Українська рідна мова. Збірка творів 01.03

У всіх народів мова – це засіб спілкування, у нас це – фактор відчуження. Не інтелектуальне надбання століть, не код порозуміння, не першоелемент літератури, а з важкої руки Імперії ще й досі для багатьох – це ознака націоналізму, сепаратизму, причина конфліктів і моральних травм. Людина розмовляє рідною мовою, а на неї озираються.

Ліна Костенко

Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову. Ми повинні бути свідомі того, що мовна проблема для нас актуальна і на початку ХХІ століття, і якщо ми не схаменемося, то матимемо дуже невтішну перспективу.

Ліна Костенко

Мова - це великий дар природи, розвинутий і вдосконалений за тисячоліття з того часу, як людина стала людиною. У кожного народу своя мова. Це великий скарб, який треба шанувати, берегти і розумно збагачувати, не причиняючи йому ніякої шкоди.

Кіндрат Кропива

Найбільше і найдорожче добро кожного народу – це його мова, та жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя і свої сподіванки, розум, досвід, почування.

Панас Мирний

Засвоюючи рідну мову, дитина засвоює не самі тільки слова, їх сполучення та видозміни, але безліч понять, поглядів на речі, велику кількість думок, почуттів, художніх образів, логіку і філософію мови…

Людина, яка втратила свою мову, - неповноцiнна, вона другорядна в порiвняннi з носiєм рiдноï мови.

Павло Мовчан

Мова - це генетичний код нації.

Іван Огієнко

Поки живе мова – житиме й народ, як національність ...

Іван Огієнко

Мова – то серце народу: гине мова – гине народ.

Іван Огієнко

Мова – це наша національна ознака, в мові – наша культура, сутність нашої свідомості.

Іван Огієнко

Мова — це форма нашого життя, життя культурного й національного, це форма національного організування.

Іван Огієнко

Мова — душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб.

Іван Огієнко

Мова — це не тільки простий символ розуміння, бо вона витворюється в певній культурі, в певній традиції. В такому разі мова — це найясніший вираз нашої психіки, це найперша сторожа нашого психічного Я…

Іван Огієнко

Бринить-співає наша мова, чарує, тішить і п'янить.

Олександр Олесь

Без усякої іншої науки ще можна обійтися, без знання рідної мови обійтися не можна.

Олександр Олесь

Українська мова не бідна, не вульгарна... Вона має свою особливу музикальність. Ця незбагненна душа нашої мови, як золотоносна річка, виблискує на хвилях народної пісні, переливається в душі нації, творить почуттєву нерозривність українського серця й української землі.

Дмитро Павличко

Геніальні композитори Моцарт і Бетховен, Глинка і Чайковський, Барток і Стравінський користувалися українськими мелодіями у своїй творчості, а це значить, що вони чули вібрацію найвищих небес нашої мови.

Дмитро Павличко

Раби – це нація, котра не має Слова. Тому й не зможе захистить себе.

Оксана Пахльовська

Допоки мова є – народ не гине, а воскресає, неначе фенікс – птах.

Наталка Поклад

Мова – втілення думки. Що багатша думка, то багатша мова. Любімо її, вивчаймо її, розвиваймо її! Борімося за красу мови, за правильність мови, за приступність мови, за багатство мови…

Максим Рильський

У кожній мові, в кожнім слові красу майбутнього шукай.

Максим Рильський

Яке прекрасне рідне слово! Воно – не світ, а всі світи.

Володимир Сосюра

Мова - духовне багатство народу.

Василь Сухомлинський

Слово - це найточніший різець, здатний доторкнутися до найніжнішої рисочки людського харак-теру. Вміти користуватися ним - велике мистецтво. Словом можна створити красу душі, а можна й спотворити її. Тож оволодівайте цим взірцем так, щоб з-під ваших рук виходила тільки краса.

Василь Сухомлинський

Мова - одна з основних ознак нації.

Олексій Тихий

Мову чудову, глибинне і пружне слово, немов гостру зброю, дав нам народ. Дав цю мову і наказав свято оберігати її чистоту, збагачувати і відшліфовувати до блиску, до гостроти разючої.

Павло Тичина

Хто нікчемну душу має, то така ж у нього мова.

Леся Українка

Барвистість одвічна народної мови - це щось невимовне, прекрасне, казкове: і ласка любові, й червона калина, і пісня досвітня в гаях - солов’їна.

Павло Усенко

Мова – коштовний скарб народу.

Іван Франко

Мова росте елементарно, разом з душею народу.

Іван Франко

Мова - це глибина тисячоліть. Це найдорожчий скарб, переданий нам.

Микита Шумило

ВИСЛОВИ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА ПРО УКРАЇНСЬКУ МОВУ

Доля нашої мови залежить і від того, як відгукнеться на рідне слово наша душа, як рідне слово бринітиме в цій душі, як воно житиме в ній.

Мова - це доля нашого народу, і вона залежить від того, як ревно ми всі плекатимемо її.

Наш рідна українська мова – це основа нашої безмежно багатої культури. Це наш дух, наша душа, наша пісня…

Навіть така сувора наука, як кібернетика, і та знайшла в українській мові свою першодомівку, адже маємо факт унікальний – енциклопедія кібернетики вперше в світі вийшла українською мовою в Києві.

Запашна, співуча, гнучка, милозвучна, сповнена музики і квіткових пахощів - скількома епітетами супроводяться визнання української мови... Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати поваги до себе.

Мова – це не просто спосiб спiлкування, а щось бiльш значуще. Мова – це всi глибиннi пласти духовного життя народу, його iсторична пам’ять, найцiннiше надбання вiкiв, мова – це ще й музика, мелодика, фарби, буття, сучасна, художня, iнтелектуальна i мисленнєва дiяльнiсть народу

Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати поваги до себе.

Мова вдосконалює серце і розум народу, розвиває їх.

Щоб мова тобі повністю відкрилася, маєш бути залюбленим у неї.

Кожен із нас має гордитися своєю чудовою мовою, адже вона того варта.

ІНОЗЕМНІ МОВОЗНАВЦІ ПРО УКРАЇНСЬКУ МОВУ

Українську мову досліджували мовознавці, історики, географи і фольклористи різних країн світу. Пропонуємо вашій увазі добірку їхніх висловлювань про українську мову.

Мова козаків дуже ніжна і сповнена пестливих виразів та незвичайно витончених зворотів.

П’єр Шевальє, французький дипломат, 1663

Із трьох східнослов’янських мов українська мова найближча до чеської. Із всіх слов’янських народів українці мають найбільше народних пісень.

Павел Шафарик, чеський історик, 1826

Українська мова одна з найбагатших слов’янських мов.

Ізмаїл Срезнєвський, мовознавець, 1834

У жодній країні дерево народної поезії не видало таких великих плодів, ніде дух народу не виявився в піснях так живо і правдиво, як серед українців. Який захопливий подих туги, які глибокі, людяні почування в піснях, що їх співає козак на чужині! Яка ніжність у парі з мужньою силою пронизує його любовні пісні. Справді, народ, що міг співати такі пісні і любуватися ними, не міг стояти на низькому ступені освіти. Цікаво, що українська народна поезія дуже подібна іноді своєю формою до поезії найбільш освічених народів Західної Європи.

Фрідріх Боденштедт, німецький письменник, 1845

В Європі існує народ, забутий істориками, – народ русинів. Він має свою історію, відмінну від історії Польщі і ще більше відмінну від історії Московщини. Має свої традиції, свою мову, окрему від московської й польської. Володіє виразною індивідуальністю, за яку бореться. Історія не повинна забувати, що до Петра І той народ, який ми нині називаємо рутенами, звався руським, або русинами, і його земля звалася Руссю і Рутенією. А той народ, який ми нині звемо руським, звався москвинами, а їх земля – Московією. В кінці минулого століття всі у Франції і в Європі добре вміли відрізняти Русь від Московії.

Казимир Делямар, французький політик, 1869

Займаючись тривалий час порівнянням арійських мов, я дійшов висновку, що українська не лише старша всіх слов’янських і так званої старослов’янської. Вона давніша від санскриту, грецької, латини та інших арійських мов.

Михайло Красуський, мовознавець, 1880

Українська мова в багатстві, витонченості і гнучкості форм не поступається ані жодній із сучасних літературних мов слов’янства і не бідна аж ніяк на поняття, аби нею заважко було перекладати глибину філософських думок і змальовувати високохудожні образи. Це не мова простолюду тільки, як твердять московські невігласи. Мова цілої нації, політичне майбутнє якої іще попереду. Її місце на право самостійного розвитку в ряду цивілізованих народів уже завойоване й не може бути зайняте ніким іншим.

Михайло Драгоманов, публіцист, 1882

Українська мова характеризується щаблем розвитку більш стародавнім, ніж інші індо-європейські мови.

Микола Марр, мовознавець, 1931

Культурно-історичний, просвітницький портал "Спадщина Предків"

ВИСЛОВИ ВІДОМИХ ЛЮДЕЙ ПРО РІДНУ МОВУ

Безсмертя народу - у його мові.

Чингіз Айтматов

Мова зникає не тому, що її не вчать інші, а тому, що нею не говорять ті, хто її знає.

Хосе-Марія Арце

Чужу мову можна вивчити за шість років, а свою треба вчити все життя.

Франсуа Вольтер

Хто не любить своєї рідної мови, солодких святих звуків свого дитинства, не заслуговує на ім'я людини.

Йоганн Ґотфрід Гердер

Рідна мова – мати єдності, батько громадянства і сторож держави.

Мікалоюс Даукша

Мова - це кров, що оббігає тіло нації. Виточи кров - умре нація.

Юліан Дзерович

Нападати на мову народу — це означає нападати на його серце.

Генріх Лаубе

Якщо ви розмовляєте з людиною мовою, яку вона розуміє, - слова досягають її голови. Якщо ви розмовляєте з людиною її мовою, то слова досягають серця.

Нельсон Мандела

Звичаї народу позначаються на його мові, а з іншого боку, значною мірою саме мова формує народ.

Фердинанд де Соссюр

Без усякої іншої науки ще можна обійтися, без знання рідної мови обійтися не можна.

Ізмаїл Срезневський

Поки жива мова в устах народу, до того часу живий і народ. Коли зникає народна мова - народу нема більше!.. Вмерла мова в устах народу - вмер і народ. І нема насильства нестерпнішого, як те, що хоче відірвати в народу спадщину, створену незчисленними поколіннями його віджилих предків.

Костянтин Ушинський

Українці – стародавній народ, а мова їхня багатша і всеосяжніша, ніж персидська, китайська, монгольська і всілякі інші.

Евлія Челебі

МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ РІДНОЇ МОВИ

21 лютого у всьому світі відзначається Міжнародний день рідної мови. Святкуємо його і ми, українці.

Ідея цього свята вперше виникла в республіці Бангладеш як спогад про трагічні події 21 лютого 1952 року у східному Пакистані. Тоді поліцейські вбили мирних студентів, котрі вийшли на захист своєї рідної мови бенгалі з вимогою визнати її однією із державних мов країни. З цього часу у Бангладеші цей день став спомином полеглих за рідну мову.

У 2000 році Генеральна конференція ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) вирішила відзначати 21 лютого як Міжнародний день рідної мови.

В Україні це свято відзначають з 2002 року.

ДЕНЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПИСЕМНОСТІ ТА МОВИ

День української писемності та мови – свято, встановлене указом президента України в 1997 році. Відзначаємо його 27 жовтня згідно з переходом на новоюліанський календар, у день пам’яті Нестора Літописця - послідовника творців слов’янської писемності Кирила і Мефодія. Понад 1000 років тому Нестор Літописець створив «Повість минулих літ», з якої, як вважають дослідники, розпочинається писемна українська мова.

Традиційно цього дня всіх українців запрошують написати Всеукраїнський диктант національної єдності і перевірити свої знання.

В цей період стартує Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика, в якому щорічно бере участь понад 5 мільйонів з різних країн світу.

Вислови Гончара

Вислови відомих

День рідної мови

День писемності

Іноземні

01. ВІРШІ ПРО РІДНУ УКРАЇНСЬКУ МОВУ (для найменших)

Волинець

УКРАЇНСЬКА МОВА

Наче квітонька барвиста,

Українська мова,

Ніжна, мила, урочиста,

Справді калинова!

Я плекатиму щоднини

Квітоньку чудову,

Бо в родині всі ми любим

Українську мову!

Володимир ВОЛИНЕЦЬ

РІДНА МОВА

Сію дитині в серденько ласку.

Сійся-родися, ніжне «будь ласка»,

Вдячне «спасибі», «вибач» тремтливе –

Слово у серці – як зернятко в ниві.

«Доброго ранку!», «Світлої днини!» –

Щедро даруй ти людям, дитино!

Мова барвиста, мова багата,

Рідна і тепла, як батьківська хата.

Варвара ГРИНЬКО

УКРАЇНСЬКА МОВА

Гей, яка чудова,

Свіжа і багата

Українська мова,

Мова мами й тати!

Мова мами й тата,

Діда і бабусі,

Знаю її добре,

Ще краще навчуся.

Роман ЗАВАДОВИЧ

МОВА

Що у нас за свято

зі самого ранку?

Одягає радо

кожен вишиванку.

Відчинились скрині

по всій Україні -

чи є краща мода,

як вкраїнський одяг?

А як нарядились,

стали найгарніші,

«Кобзар» розгорнули -

в нім Шевченка вірші.

Каже так Шевченко

нам на уродини:

- Вам також нелегко

жити в Батьківщині.

Але мова наша -

наша зброя гідна.

Чи є мова краща,

аніж та, що рідна?

Ігор КАЛИНЕЦЬ

ВІРШ ПРО МОВУ

На білому світі,

На чорній землі

Є мова у квітів,

Є мова в зорі.

Є мова у бджілки,

В метелика й клена,

В бузкової гілки,

В любистку зеленого.

Є мова в калини,

В дрімучого лісу,

У річки й стежини,

В осіннього листу.

Та тільки тому,

Хто цурається

Рідної мови,

Не промовлять вони

Ані слова.

Анатолій КАМІНЧУК

РІДНЕ СЛОВО

Барвінково, волошково

В небі світиться зоря.

Починаймо рідне слово

Зі сторінки «Кобзаря».

Рідне слово любить ненька

І співає: «Люлі-лю».

Так любив його Шевченко,

Так і я його люблю.

Анатолій КАМІНЧУК

Вивчайте мову українську –

Дзвінкоголосу, ніжну, чарівну,

Прекрасну, милу і чудову,

Як материнську пісню колискову.

Антоніна КАНІЩЕНКО

РІДНЕ СЛОВО

В моїм серці живе колискова,

Перша стежечка, перший мій крок.

Українською – з першого слова,

Українською – перший урок.

В ріднім слові прадідова сила

І гаряча прабабина кров.

В нім душа моя, в нім мої крила,

Моя віра і світла любов.

Наталя КАРПЕНКО

ПРОМОВА ПРО МОВУ

Моя найкраща в світі мова!

І рідна, й мила над усе.

Чарівна, ніжна, світанкова!

Вона мене у світ несе

І відкриває все у ньому:

І велич, радість і красу.

Тож в цьому світі гомінкому

Я рідну мову пронесу,

Як скарб великий і безцінний.

Бо ж поки є вона у нас,

Народ ми вільний, незборимий,

Ми - українці, в добрий час!

Надія КРАСОТКІНА

РІДНА МОВА

Велична, щедра і прекрасна мова,

Прозора й чиста, як гірська вода, -

То України мова барвінкова, -

Така багата й вічно молода.

Вона, як ніжна пісня колискова,

Заходить в серце й душу з ранніх літ,

Ця мова, наче пташка світанкова,

Що гордо лине в свій стрімкий політ.

Олесь ЛУПІЙ

ХТО ЯК ГОВОРИТЬ?

Все, що живе на світі,

Уміє розмовляти:

Уміють говорити

Зайці і Зайченята.

По-своєму говорять

І риби серед моря,

І у садочку пташка,

І у траві комашка...

Говорять навіть квіти

З блискучими зірками...

А як говорять діти?

Так, як навчає мама!

Прийми ж, матусю, слово

Подяки від дитини,

За нашу рідну мову -

За мову України!

Леонід ПОЛТАВА

МОВА

Як ніжна пісня солов’їна,

як тихий шепіт вітерцю,

так моя мова рідна лине,

її безмежно я люблю.

Плекаймо кожне своє слово,

вкладаймо душу у рядки,

нехай лунає наша мова

у всьому світі й навкруги.

Тетяна ПРОКОФ’ЄВА

... О мово моя, моя пташко співуча,

З тобою так легко любити життя.

Я вірю, я знаю, що ти - невмируща,

Як наша прекрасна і горда земля!

...І буде держава, якщо буде мова,

Бо в мові заховані наші скарби!

Любіть Україну! Любіть рідне слово!

Любіть українські поля і степи!

Марина СЕМЙОНИК

МОЯ РОДИНА

Мати, мова, Батьківщина –

От і вся моя родина.

Батьківщина, мати, мова –

Три цілющих, вічних слова.

Батьківщина, мова, мати –

Нас повік не роз'єднати.

Микола СИНГАЇВСЬКИЙ

Колискова пісня, колискова –

То найперша материна мова.

Пахне вона м’ятою і цвітом,

Чебрецевим і суничним літом.

Пахне молоком і споришами…

Скільки в ній ласкавості і шани…

Скільки в ній тривожності людської,

І надій, і сивини гіркої…

Колискова пісня, колискова –

То солодка материна мова.

Микола СИНГАЇВСЬКИЙ

НАЙДЗВІНКІШЕ СЛОВО

Наче з поля чи з лугівки,

У розповні літа

Чую голос перепілки

З чебреців чи жита.

То говорить поле хлібне,

Луг, трава щовкова…

Найдзвінкіше слово рідне,

Найрідніша мова

Микола СИНГАЇВСЬКИЙ

Буква до букви –

І виникло слово.

Слово до слова –

Звучить рідна мова.

Ігор СІЧОВИК

Учися, мій хлопче, відмінником будь,

Люби і поля, і діброви!

І де б ти не був, де б не жив, не забудь

Своєї вкраїнської мови.

Володимир СОСЮРА

РІДНЕ СЛОВО

Над старими яворами

Білих буслів білі діти

Зранку-раночку дзьобами

Вчаться рідно клекотіти.

І рідненько тьохка в лузі

Соловей до солов'яти,

А мене навча матуся

Рідним словом розмовляти.

Микола ТИМЧАК

Наша мова калинова

І ласкава, і медова,

І багата, і не бідна, -

От що наша мова рідна!

Павло ТИЧИНА

Хай розквітне веселково

У невіданій красі

Наша мова калинова,

Наше сонце у росі.

Павло ТИЧИНА

УКРАЇНСЬКА МОВА

Українська мова - колискова.

Це сопілки спів і солов'я,

Немовляти перше ніжне слово,

Це картинка перша Букваря.

Українська мова - калинова.

Це Карпат легенди, шум Дніпра.

Тихий шепіт вітру у дібровах,

І прощальна пісня Кобзаря.

Людмила ФЕДОРОВА

МАТУСИН ЗАПОВІТ

Раз мені казала мати:

- Можеш мов багато знати,

Кожну мову шанувати,

Та одну із мов усіх,

Щоб у серці ти зберіг.

В серці ніжну і погідну

Збережу я мову рідну!

Марія ХОРОСНИЦЬКА

Кожен рідну мову має,

Всяк своєю розмовляє.

Чуєш - мукає телятко,

Весело ірже лошатко,

А кумкає - жабенятко.

Цуценятко гавкає,

Кошенятко нявкає,

Поросятко рохкає,

Соловейко тьохкає,

Гусочки ґелґочуть,

Голуби туркочуть,

Горобчики цвірінчать,

А курочки сокорять

Кожен рідну мову має

І своєю розмовляє.

Є і в тебе, друже, мова -

Рідна мова барвінкова,

Мова маминої ласки

І бабусиної казки.

Вона в книжці оселилась,

Вона в пісні заіскрилась.

Мова дідуся і тата,

Героїчна і завзята,

З чумаками в Крим ходила,

Рідну землю боронила,

Сталь варила, хліб пекла,

Навіть в Космосі була.

Ось яка вона чудова

Наша українська мова!..

Сергій ЦУШКО

Золоте курчатко в золотій торбинці

Принесло сьогодні літери дитинці.

А дитина з літер збудувала слово.

І звучить, як пісня, українська мова.

Ганна ЧУБАЧ

Гринько

Завадович

Камінчук Вірш

Камінчук рідне

Каніщенко

Карпенко

Красоткіна Промова

Лупій

Полтава

Прокофєва

Семйоник

Сингаївський Моя

Сингаївський колискова

Сингаїівський слово

Тичина Наша

Тичина Хай

Федорова

Хоросницька

Цушко

Чубач

Калинець

Січовик

Сосюра

Тимчак

03. ДОРОЖИ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ

НАЙДОРОЖЧЕ

Синів і дочок багатьох народів

Я зустрічав, які перетинали

Гірські й морські кордони і на подив

Багато бачили, багато знали.

Я їх питав із щирою душею:

«Яку ви любите найбільше мову?»

І всі відповідали: «Ту, що нею

Співала рідна мати колискову».

Дмитро БІЛОУС

РІДНЕ СЛОВО

Ти постаєш в ясній обнові,

Як пісня, линеш, рідне слово.

Ти наше диво калинове,

Кохана материнська мово!

Несеш барвінь гарячу, яру

В небесну синь пташиним граєм

І, спивши там від сонця жару,

Зеленим дихаєш розмаєм.

Плекаймо в серці кожне гроно,

Прозоре диво калинове.

Хай квітне, пломенить червоно

В сім’ї великій, вольній, новій.

Дмитро БІЛОУС

ЯКЩО З УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ

В тебе, друже, не все гаразд,

Не вважай її примусовою,

Полюби, як весною ряст.

Примусова тим, хто цурається,

А хто любить, той легко вчить:

Все, як пишеться, в ній

Вимовляється, –

Все, як пісня, у ній звучить.

І журлива вона, й піднесена,

Тільки фальш для неї чужа.

В ній душа Шевченкова й Лесина,

І Франкова у ній душа.

Дорожи українською мовою,

Рідна мова – основа життя.

Хіба мати бува примусовою?

Непутящим бува дитя!

Дмитро БІЛОУС

Мово рідна, слово рідне!

Хто вас забуває,

Той у грудях не серденько,

А лиш камінь має.

Як же мову ту забути,

Що нею учила

Нас всіх ненька говорити,

Ненька наша мила?!

От тому плекайте, діти,

Ріднесеньку мову

І навчайтесь говорити

Своїм рідним словом!

Мово рідна, слово рідне, -

Хто вас забуває,

Той у грудях не серденько,

А лиш камінь має!

Сидір ВОРОБКЕВИЧ

Як би тобі, доню, в світі не було,

Не скупись ніколи людям на добро.

Бо і так доволі хтось насіяв зла,

І холонуть душі наші без тепла.

Доню моя, доню, синьоока зірко,

У житті буває солодко і гірко.

Як би твої очі не манили зваби,

Не посмій вчинити Україні зради.

Не посмій зламати гілку калинову –

Сиротою станеш, як забудеш мову.

Можеш призабути запах рути-м’яти,

Але рідну мову мусиш пам’ятати.

Можеш не впізнати голосу діброви,

Та не смій зректися свого родоводу.

Л. ДИРКАВЕЦЬ

Народилася я в Україні,

Де річки й світанки сині-сині.

Змалку вчила мене моя мати

Мову й рідне слово шанувати.

Моя рідна українська мово,

Я люблю твоє співуче слово.

Я без нього — наче без родини,

Бо я донька рідної Вкраїни.

Серце моє квітне, як в обнові,

Коли чую українське слово.

Ольга ДОВГОП’ЯТ

МОВА РОДУ

…Нам дорогі блакитні очі неба,

І стиглий лан пшениці золотої,

Та рідну мову берегти нам треба,

Як найдорожчий скарб землі святої.

Вона народ скликала на Майдани

І народила нових нам Героїв,

Ми разом з нею вигнали тиранів,

Бо рідна мова - найсильніша зброя.

…Мине війна, і з попелу та крові

Відродиться, розквітне Україна,

Та Оберегом Нації є Мова,

Це мова Роду нашого єдина.

Тому й пильнуймо, пані та панове –

Якщо бажаєм сильну Україну,

Хай квітнуть всі, що є в країні, мови,

Але державна має буть єдина!

Оксана ЖУК

ЦІННІ СКАРБИ

Ніщо не замінить нам рідної мови,

Це зерно, що в древо життя проросло,

Пронизане ласкою й ніжністю слово

В собі береже материнське тепло…

Тож всі бережіть, хто живе в Україні,

І мову, і пісню, і землю свою,

Вони нас єднають в велику родину,

Дарують нам затишок в ріднім краю.

Це цінні скарби української хати,

Це світ насолоди, основа буття,

Не даймо чужинцям на них зазіхати,

Без них у народу нема майбуття.

Світлана ЖУК

РІДНА МОВА

Розвивайся, звеселяйся,

Моя рідна мово,

У барвінки зодягайся,

Моє щире слово.

Колосися житом в полі,

Піснею в оселі,

Щоб зростали наші діти

Мудрі і веселі.

Щоб на все життя з тобою

Ми запам’ятали,

Як з колиски дорогої

Мовоньку кохали.

Любов ЗАБАШТА

РІДНА МОВА

Мова кожного народу

Неповторна і - своя;

В ній гримлять громи в негоду,

В тиші - трелі солов’я.

На своїй природній мові

І потоки гомонять;

Зелен-клени у діброві

По-кленовому шумлять.

Солов’їну, барвінкову,

Колосисту - на віки -

Українську рідну мову

В дар мені дали батьки.

Берегти її, плекати

Буду всюди й повсякчас, -

Бо ж єдина - так, як мати, -

Мова в кожного із нас!

Оксана ЗАБУЖКО

РІДНА МОВА

Щиглик-батько щебетав -

Щигленяток научав:

- Щоб належну гідність мати -

Рідну мову треба знати!

Перепілка: «Під-пі-літь...»

Ластівочка: «Фіть, фіть, фіть...»

«Цір» - горобчик повторяє,

А зозуля «Ку-ку» знає.

«Тьох-тьох» - кличуть солов’ї.

«Кру-кру» - дужі журавлі.

Чайка скиглить, ніби плаче,

А ворона сумно кряче.

Тож затямте, діточки,

Не як будь-котрі пташки,

Але так, як мама й тато,

Ви повинні щебетати!

Володимир КАПЛУН

Чому ж тебе, мовонько,

Та й дехто не любить?

Чому ж рідне словонько

Забувають люди?

В тобі ж така силонька,

Добрая і мила.

Ти нікому кривдоньки

Й лиха не чинила.

Соловейком тьохкала,

Калиново мріяла,

„Кобзарем” Шевченковим

Сонце правди сіяла.

З ворогом змагалася –

Крицею вогнилася...

Що з тобою сталося?

В чім ти провинилася?

Мовонько-голубонько,

Ой видзвонюй піснею,

Повертайся совістю,

Гордістю прописуйся.

Не цурайтесь, любії,

Мови української.

Під благословеннячко

Мови материнської

Віднайдете все у ній –

Рай, сльозу солоную,

І свою, і прадідів

Метрику законную.

Будьмо ж не лінивими,

Будьмо не байдужими!

З мовою щасливі ми,

З мовою і дужі ми.

Приголубте рідную

Світлою прихильністю.

В світ ідімо щирими

До усіх з гостинністю...

Василь КАЮКОВ

ЛЮБИ, ЦІНУЙ, БЕРЕЖИ, НЕ ЦУРАЙСЯ…

Люби свою мову, прославляй рідне слово,

Бо мова – це пам'ять, це скарб, джерело,

Країни культура і держави основа,

Це ангела Божого світле крило.

Плекай свою мову – серцевину народу.

Не можна втрачати надбання віків.

Борися за мову, як за волю й свободу,

Бо мова чужа – це "язик" ворогів.

Цінуй свою мову – це історія роду.

У душі рідна мова вічно жива.

Не буде без неї в нас держави й народу.

Вчи мову батьків, милі серцю слова.

Це цурайся ніколи вкраїнської мови,

Неси красоту її дочкам й синам.

Скидай з вуст своїх мовні кацапські окови!

Для нас рідна мова – це свято, це храм.

Бережи свою мову – глибинну криницю

Невтомної мудрості всіх поколінь.

Шануй її гідно – цю безцінну скарбницю,

Вивчай її та пізнавай глибочінь.

Не втрачай рідну мову, люби її серцем.

Співає вона, як в гаю солов'ї,

Наповнена щастям і любові озерцем –

Тож хай процвітає у кожній сім'ї!

Оксана КОЗАК

РІДНА МОВА

Дуже люблю рідну батьківську мову –

Теплу, барвисту, м’яку і чудову!

Це ніжність і сила першого слова,

Бабусина казка... і колискова.

Це море любові, це мудрість віків,

Духовна скарбниця й пісні матерів.

Приємна мені, безцінна, єдина,

Мова дитинства мого солов'їна.

Це мова предків моїх і прадідів,

Це стоголосся всіх лісів і степів,

Це звук джерела і наспіви води...

Співучішої нам ніде не знайти.

Доля мови моєї дуже сумна,

Не раз лихоліття борола вона.

Мова моя – це найдорожче добро,

Вона сіє скрізь благодатне зерно.

Я рідною мовою пишу вірші,

Вона дивовижна й приємна душі.

Вона – культури і родини струна.

Без рідної мови народу нема.

Любім свою мову, плекаймо її,

Мовою рідною співаймо пісні.

Вона – духовні і глибинні пласти.

Дбаймо про мову, їй цвісти і цвісти

Оксана КОЗАК

РІДНА МОВА

Ми мовою пишаємось своєю!

То - вічний спадок прадідів-дідів -

Прозора й чиста, як вода джерельна,

Лунає з вуст, мов солов'їний спів.

Ми рідну мову у душі плекаєм

І носимо в серцях, як оберіг.

Вона - у пісні, що летить над плаєм,

Вона - у вірші, що в рядочки ліг.

Вплелася мова в ніжну колискову -

У кожнім слові - матері любов.

То - тихий шепіт квітів барвінкових,

То - стогін вітру посеред дібров.

А рідна мова - це народу зброя!

Це - наша сила, велич і броня!

Молитвою злітає аж до Бога

З проханням миру й спокою щодня.

І де б ви не були, в чужих країнах,

На відстані від рідної землі,

Не забувайте мову солов'їну-

У добрім слові згадуйте її!

Безцінний скарб потрібно шанувати,

Старанно зберігаючи запас,

Бо рідна мова - то, як рідна мати,-

Її частинка в кожному із нас!

Ярослава КОПІЙКА, 23.10.2025

Білоус Найдорожче

Білоус рідне

Білоус Якщо

Диркавець

Довгопят

Жук О

Жук С

Забашта

Забужко

Каплун

Каюков

Козак рідна

Копійка

Красоткіна Бережімо

БЕРЕЖІМО МОВУ!

Українська мова – мова перемоги!

Так було в нас завжди у важкі часи.

Хоч пройшли в житті ми надважкі дороги,

Та звучать й донині наші голоси.

І звучить у пісні наша рідна мова,

Нею розмовляють й старі, й дитя.

Бо вона нам рідна, мила і чудова,

Поки є в нас мова, то і є життя.

Поки є в нас мова, ворог тут не буде

Панувати й жити в нашому краю.

Хай сюди дорогу він навік забуде,

Ми його здолаєм назавжди в бою.

Й буде нам світити щиро ясне сонце,

Будуть в нас і щастя, і прекрасні дні,

Мирне синє небо гляне у віконце,

Задзвенять над світом чарівні пісні!

Бережімо свято нашу мову, люди,

Бо вона від Бога й матінки-землі.

З нею наша воля й незалежність буде,

З нею будем жити в радості й теплі.

Надія КРАСОТКІНА, 05.01.2024

Людина кожна має Батьківщину,

То ж пам’ятайте все життя про те -

Це корінь, що підтримує людину,

Без кореня ж нічого не росте.

У спадок Батьківщина дістається

Від діда-прадіда, що тут в віках жили

Історія від них до нас ведеться

Й традиції, що з давнини прийшли.

І звичаї, й любов, пісні і слово -

Це все коріння з глибини віків.

То ж не втрачайте, діти, рідну мову

Землі своєї, матері й дідів

Любіть її, цінуйте, поважайте,

Це українців генетичний код.

Усе своє найкраще захищайте,

З усім своїм ми - нація, народ!

Надія КРАСОТКІНА

КЛЯТВА

Мова кожного народу

Неповторна і - своя;

В ній гримлять громи в негоду,

В тиші - трелі солов’я.

На своїй природній мові

І потоки гомонять:

Зелен-клени у діброві

По-кленовому шумлять.

Солов’їну, барвінкову,

Колосисту - на віки -

Українську рідну мову

В дар мені дали батьки.

Берегти її, плекати

Буду всюди й повсякчас, -

Бо ж єдина - так, як мати -

Мова в кожного із нас!

Володимир ЛУЧУК

КРАСА РІДНОЇ МОВИ

Любіть красу своєї мови,

Звучання слів і запах слів:

Це квітка ніжна і чудова

З широких батьківських степів.

Всі каравани знайдуть воду

В краю пустель і злих негод:

Як річка, з роду і до роду,

Там мова з’єднує народ.

Терень МАСЕНКО

МОВА

На світі є багато мов,

і всі по-своєму красиві.

Та українська - це любов,

і ми з народження щасливі.

Бо лине мова з перших слів

у колисковій від матусі,

народжена із почуттів.

Ви лиш дослухайтеся, друзі,

які слова: малятко, нічка.

Яке пестливе різноцвіття:

ой люлі-люлі, зорі, свічка.

Яке багатство й розмаїття.

Плекайте мову у собі,

бо мова - нації окраса.

Пишіть, співайте, вчіть вірші,

шануйте Лесю і Тараса.

Цінуйте мови колорит,

відчуйте в мові предків силу.

Вона - ваш оберіг і щит.

Дарує мова слову крила.

Вікторія НІКОЛЕНКО

РІДНА МОВА

Чи в радості, а чи в журбі,

Ти поклонися знову й знову

Тому, хто виплекав в тобі

Оцю співучу рідну мову.

Народ цю мову прикрашав,

Беріг від роду і до роду.

І в ній відбилася душа

Мого великого народу.

Микола ПИРОЖЕНКО

МОВА

Калинова, барвінкова –

це все наша рідна мова!

Скільки ніжності й тепла,

у собі ти зберегла.

Кожне слово, мов перлинка,

тож збирай мерщій у скриньку,

бережи й примножуй, друже,

мова вдячна буде дуже!

Солов’їна, колискова –

це все наша рідна мова!

Тетяна ПРОКОФ’ЄВА

Співала мама тиху колискову

Над сином, що всміхався й ніжно спав.

Згадала про історію, про мову,

Про соловейка, що в гаю співав.

Співала мама синові про поле,

Про рідну землю, ліс, про козаків.

Про боротьбу, про мужність і про волю,

Красу блакитно-жовтих кольорів.

Співала про квітучу Батьківщину,

Калину край дороги, про вербу,

Про єдність, про кохання, про родину,

Вишневий цвіт весною у саду.

І так та пісня щира материнська

Лилась немов струмок із джерела!

Бо слово в колисковій - українське,

Бо в слові українському - душа.

Співала мама і сльозу втирала,

Бо старший син загинув на війні,

Щоб мова українська скрізь лунала,

Щоб українець на своїй землі

Був паном, не рабом, щоб рідна мова

Лишилась нашим скарбом навіки.

Співала мама тихо колискову:

"Синочку, рідну мову бережи".

Марина СЕМЙОНИК

Без мови нація відквітне і зів'яне,

Утратить душу, зігниє коріння.

Народ без мови на коліна стане,

Без мови сіється ворожиє насіння.

Отож, цінуймо мову нашу рідну,

Бо тільки так ми збережем країну.

Прославимо її ми чесно й гідно,

Плекаймо нашу мову солов'їну!

Плекаймо й бережімо рідне слово,

Яке душі і серцю наймиліше.

Це генетичний код, наша основа,

З-поміж мов світу - рідна красивіша.

Христина СИДОР-РОВЕЦЬКА

Ну, хто сказав, що мова калинова?

Вона жива, як та жива вода...

Ти скажеш: МАТИ і ввижається діброва

І мати діток на дорозі вигляда!

Ти скажеш: БАТЬКО, - маряться долоні,

Всі в мозолях від плуга чи меча,

А НЕМОВЛЯТКО - посивілі скроні

І на колінах власне онуча!

Її святу Віками шанували,

На чужині, як спадок, берегли.

І дітям вишиванки одягали,

Молитись вчили і по совісті жили.

Тепер вона засмічена і бідна,

Як в полі одиноке джерело...

За неї волелюбну, милу й рідну

Життів багато по гулагах полягло...

Її ніколи не забуду! –

Нізащо в світі не зречусь!

Цією мовою молюся,

Співаю, плачу і сміюсь!

Оксана СМЕТАНЮК

ПИЛЬНУЙТЕ СЛОВО, ЯК ДИТИНУ

А слово що? — Відлуння звуків,

Що птахом злинуло в політ.

Зірвалось легко, без принуки,

Лишивши слід у сотні літ.

Гартуйте слово, наче крицю,

Щоб з ним із легкістю у бій!

Нехай у темряві іскриться,

Хай явить світу відблиск свій.

Плекайте ніжно, як пташатко,

Не випускайте кволим в світ.

Хай стане ніжності початком,

Хай зігріва крізь призму літ.

Пильнуйте слово, як дитину,

Щоб добрих вчилося доріг,

Щоб від початку й до загину

Ніхто ним знехтувать не зміг!

Оксана СМЕТАНЮК

РІДНА МОВА

Вивчайте, любіть свою мову,

як світлу Вітчизну любіть,

як стягів красу малинову,

як рідного неба блакить.

Нехай в твоїм серці любові

не згасне священний вогонь,

як вперше промовлене слово

на мові народу свого.

Як сонця безсмертного коло,

що креслить у небі путі,

любіть свою мову й ніколи

її не забудьте в житті.

Ми з нею відомі усюди,

усе в ній, що треба нам, є,

а хто свою мову забуде,

той серце забуде своє.

Вона, як зоря пурпурова,

що сяє з небесних висот,

і там, де звучить рідна мова,

живе український народ.

Народ наш, трудар наш і воїн,

що тьму подолав у бою.

І той лиш пошани достоїн,

хто мову шанує свою.

Володимир СОСЮРА, 1931

НАЙДОРОЖЧА МОВА

Про мову вишуканих слів я не шукаю –

Я нею дихаю, живу і розмовляю…

Високопарних слів вона не потребує –

Захоплюються нею всі, хто її чує!

Найкраща в світі – українська мова,

Що ллється річкою і з’єднує серця!

Дзвінкоголоса, солов’їна, калинова –

Моєму серцю найдорожча ця!

Вона з народження «агукає» в колисці,

Вона рікою розливається у пісні,

Вона у побуті, у вжитку, офіційна –

Найкраща мова українська! Неймовірна!

Найкраща в світі – українська мова,

Що ллється річкою і з’єднує серця!

Дзвінкоголоса, солов’їна, калинова –

Моєму серцю найдорожча ця!

Чарує слух, звучить так ніжно, мелодійно,

У венах будоражить мою кров постійно,

Пробуджує незламну волю і свободу –

Ця мова, подарована мені від роду!

Найкраща в світі – українська мова,

Що ллється річкою і з’єднує серця!

Дзвінкоголоса, солов’їна, калинова –

Моєму серцю найдорожча ця!

Без мови рідної життя не уявляю!

Я українською вже думаю, кохаю!

Я нею зачаровано пишу, віршую!

Як рідну неньку поважаю і шаную!

Найкраща в світі – українська мова,

Що ллється річкою і з’єднує серця!

Дзвінкоголоса, солов’їна, калинова –

Моєму серцю найдорожча ця!

Про мову вишуканих слів я не шукаю –

Я нею дихаю, живу і розмовляю…

Високопарних слів вона не потребує –

Захоплюються нею всі, хто її чує!

Найкраща в світі – українська мова,

Що ллється річкою і з’єднує серця!

Дзвінкоголоса, солов’їна, калинова –

Моєму серцю найдорожча ця!

Людмила СУХАНОВА, 21.02.2026

РІДНА МОВА

Як-то гарно, любі діти,

У вікно вам виглядати!

В ньому все – тополі, квіти,

Сонце й поле біля хати.

На оте вікно ранкове,

Що голівки ваші гріє,

Схожа наша рідна мова –

Цілий світ вона відкриє!

Бережіть її, малята,

Бо вона – віконце миле,

Що колись до нього мати

Піднесла вас, посадила...

Віктор ТЕРЕН

ЧУБЧИК

Жили собі шпаки. Батько і мати маленьким їсти носили, співати по-шпачиному навчали. Злагода і мир панували в шпаківні. У найменшенького шпаченяти був невеликий чубчик. Тож і назвали його Чубчиком. Чубаті шпаки - дивина. Тож Чубчик так запишався, що почав із зневагою ставитися до своїх братиків і сестричок.

Одного ранку Чубчик почув спів соловейків, які витьохкували в саду. І так йому сподобався той спів, що аж самому захотілося так заспівати.

- Мамо, я хочу соловейком стати, - сказав Чубчик.

- Соловейком, сину, треба народитися, - пояснила шпачиха.

- А я хочу навчитися так гарно співати, як солов’ї! - наполягав Чубчик.

- Спочатку навчися свистіти по-шпачиному, - промовила мати.

- Набрид мені ваш свист! - гукнув Чубчик на весь сад. - Не хочу довіку вас чути!

- Сину, хіба так можна про свій рід казати? - злякано просвистіла шпачиха.

- Не хочу такого роду! - кричав шпачок. - Вас і люди не слухають так, як соловейків.

- Що ти говориш, сину, - промовила зі сльозами на очах мати. - Ранньою весною прилітаємо ми, коли снігу ще багато на полях і в лісах. Як радіють діти і дорослі, коли почують наш свист! Люди кажуть, що на крилах ми їм весну несемо. Хіба цим не треба пишатися? Хіба наш спів гірший, ніж в інших птахів?

Довго шпачиха навчала розуму сина. Та Чубчик не слухав. Змахнув крильми - і подався в садок до Соловейка. Знайшов там найстаршого Солов’я, який сидів на гілці бузини, привітався й попросив:

- Соловейку, навчи мене співати по-своєму.

Соловейко здивовано глянув на Чубчика й запитав:

- Чого це тобі раптом захотілося по-солов’їному співати?

- Бо набридли мені шпаки з їхнім свистом, - відповів Чубчик. - Мені до вподоби солов’їна пісня, якою ваш рід людей звеселяє.

- Ще не чув, щоб пташки цуралися свого роду, - поважно промовив Соловейко. Бо споконвіку так ведеться, що шпак співає по-шпачиному, а соловей - по-солов’їному. Але коли тобі так захотілося навчитися співати по-нашому, то зоставайся.

Усю весну навчався в Соловейка Чубчик, та нічого в нього не виходило. Він розучився свистіти по-шпачиному і не на- вчився співати по-солов’їному. Тільки й того, що запам’ятав «тьох-тьох-тьох».

Потім Чубчик усе літо вчився в інших птахів. У Синиці, у Ворони і в Горобців. Та вивчив лише «цінь-цінь», «кра-кра», «жив-жив».

Шпачкові здалося, що тепер він найрозумніший серед птахів.

Якось Чубчик побачив на ясені силу-силенну шпаків. Вони висвистували один поперед одного, бо прощалися з рідним краєм до наступної весни. Збиралися у вирій.

Прилетів до них і Чубчик. Він гордо глянув на батька й матір, братів і сестер, сів на самісінький вершечок осокора і заверещав:

- Фіють-фіють, кра-кра-кра, тьох-тьох-тьох, жив-жив, цінь-цінь, жив-жив, кра!

Шпаки принишкли, слухаючи Чубчика. А коли той утомився верещати, птахи так зареготали, що аж затремтіло листя на деревах. Соловей сміявся, аж за боки брався. У синиць від реготу аж сльози виступили на очах, а горобці так похрипли, що не могли й слова вимовити. Чубчик із сорому ледь не звалився з осокора. Присоромлений, осміяний, він повернувся додому.

- Що будемо робити, сину? - запитали батьки.

- Буду слухати вас.

- Хоч і пізно, сину, але добре, що за розум нарешті берешся.

За Миколою МАГЕРОЮ

Красоткіна Українців

Лучук

Масенко

Ніколенко

Пироженко

Семйоник

Христина

Сметанюк

Сметанюк Пильнуйте

Сосюра

Суханова

Терен

Магера

Воробкевич

Козак Люби

Прокофєва

04. НАШ МЕЧ СЬОГОДНІ - НАША РІДНА МОВА

НАЩАДКАМ МОВУ ПЕРЕДАМ, ЯК СКАРБ

Я зрозуміть не здатна тих людей,

Що рідної зреклися мови.

На тиждень – в місто, і, дивись, іде

Й російською до земляків говорить.

Ні, я не проти неї – боже збав!

Але ж у нас прекрасна рідна мова!

Відтінків скільки в неї! Скільки барв!

У ній – і сива давнина, й онова...

У ній далеких предків пісня й сталь,

Звитяга, мужність поколінь минулих...

В ній мудрість Кобзаря, його печаль,

В ній голос Рильського, Франка, Сосюри...

Нащадкам передам, як цінний скарб,

Багату нашу українську мову.

Як боляче вистукує в висках,

Коли зневагу бачу я до слова!

Бо зрозуміть не здатна тих людей,

Які так легко одреклись од мови.

Для мене зрадить їй – це значить те,

Що Батьківщині зрадить. Знову й знову

Пояснюю цю думку дітям я

Й пишаюсь, що цінують рідну мову,

Що миле їм, як пісня солов’я,

Дзвінке й чисте українське слово.

Катерина БАРАНОВСЬКА

БАРВІНОК НЕЗНИЩЕННИЙ

Скільки є на світі квітів,

стільки є на світі мов.

"Дивне розмаїття"

Скажіте, чому це повинно так бути,

щоб стільки зела і барвистих суцвіть -

і раптом не стало барвінка чи рути, -

чому це повинно так бути, скажіть?

А скільки ж було ворогів знавіснілих,

жорстоко топтали барвінковий цвіт;

топтали на схилах, батьківських могилах,

а він кучерявивсь, дивуючи світ.

Чи то закодовано, може, чи звикнув,

але незнищенний таки, далебі

Бо скільки не никнув, зі світу не зникнув,

зоріють очиці його голубі

І хай там найтяжча біда а чи скрута,

все рідне ми будем плекать і любить.

Не зникне уже ні барвінок, ні рута,

покіль є земля і небесна блакить.

Дмитро БІЛОУС

КОЛИ ЗАБУВ ТИ РІДНУ МОВУ

Коли забув ти рідну мову –

Яка б та мова не була –

Ти втратив корінь і основу,

Ти обчухрав себе дотла.

Коли в дорогу ти збирався,

Казала мати, як прощавсь,

Щоб і чужого научався,

Й свого ніколи не цуравсь.

Ти ж повернувсь душею бідний,

Не просто розгубив слова,

Немов якийсь Іван безрідний,

Іван, непомнящий юродства.

Не раді родичі обновам.

Чи ти об’ївся блекоти,

Що не своїм, не рідним словом

Із матір’ю говориш ти?

Ти втратив корінь і основу,

Ти обчухрав себе дотла,

Бо ти зневажив рідну мову,

Ту, що земля тобі дала,

Ту, що не вбили царські трони,

Ту, що пройшла крізь бурі всі,

Крізь глузи й дикі заборони

Й постала нам у всій красі.

Сяйних перлин тобі не шкода,

Адже, набувши вищих прав,

Те, що дала сама природа,

Ти добровільно занедбав.

В пальті строкатім, як афіша,

Крикливі модні кеди взув.

А мати? Де ще є рідніша

За рідну, котру ти забув?

Для тебе й Київ – напіврідний,

І Мінськ піврідний, і Москва...

Бо хто ти є? Іван безрідний,

Іван, непомнящий юродства!

Дмитро БІЛОУС

НЕ НА ТЕ РЯТУВАЛИ ДІДИ

Спонукав нас імперський Прокруст

До невірності рідному слову.

В українця зринає із уст:

"Я, ты знаешь, забыл свою мову!"

Як цього зрозуміть молодця,

Що не здатен свого розкумекать,

Коли навіть заблудла вівця

Не забуде по-своєму мекать?

Нашу мову в час горя-біди,

Не одної тяжкої навали,

Не на те рятували діди,

Щоб онуки її забували.

Дмитро БІЛОУС

УКРАЇНСЬКОЮ ГОВОРИ

Чи живеш біля моря синього,

Чи в степу, чи обіч гори,

Ти не будь малоросом, сину мій,

Українською говори.

Чи ідеш ти міською дорогою,

А чи стежкою на селі,

Говори українською мовою,

Бо живеш на своїй землі

І не слухай ворожих натяків,

Мов "забули за сотні літ",

Це ж бо так, як забути матінку,

Що пустила тебе у світ.

Чуєш, як розмовляють соняхи,

Як шумлять густі явори,

Як від рідної мови сонячно!

Українською говори!

Валентина БОНДАРЕНКО

НАС УБИВАЮТЬ ПООДИНЦІ

Нас убивають поодинці, смерть виглядає випадкова.

Лише за те, що українці, що свої звичаї і мова.

Загинув Білозір у Львові, і не здригнулась Україна.

Співав пісні на рідній мові, у тім була його провина.

Звідки взялися оці пси, ці кровожерливі шакали?

Здавалося, пройшли часи, коли за слово убивали.

Згадай-но, як у них рука, піднялась на страшне безумство,

Повішали Івасюка і видали за самогубство.

Згас Симоненко, як свіча, бо на заваді було слово.

Вмер від побоїв палача, побили ніби випадково.

Загинув Стус у таборах, за Україну, її долю.

Кати тремтіли, мали страх, та не зламали його волю!

Здавалося - пройшли часи, та це не можна забувати.

Бо знову бродять підлі пси, і нас продовжують вбивати.

Лише по тому, смерть кому, була потрібна Чорновола,

Не важко зрозуміть чому, вона не була випадкова.

І хто віддав команду: Фас, Гонгадзе вбити всім відомо.

Але за дурнів мають нас і брешуть нагло і свідомо.

В Одесі вбили юнака, кого ця звістка зачепила?

Максима Чайку смерть така, теж випадкова підкосила?

Убили просто лиш за те, що вболівав за Україну,

Любові почуття святе, йому поставили в провину!

Отож, яку державу нам, вдалося ніби збудувати,

Що дозволяє хижим псам, нас вибірково убивати?

І на чиїй сторожі пси, і хто намітив нову жертву?

Тому ще не прийшли часи, коли природно можна вмерти.

Тож не мовчи, бо загризуть, а виламай кола із тину!

Без тебе псів не розженуть! Без нас не звільнять Україну!

Мирослав ВЕРЕСЮК

ЯКБИ

Рідна мова - не полова! Вітер не розвіє!

Рідна мова - то ті зерна, що ти в душі сієш!

Із тих зерен виростає душа інша, гарна…

Хто не сіє - не збирає, той - живе намарно!

То на ділі доказали Луганськ із Донбасом.

Там сіяли інші зерна, та ще й довшим часом...

Що виросло? Ви знаєте. То ж висновок плаче.

Де не сіяли вкраїнське – там ворог фігачить!

Він зі зброєю воює і дітей вбиває...

І за мову, і за віру нещадно карає.

Отож, люди, схаменіться! Ви ж не вражі діти!

На язик той не ведіться! Ви - мову любіте!

Бо язик той - то не ваше... ординське, зміїне.

А у вас є мова рідна! Мова солов’їна!

Ваша мова – веселкова. Згадуйте Тараса!

Ех! Якби ж ви мали розум! – Не було б Донбасу!

Марина ГАЛИЧАНКА, 21.02.2021

ПРО ЯЗИК І МОВУ

Дід приїхав із села, ходить по столиці.

Має гроші – не мина жодної крамниці.

Попросив він: «Покажіть кухлик той, що з краю».

Продавщиця: «Что? Чєво? Я не панімаю».

«Кухлик, люба, покажіть, той, що з боку смужка».

«Да какой же кухлік здєсь, єслі ето кружка!»

Дід у руки кухлик взав і насупив брови:

«В Україні живете й не знаєте мови…»

Продавщиця теж була гостра та бідова.

«У мєня єсть свой язик, ні к чєму мнє мова.»

І сказав їй мудрий дід:

«Цим пишатися не слід,

Бо якраз така біда в моєї корови:

Має, бідна, язика і не знає мови!»

Павло ГЛАЗОВИЙ

Спочатку було слово,

І з ним прийшло розуміння,

О, моя рідна мово!

Ти геніальне створіння.

Хоч уже зовсім не юна,

І навіть не молода,

Та стала іще гарніша.

Оновлена, стильна, крута.

Ти пронеслася в віках.

Ти дарувала любов.

Забороняли тебе.

Ти проливала кров.

Скільки тепла, доброти,

Передано мово тобою.

Усіх почуттів повноти.

Тож залишайся собою.

Тебе оспівали Стус, Леся,

І мудрий Довженко,

Плеяда поетів - творців,

І легендарний Шевченко.

Неправду говорять сусіди,

Що ти проста й тривіальна.

Ти моя, мово рідна!

Найкраща і унікальна!

Уляна ГРОМКО

РІДНІЙ МОВІ

Мені казав один ханжа,

Що наша мова геть відстала,

Що краще йшла б мені чужа,

Немов до хліба – кусень сала,

Що весь мій поетичний план

Спинитись може напівході,

Що я – останній з могікан,

Що наша мова вже не в моді.

Гей, проповіднику! Стривай!

Твої слова – старенька ряса.

Я не піду в твій тихий рай,

Я – син Великого Тараса.

Як Прометей не вмер від ран,

Не вмре і мова – гарна зроду.

Я не останній з могікан,

Я – син великого народу!

Василь ДІДЕНКО

Де б ти не поїхав, у яку країну,

Бережи усюди мову солов’їну,

Будуть тебе люди в світі поважати,

Як своєю завжди будеш розмовляти.

Як не розуміють, не твоя проблема,

А у нас в сердечку українська тема,

Бо оце зернятко, що в душі плекаєм,

Це єдине люди, що від Бога маєм…

Розгортайте прапор, ми ж є з України!

Не важливо люди, де нас доля кине,

Може й зневажають десь якісь нікчеми,

Ви не піддавайтесь під "гнилу" систему.

Не потрібно в Польщі польською казати,

Або десь у Штатах рідне забувати,

Як до нас приїдуть, то не дуже вчаться,

Бережіть у світі цей шматочок щастя..

Бо своє дорожче, щоб ви не шукали,

В поколіннях мову нищили вандали,

Але ми ховали в гарній вишиванці,

У віршах, у пісні, у козацькім танці.

В співі соловейка зранку на калині,

У квітучім полі, у малій зернині,

В Кобзарі потужнім, у Франковім слові,

В Лесі Українки тихії розмові.

Вчіться, пам’ятайте це ж душа народу,

Не беріть у світі на чужинську "моду".

Бо колись додому треба повертати,

Сором вас заставить очі опускати.

Той є гордим в світі, що своє цінує!

Того поважають, того Господь чує!

Треба зберігати дорогу перлину,

Українську мову, вільну та єдину!

Світлана ДУБНИЦЬКА

Говоріть українською, люди!

Бо ж дивіться яка в нас біда!

Топчуть землю прокляті Іуди!

Як колись, розпинали Христа!

Подивіться, країна ридає!

Де був "грязний расейський язик"!

Як вам совісті ще вистачає!

Він убивчий! "совсем не велик"

Ну потрошки хоч вчіться, я прошу!

Не зважаючи десь на акцент,

Ріже слух! Я вже більше не можу!

Видаєте на вбивства патент!

Не важливо, де доля закине!

Поважаємо всіх ми людей!

Так не "птіца", а гарно-пташина!

Біль не можна забрати з грудей!

Не "страна", а країна чудова!

Де слова, ніби чиста вода!

Вам важка українськая мова?

"Так попали совсем не туда"!

Це жорстоко написано, знаю!

Ще жорстокіше нам хоронить!

Там сини України вмирають!

А вам мову так важко учить?!

Я не знаю, що статися має!

Щоб нарешті прозріння було!

Ворог люто ракети кидає!

"Ну наверное вам, все равно..."

Україна-перлинка у світі!

Милозвучна чудова, свята!

Як не можете ви, зрозуміти!

Що російська для нас, тут чужа!

Вчіться, люди, бо мова на часі!

Заплатили високу ціну!

Щоб не жити у війнах і страсі,

Та нарешті, зустріти, весну...

Світлана ДУБНИЦЬКА

ЧУЖИНСЬКА ТА МОВА, ПОЛІЗЛА НАМ БОКОМ

Ти знаєш, не знаєш, я прошу, учися...

На наш білий світ, ти кругом подивися,

Японці чи німці, французи, грузини,

Всі мову свою, бережуть як перлину!

Лиш в нас… Я не знаю, як можна так жити,

На рідній землі, на чужій говорити…

А ще на якій! На убивчій, ворожій,

Невже за роки, так і вивчить не можуть?

Та ж мова - це код, це скарбниця душі,

Це можна сказати, від Бога ключі!

Щоб серце своє, зачинити від болю,

На мові рідненькій, я Господа молю,

Я плачу, сміюся, я всіх обіймаю,

Культуру свою, над усе поважаю!

Не можна так жити, і мови не знати,

Це ворога кликать, до рідної хати,

Усі мають суржик, та свій діалект,

Та нашій рідненькій, у світі респект!

Тому не забудьте, що тут, Україна!

І мова одна в нас, дзвінка, солов'їна!

Забудьте російську, вже болю, налито!

На рідній старайтеся, ви, говорити...

Бо плаче Шевченко, у небі високім,

Чужинська та мова, полізла нам боком!

Та Бог допоможе, чужинців погнати,

І тільки своєю, завжди розмовляти!

Світлана ДУБНИЦЬКА

Людина повільно вмирає,

Як рідної мови не знає,

Не знає, як квіточка зветься,

Що гарно листочками в'ється.

Не знає джерельця у лісі,

Чи пташку маленьку у стрісі,

Ні роду не може назвати,

Не може, крильми обіймати...

Бо мова, це наша молитва!

Потужна із ворогом битва!

Це код вишиванки на тіло,

Щоб жити людина хотіла!

Як рідної мови не знаєш,

То, справді, повільно вмираєш.

Замовкла пташинка в садочку,

Не чути водички в струмочку.

Навіщо тоді батьківщина,

У лузі розкішна калина,

Пшениця у полі колоссям,

Чи той соловей стоголоссям?

Не треба чужого, шукати,

А треба свою поважати!

Ви ж знайдете розкіш у світі,

Та мови не знайдете, діти!

Не треба цуратися свого,

Бо мова від Господа Бога.

І хто про своє забуває,

Той в світі повільно вмирає.

Світлана ДУБНИЦЬКА, 22.02.2024

НЕ ПРОМІНЯЮ

Я малий – та українець,

Українець тілом, духом.

Хто не любить українців,

Той не буде моїм другом.

Пан один мені дуката

Золотого обіцяв,

Щоб я мову не вкраїнську,

А чужую покохав.

Пане, красний ваш дукатик,

Але мови свого краю

Я не то що за дуката –

За весь світ не проміняю!

Кирило ЗАКЛИНСЬКИЙ

В шелесті калини,

В шумі хвиль Дніпрових,

В душах незрадливих

Виплекана мово.

Горда і ласкава,

Зраджена й забута,

Ти чужою стала

Кобзаревим внукам.

Як же їх назвати?

Підкажи те слово!

Ти ж така багата,

Рідна наша мово!

Та невже забудуть

Люди спів сопілки

І навік замовкнуть

Думи і щедрівки?

Чом не б'ється в грудях

Більше честь синівська?

Що з тобою буде,

Мово українська?

Софійка КОГУТ

Вчіть мову співучу свою, солов'їну,

Пора забувати вже вражий "язык".

Ворог нищить нині дотла Україну,

"А он говорит: – Все же русский велик".

Вчіть мову, якою вам ненька співала

Так ніжно й тихо колискові пісні,

У серці словами любов вишивала.

Не кланяйтесь злій цій, страшній сатані.

Вчіть мову свою найпрекраснішу в світі,

Бо мова – це скарб і народу душа,

Слова чарівні, у красі розмаїті,

А ворога мова нам просто чужа.

Вчіть мову рідну, якщо ви українці,

Щоб знов не прийшла визволяти орда –

Бездушні, люті, ненависні злочинці,

З якими ідуть горе, смерть і біда.

Вчіть мову душевну свою, солов'їну,

Хто так за роки вже до руської звик.

Любіть рідну мову, як неньку-Вкраїну.

Пора забувати вже вражий "язык".

Оксана КОЗАК

Барановська

Білоус

Білоус Не

Бондаренко

Вересюк

Галичанка

Громко

Дубницька Де

Дубницька Говоріть

Дубницька Чужинська

Дубницька Людина

Заклинський

Глазовий

Когут

Козак Вчіть

Білоус Коли

Діденко

Крісман

ВІН УКРАЇНЕЦЬ?

Хтось рідну мову ігнорує...

Так! Нехтує, не хоче вчить.

Ну, як він зветься? Той, хто чує,

Але не хоче говорить

Своєю мовою святою,

Що нам дала для всіх Земля,

Бо ж і калина над рікою

По-українськи промовля,

Бо й соловейко вранці в гаю

На український лад співа...

Ну, як той зветься, я не знаю,

Хто рідну мову забува?

Он у задумі над рікою,

Як дівчина, стоїть верба.

І тихо лине над водою

Любов у пісні і журба...

А над малям шепоче мати

Щасливі, трепетні слова...

А хтось не хоче мови знати.

І нехтує, і забува.

Цурається своєї мови

Та роду-кореня свого.

Він українець випадково?

Чи як назвати нам його?

Надія КРАСОТКІНА

Повернімось, українці, до рідного слова!

Хай звучить над цілим світом українська мова.

Хай в піснях вона лунає і в дотепнім жарті!

Шануймося, українці, бо ми того варті!

Повернімось до джерельця, що дає нам силу,

До мудрості народної, що ростить нам крила.

До традицій споконвічних, що дзвенять росою

І станьмо вже всі, нарешті, ми самі собою,

Бо ж усіх нас наділила матінка природа:

І таланти є великі, творчість, мужність, врода.

Ще пісень дала нам стільки, що всіх не злічити,

І до волі є стремління, щоб чудово жити!

То чого ми так прогнулись під чужого ката,

Московіти ж нам ніколи не були за брата!

Вони голодом морили і з хат виганяли,

Катували всіх дорослих і дітей вбивали.

Тож згуртуймо нашу волю, силу об’єднаймо

І п’ядь нашої земельки ворогу не здаймо!

Тож ходімо, українці, до ріки й озерця,

Повернімо нашу мудрість й доброту до серця,

Нашу людяність і щирість, хліб на рушникові,

Милі серцю вишиванки і хустки чудові.

Закохаймося безмежно в вишневі садочки

І сплетімо з перших квітів донечкам віночки,

Щоб із квітом передати їм красу і вроду,

І безмежно закохати в матінку-природу.

Тож не будьмо ми байдужі, а сміло живімо,

І за рідну Україну мужньо зараз стіймо.

Хто чим може, хто як може слід допомагати,

Щоб і мирне, і прекрасне нам майбутнє мати!

Надія КРАСОТКІНА, 05.03.2024

О Мово рідна, нищена віками,

Усоте пробиваєшся крізь камінь,

Зриваєш терня вражої облуди.

Допоки ти звучиш - народ наш буде!

Валькірія КРІСМАН

МОВОЮ ЧУДОВОЮ

Я мовою чудовою

Спілкуюсь все життя,

Як нації основою,

Її серцебиттям.

Зливаюсь духом, диханням,

Співаю в унісон.

Не визнаю базікання

Під східний грамофон.

І гордий скрізь я мовою

Своїх батьків, дідів.

Що стала нам Покровою

Від зайд і ворогів.

І поки тут звучатиме,

На рідній нам землі –

Ніхто тих сил не матиме

Втоптати нас в золі.

Пишайтесь, тіштесь мовою

І завжди говоріть

Співучо-калиновою.

У світ її несіть…

Володимир КРУЧОК

Якщо ти кажеш, що нема різниці,

Якою мовою потрібно говорити.

Попий води з калюжі, не з криниці.

Яка різниця звідки воду пити?

Якщо тобі далека рідна мова,

Якась чужа і важко її вчити.

То замість хліба – зжуй стакан полови.

Яка різниця шлунок чим набити?

Коли не знаєш, що державна мова –

Історія із сотні поколінь,

Оспівана в піснях, мов колискова.

Не українець ти… Лише ходяча тінь.

Тетяна ЛІЩУК, 13.03.2023

МОВА

Не говори: в нас мова солов'їна

Бо мова вище, ніж пташиний спів.

В її скарбниці - доля України,

Глибинна таємниця правіків.

Вона нуртує джерелом криничним,

Із попелища феніксом встає.

Для нації вона гарант на вічність,

Тому її так люто ворог б'є.

Все заберуть, а залишилось слово -

Знов до життя повернемося ми.

Лише тому, що не пропала мова,

То й ми ще наче люди між людьми.

Без мови - не створити нам держави,

Доріг тернистих - не перебрести!

Хай вороги жорстокі і лукаві -

Стіною стань і мову захисти!

Річ не про те, що мова солов'їна,

Бо мова - глибше, ніж пташиний спів.

В її скарбниці - доля України,

Космічна нерозгаданість віків.

Микола ЛОТОЦЬКИЙ

КРАЇНА МОВОЮ ЖИВА

Країна мовою жива!

Життю і мові – честь і слава!

Не гине скошена трава –

Дощами зрошена отава…

Вбивали мову… І не раз!..

Ганьбили – стомлену від болю…

Багнет, спрямований у час,

Не переможе нашу волю!..

Країна знову ожила!

І сонце долю милувало –

Де мати сина сповила,

І щастю – пісню дарувала…

Осанна – колосу в жнива!

Життю і мові – честь і слава!..

Не гине скошена трава –

Дощами зрошена отава!..

Микола МАКСИМОВ, 06.09.2010

СПАСИБІ, ТАРАСЕ

Спасибі, Тарасе, за слово й науку,

Що нам подаєш із минулого руку…

Що ти – наш пророк, а ми – твої нащадки,

Що ти нам залишив незлічені спадки.

«Кобзар», що не тліє, а світить сильніше,

У тих, хто торкнеться, і серце палкіше.

За «Сон» і калину, за наш «Заповіт»,

Що славить країну на весь білий світ!

Хрущів гул по селах й зірки над садами,

За вірші душевні, що стали піснями.

Страждалицю Катрю, братів на чужині

Й сирітку під тином одну в самотині…

«Івана Підкову», «Чернця», «Гайдамак»,

«Тарасову ніч», «За байраком байрак»,

«Тополю» й «Утоплену», наймичку-маму,

«Сову» і «Лілею», і «браму на храмі».

«Циганку-ворожку», «Козацький бенкет»…

Шевченко – художник, не тільки поет!

За «Вдовину хату», а ще – «Судну раду»…

Що не пробачаєш ти зрадникам зраду!

На стежці до волі ж бо й сам не схибив,

Що ти Україну безмежно любив!..

Що світиш зорею вже котре сторіччя,

Що саме таке в України обличчя!..

Галина МЕЛЬНИК

ВЧИ УКРАЇНСЬКУ

... "Какая разніца", чи мова чи язик...

Так руськомовний говорити звик...

"Ведь дело то совсем не в язике"...

Та, саме мова нас ввела в пике.

Прийшов "друг путін" рускій слог спасать...

Всіх "рускоговорящіх" вашу мать...

Тих "угнітьонних", хто не вчив урок...

Для кого рідна мова, як оброк.

Як гиря на нозі, немов петля...

Воно по "руські токо" розмовля...

Все "чтокаєт да какаєт" тупе...

На рідну українську ж бо скупе.

Дочтокались, діждалися "братів" ?

"Спасателей", безбожників, катів...

Не чують "браття" руськомовний крик...

Бо їм однаково який бомбить язик.

Вони однаково ненавидять тебе...

Тож час прийшов вже поважать себе...

На одній мові з катом розмовлять...

Лиш біси можуть те благословлять.

... Вчи українську, ворогу назло...

Щоб наше, рідне вухо їм пекло...

Хай клятий блудиться у мові, мов в степах...

Щоб українська викликала жах.

Щоб він собі на носі зарубав...

Ступати в Україну, він без прав...

Щоб він не смів й дивитись за межу...

Бо буде чути мову тут чужу.

... Вчи українську... Буть тому добру...

Не треба грати в небезпечну гру...

Бо рідна мова - то до миру ключ...

... Вчи українську... Вчи і не канюч.

Галина МОМОТ, 27.10.2023

В землі віки лежала мова

І врешті вибилась на світ.

О мово, ноче колискова!

Прийми мій радісний привіт.

Навік пройшла пора безславна..

Цвіти і сяй, моя державна…

І розцвіла, як квітка, мова

На рідній ниві, над струмком,

Але прийшла на лан корова

І завертіла язиком…

Недовго думала і ждала,

Взяла і всю її злизала…

Ото ж чужих корів годуйте

Сінцем, помиями в хлівах,

Але вночі і вдень пильнуйте,

Щоб не ходили по ланах.

Коли ж у вас серця телячі,

Зробіть намордники собачі.

Олександр ОЛЕСЬ

О слово рідне! Орле скутий!

Чужинцям кинуте на сміх!

Співочий грім батьків моїх,

Дітьми безпам'ятно забутий.

О слово рідне! Шум дерев!

Музика зір блакитнооких,

Шовковий спів степів широких,

Дніпра між ними левій рев...

О слово! Будь мечем моїм!

Ні, сонцем стань! вгорі спинися,

Осяй мій край і розлетися

Дощами судними над ним.

Олександр ОЛЕСЬ, 1907

Рідна мова в рідній школі!

Що бринить нам чарівніш?

Що нам ближче, і миліш,

І дорожче в час недолі?!

Рідна мова! рідна мова!

Що в єдине нас злива, –

Перші матері слова,

Перша пісня колискова.

Як розлучимось з тобою,

Як забудем голос твій,

І в Вітчизні дорогій

Говоритимем чужою?!

Краще нам німими стати,

Легше гори нам нести,

Ніж тебе розіп'ясти,

Наша мово, наша мати!

Ні! В кім думка прагне слова,

Хто в майбутнім хоче жить,

Той всім серцем закричить:

"В рідній школі рідна мова!"

І спасе того в недолі

Наша мрія золота,

Наше гасло і мета:

Рідна мова в рідній школі!

Олександр ОЛЕСЬ

Розмовляй українською, чуєш?

Обіцяй! Як не вмієш - навчись!

Бо пізніше про це пошкодуєш –

Вже не буде, як було колись.

Вже ніхто не дозволить нікому

В Україні вживати "язик".

Наші хлопці, вернувшись додому,

Не пробачать рашистський ярлик.

Розмовляй українською, чуєш?

Це ж не важко, це круто тепер!

Ти живеш, ти смієшся, працюєш,

Ну, а хтось безневинно помер...

І якщо твоє ім'я Людина,

І якщо ти цінуєш життя -

Хай звучить з твоїх вуст солов’їна

Рідна мова - страждальна, свята.

Оксана ПАВЛИК, 21.03.2022

МОВА

Я по Києву ходив,

Рідну мову чув аж двічі...

То було в годину див

у двадцятому сторіччі.

Двадцять перший вік. Юрма.

Слів чужих ловлю окруху.

Є держава, та нема

Батьківщини мого духу.

Скільки ще помре епох,

Доки дух цю темінь зборе,

Доки України Бог

Вийде із Дніпра на гори?!

Дмитро ПАВЛИЧКО, 20.04.2005

РІДНА МОВА

Яка ж бо ти красива, рідна Мово,

Чистіша від сльозинки і роси

Твій кожен склад… І кожне твоє слово,

Сповнене змісту, мудрості й краси.

Мова - основа кожного народу,

Його багатство, зброя й почуття,

Тебе ламали, переслідували зроду,

Вселяли в тебе суржик мов сміття.

Шевченко, Котляревський, Українка -

Твої батьки хрещені на віки,

Кожен листок, кожнісінька сторінка,

То мудрості народної книжки

Ласкава. Милозвучна. Життєдайна.

Дзвінкоголоса. Влучна і п'янка.

Прадавня. Щира. Калинова. Файна.

Вишнева. Солов’їна і гнучка.

Джерельна. Неповторна. Рідна. Чиста.

Багата. Розмаїта і щемка.

Ти – сонцесяйна, тепла, промениста.

Ти - веселкова і грайлива мов ріка.

"Стежина-Стежечка"…"Доріжка-Доріженька" -

Так мило, ніжно, лагідно звучить.

У тебе навіть «Ворог- Воріженько»,

Котрий тебе так хоче придушить.

Ти ж доброзичлива, незнищена й достойна.

Найкращі - українською пісні.

Ти для сусіда східного отруйна,

Ввижаєшся Бандерою у сні...

Мово ти є! Була! І завжди будеш!

Як рідна Україна...- На віки!

Вивчайте мову! Не цурайтесь, люди!

Всі мови гарні… От лиш злі є язики.

Таміла ПАНАСЮК, 09.11.2021

РІДНА МОВА

(скорочено)

Як гул століть, як шум віків,

Як бурі подих, - рідна мова,

Вишневих ніжних пелюстків,

Сурма походу світанкова,

Неволі стогін, волі спів,

Життя духовного основа.

Цареві блазні і кати,

Раби на розум і на вдачу,

В ярмо хотіли запрягти

Її, як дух степів гарячу,

І осліпити, й повести,

На чорні торжища, незрячу.

Хотіли вирвати язик,

Хотіли ноги поламати,

Топтали, під шалений крик,

В'язнили, кидали за грати,

Зробить калікою з калік

Тебе хотіли, рідна мати.

Ти вся порубана була,

Як Федір у степу безрідний,

І волочила два крила

Під царських маршів тупіт грізний, -

Але свій дух велично грізний

Як житнє зерно берегла.

Мужай, прекрасна наша мово,

Серед прекрасних братніх мов,

Живи, народу вільне слово

Над прахом царських корогов,

Цвіти над нами веселкова, -

Як мир, як щастя, як любов!

Максим РИЛЬСЬКИЙ

Якщо ця мова - не твоя,

То і країна, мабуть, також.

Хто не нащадок солов’я –

Тому й гніздо не йде у спадок.

Якщо це не твої пісні,

І ці вірші, і ці пророцтва –

То, без образ, та, мабуть, ні,

І ти лише у ролі гостя.

Бо де б ти зараз не лежав –

У теплім ліжку чи в окопі,

І де би фронт свій не тримав –

Це знову втратить зміст крізь роки,

Якщо ця мова – не твоя!

Вже історично сотня копій

Подій говорить – солов’ям

Триматись мови слід, як Бога!

Бо я не вірю, ну невже

Ти спадкоємцям у дорогу

Передаси такий сюжет,

Де знову над гніздом тривога?!

Де ця війна і цей окоп!

І кров та сльози, а не роси!

Де відчуття, що ти – холоп

Убраний в «комплекс малороса»?!

Якщо ця мова - не твоя,

То гріш ціна усім старанням!

Бо де ти бачив, щоб сім‘я

Несла ім‘я свого тирана

В основі роду, а не батька?

А мова – більше, ніж ім‘я!

А мова стане більшим спадком,

Ніж буде небо і земля!

Відвоювати можна землю,

Звільнити небо від атак!

А мову! Мову ж недаремно

Вони ненавидять аж так!

І це не – «тема для роздору»

Це спекуляції про те,

Що наші воїни боронять

Десь там на вражій нам - святе…

(Тут працювали методично,

На це пішли роки-роки…

Щоб рускі пєсні ностальгічно

Співали наші ж співаки!

Щоб аж під кірку нам пробратись

В глибини сірих речовин,

Щоб нас ментально об’єднати

Із диким стадом! «Ми ж один

Народ!» - щоб привід був сказати).

Якщо ця мова - не твоя,

То нам «не світить» ця країна…

Включай інстинкти солов‘я

І вчи нарешті солов’їну!

А вернуть воїни - вже й сміх

Усюди буде - український!

Ми навчимо і ціле військо.

І відокремимо своїх.

Ірина РУБЕЦЬ, 21.10.2022

Красоткіна Він

Красоткіна

Кручок

Ліщук

Лотоцький

Мельник

Момот

Олесь В

Олесь о

Олесь Рідна

Павлик

Павличко

Панасюк

Рильський

Рубець

А МОВИ ТАК І НЕ НАВЧИВСЯ

Ти виріс тут, укорінився,

Наділ земельний відхватив,

А мови так і не навчився!

Який же піп тебе христив?

Ти кажеш всім, що українець,

Та для загалу ти хохол,

Бо мову рідну знає німець,

Китаєць знає і монгол.

Якщо для тебе рідна мова,

Яка у вбивць на язику,

То ти і є хохол, до слова,

Що любить мову ту бридку.

Якщо і нині твої діти

Не мову вчать, а твій язик -

Не поспішай тому радіти,

Бо то клеймо для них, ярлик.

Шануймо, люди солов`їну,

Оту, що Бог нам дарував

В піснях про рідну Україну,

Яку Шевченко оспівав.

Микола САВЧУК 23.06.2025

Мені тут скажуть: «Ти знайди вже тему нову!

Бо то вже скучно, коли мова йде про мову».

О, ні! Ця тема більше вічна, а ніж скучна.

Бо чиста мова багатьом у нас не зручна.

Якщо в одному домі ми єдине тіло,

Хіба порозуміння тіло б не хотіло.

Заїдеш в Київ… Голова – а все по-рузьки,

Чи зрозуміють ноги голову? А дзуськи!

Коли там плещуть всі на мові нам ворожій,

Не будем жити ми в ладу і в правді Божій.

З руїн підніметься на ноги Україна,

Коли звучати буде рідна і єдина.

Микола САВЧУК, 07.02.2025

НЕМА РОСІЙСЬКОМОВНИХ!

Російськомовний українець – наратив,

Який придумали і нам всім нав`язали.

Ми ж прийняли брехню оцю, як позитив

І з цим жили, допоки орки не напали.

Російськомовний чех, чи німець, чи поляк,

Або іспанець, чи француз, чи португалець…

Ти з глузду з`їхав, скажуть люди, або як,

Якщо це солідол, то він ніяк не смалець.

Нема російськомовних! Є зросійщені!

Цю правду гірку нам прийдеться подолати.

По мові рідній нашій хочеться мені

Своїх завжди по всій землі розпізнавати.

Микола САВЧУК, 07.01.2023

Торкнися словом серця кожної людини

І ти пізнаєш, хто він є для України.

Не кожен може це з любов`ю так зробити,

А може лише той, хто вміє говорити.

Не так вустами, як душею, через Слово!

Микола САВЧУК, 18.12.2025

ПАМ'ЯТІ Т. Г. ШЕВЧЕНКА

Діамант дорогий на дорозі лежав, -

Тим великим шляхом люд усякий минав,

І ніхто не пізнав діаманта того.

Йшли багато людей і топтали його.

Але раз тим шляхом хтось чудовний ішов,

І в пилу на шляху діамант він найшов.

Камінець дорогий він одразу пізнав,

І додому приніс, і гарненько, як знав,

Обробив, обточив дивний той камінець,

І уставив його у коштовний вінець.

Сталось диво тоді: камінець засіяв,

І промінням ясним всіх людей здивував,

І палючим огнем кольористе блищить,

І проміння його усім очі сліпить.

Так в пилу на шляху наша мова була,

І мислива рука її з пилу взяла.

Полюбила її, обробила її,

Положила на ню усі сили свої,

І в народний вінець, як в оправу, ввела,

І, як зорю ясну, вище хмар піднесла.

І на злість ворогам засіяла вона,

Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.

І сіятиме вік, поки сонце стоїть,

І лихим ворогам буде очі сліпить.

Хай же ті вороги поніміють скоріш,

Наша ж мова сія щогодини ясніш!

Хай коштовним добром вона буде у нас,

Щоб і сам здивувавсь у могилі Тарас,

Щоб, поглянувши сам на створіння своє,

Він побожно сказав: «Відкіля нам сіє?!»

Володимир САМІЙЛЕНКО,1885

МИ УКРАЇНЦІ

Ми українці – нація Тараса,

Ми – сагайдачні і кармелюки,

Коли прийшли ми – не полічиш часу,

Ми древні і безсмертні, як віки.

Нас мордували, нас тягли на плахи.

О! Скільки потекло кривавих рік!

Хотіли ополячити нас ляхи,

А росіяни зрусити навік.

Та все даремно. Знову ми і знову

Жбурляли всіх у темряву й багно,

Залишилися ми і наша мова

Настояна на сонці, як вино.

Ця мова може світ зачарувати,

В ній все – і грім, і шерехи гаїв.

У неї, мабуть, вчилися співати

Не тільки наші – курські солов’ї.

І тому їй не зникнути ніколи,

І підкоряти щирістю світи.

Ми живемо – Івани та Миколи,

І всі народи рідні нам брати.

Ми живемо, і нас не подолати,

Не покривити наші язики.

Бо є Шевченки майже в кожній хаті,

Є Сагайдачні і Кармелюки

Володимир СІРЕНКО

Мужній, кріпися, наша мово,

Не дайся ворогу під ніж!

Хай стане списом кожне слово,

Бо вже перейдено рубіж!

Горить земля під супостатом,

Ще й осінь жару додає.

Брехливий звір, що звався братом,

Тебе, святу, не визнає.

Лихий уміє тільки красти,

За гріш із заздрості уб‘є...

Лиш Бог врятує від напасті

І Він нагоду нам дає!

Циклічне все у цьому світі.

І от настав буремний час.

Згадати слід чиї ми діти

І чия кров вола до нас!

Збагнути час - єднає мова

В одну сім‘ю, в один народ...

Вона - державності основа,

Надійний захист від незгод.

Це наша гордість і прикраса,

Те джерело із давнини,

Що дарувало нам Тараса,

Його про волю мрії-сни.

Лютує ворог. Навіть стягу -

Колоссю й небу каже: «Ні!»

А ми козацькую звитягу

Явили світові в борні.

Бо мова - то єднання Роду:

Усіх - і мертвих і живих...

Не виймеш душу із народу,

Не вбивши кожного, усіх!

А це - душа! Потужна, рідна...

Що біль свій випила до дна.

Ще зійде сонечко погідне

І мова в нас буде одна!

Оксана СМЕТАНЮК

Прости нам, батьку наш великий,

За те, що вчилися не так

І злий народ страшний, безликий

Нас обернув на неборак...

На прохачів у цьому світі,

А сам прийшов до нас з мечем.

Твої онуки гинуть, діти

І кров козацька знов тече.

А треба було рів глибокий,

Залізні двері від москви,

То не прийшли б до нас наскоком

Сини бурятії й туви.

На нас би не напали зранку,

Коли ще спали діточки,

Не розірвали б вишиванку

На грудях матері й дочки.

Якби ми вчились так, як треба,

То вдосталь в нас було б мечів.

Просили б допомоги в неба,

А не в заморських лихварів.

Якби ж то мову шанували,

Чужої - крихти не взяли -

Самі б у себе панували

Чужинцям відкоша б дали!

Отож, усім пересторога:

Борімось, браття, за життя!

Плекаймо мову, вірмо в Бога,

Бо лиш у цьому майбуття!

Оксана СМЕТАНЮК

Учися, мій хлоню (хлопче), відмінником будь,

Люби і поля, і діброви!

І де б ти не був, де б не жив, не забудь

Своєї вкраїнської мови.

Не раз і не два нашу землю святу

Топтав ненависний чужинець...

Йдучи в майбуття далінь золоту,

Будь гордий, що ти українець!

І знай: твої предки були як дуби,

Не гнулись ні в які негоди.

Ти теж свою землю всім серцем люби,

Як кращий син свого народу.

Володимир СОСЮРА

ЯК НЕ ЛЮБИТИ РІДНУ МОВУ

Як не любити рідну мову

І як її не берегти,

Коли із нею в даль грозову

Ми йшли на бій - і я, і ти.

Коли за кожне рідне слово

В нас слали кулі вороги...

Ми збили з нього злі закови,

Щоб ширить щастя береги,

Щоб з ним іти в нові походи

До осяйних життя висот...

Бо мова - це душа народу,

Народ без мови - не народ.

Вона для нас, як сонця блиски,

Що крають ночі каламуть...

Її ми чули ще з колиски, -

То як же мову цю забуть!

Вона, як світла хор в ефірі,

Як білий сад, весняний сад...

Ні, ні! Не вірю, я не вірю,

Щоб ти забув її, мій брат!

І в миру дні й години бою

Її нам треба берегти.

Де б ти не був, вона з тобою

Іде звитяжно у світи!

Володимир СОСЮРА, 1959

В дитинстві, ще маленьким, пам'ятаю

Над каганцем схилившись уночі,

Бувало музу гордо привітаю

Та й компоную вірші на печі.

Було колись. Та я не став поетом,

Бо я любив і вітру шум, і пісню солов'я.

Люблю i досі верби коло хати,

Люблю і досі гомін ручая.

Не міг я славити катів мого народу,

Співати весело, коли на серці сум

І славить неіснуючу свободу

На радість деспотам та ще собі на глум.

Любив до болю нашу рідну мову

І ненавидів всіх катів її.

Люблю й тепер її крилате слово,

Її пісні, безмірно чарівні.

Я й далі понесу свою любов велику

До смерті, до кінця, без галасу, без крику.

Василь СОСЮРЧЕНКО

Хоч дивно це, але мене питають,

Чому по-нашому завжди я розмовляю.

І всім таким я мусив одвічати,

Що не люблю нічого позичати,

Ні перед ким схилятись не бажаю,

Що мову я свою чудову маю.

І головне – це мова, мислю я,

Моїх батьків, мого народу і моя.

Василь Сосюрченко

ЖУРАВЛИНИЙ КЛИЧ

Злетить, мов пташка, на високу гору

Мій дух, коли в столиці десь-колись

Почую я свою селянську мову,

Що з нею так по-хамськи повелись.

Вона смішна комусь, неперспективна,

А я в цій мові перше слово взнав…

І був би я покидьок, не людина,

Коли б її на вигоду зміняв,

Я тим би предків всіх своїх образив

І сам себе знецінив і зневажив,

Бо рідна мова – є найкраща в світі.

Великі то народи, чи малі.

Я з нею теж лечу в своїй блакиті,

Щоб звідти все оглянуть на Землі.

Василь СОСЮРЧЕНКО

Розмовляй українською, рідною,

І дивуй милозвучною піснею.

Даруй казку народну чарівную,

Не здолати народ наш! В це віримо!

А найкраща, прадавня й сучасная,

Мова наша барвиста й прекрасная,

Обійматиме ніжно і лагідно,

Величатиме, мудрістю вразить нас.

А як сонце зійде переможнеє,

Ми у розквіті їй допоможемо!

Осяйна, незнищенна і вільная,

Я люблю тебе, мово! Ти - гідная!

Тетяна СТРОКАЧ

НАШ МЕЧ СЬОГОДНІ – НАША РІДНА МОВА!

Ніхто не знав, тоді б не зміг повірить,

Що ось мине вже три десятиліття

Свободи, самостійності і волі,

А ми б іще боролися за мову...

Ніхто не знав, ніхто б і не повірив,

Щоб нині ми, наповнені всі вірою,

Від ранку і до самого смеркання

Боролися б за наше панування...

Прокиньтесь! Досить нам катів терпіти,

Ідімо в наступ, і батьки, і діти!

Берімо разом найсвятішу зброю!

Наш меч сьогодні – наша рідна мова!

Вероніка ТОКАР

Я НЕ ХОЧУ ПРО ЦЕ МОВЧАТИ

Я не хочу про це мовчати,

Бо у серці розноситься крик.

Принципово не хочу вивчати

Окупантський російський язик!

Ми стаємо рабами московії,

Адже ми надзвичайно слабкі.

Помиратимуть хлопці-військові

Поки вражі живуть язикі.

Не великий він, ні! Не могутній,

Як у школах розказують нам.

Цей язик убиває майбутнє,

Що дароване Неньці й синам.

Цей язик-зброя нашого ворога,

Заважає століттями жить.

Над степами він лине просторими

Під горами й над морем летить.

І дійшло, уявіте, до того,

Що говорять: "Что єто такє?

Почему говоріш ти на мовє,

Нє на руском святом язикє?"

Я соромилась рідного слова,

Визнаю: так, слабкою була.

А тепер я спілкуюся мовою,

Як раніше до цього жила?

Я не хочу про це більш мовчати,

Хай розноситься вічно мій крик.

Буду далі уперто кричати:

"Припиніть же російський язик!!!"

Вероніка ТОКАР

Буде наша мова – будемо і ми.

Мову калинову нам дали батьки.

Силу свого роду з мовою дали.

Не зречись народу, в якім вродивсь ти.

Не шукайте краще, ніж в Вкраїні є.

Мова - то багатство і то наше все.

Як не приймем силу, що від роду йде,

То загинем всі ми – в мові сила є!

Відкривайте душі древності тих слів.

Українське слово – слово прадідів

Із часів санскриту, з давнини віків.

Ви приймайте силу в пращурів своїх.

Огортайтесь в мову – в ній та сила є,

Що убереже нас тим, що рід дає.

Рід кричить: "Проснися і відчуй себе.

Мовою вгорнися, що із серця йде.

Мову відчувайте, яка йде з віків,

А не ту кацапську, що від ворогів.

Нею нас душили, не давали жить.

Нам забороняли мовой гомоніть.

Іншу нав'язали і егрегор свій.

Відчувайте силу, що іде з віків.

Відчувайте душу й справжню свою суть.

Мова - то є спадок, що не дасть заснуть,

Що не дасть здолати нас, бо ми ж бо є!

Мова - наша сила, українське все!"

Буде у нас мова – будемо і ми.

Нас своє відчути просять прабатьки.

Нам себе пізнати з глибини віків,

Нам себе плекати – силу віднайти.

Не кланяйтесь в пупа ідолам чужим.

Мова - наша сила й зброя від врагів.

Роде мій далекий, сивий і старий,

Дякую за все те, що ти дав й створив.

Роде мій козачий, гетьмане ти мій,

Дякую за силу, мову прадідів.

Наталія УСТИМЕНКО, 14.06.2023

Як тебе клювали, моя зірко,

Нищили, палили ті кати

Як тебе вбивали, мово, гірко

Замість того, щоби берегти.

Як чужинець клятий тут все правив -

Не диши, не будь, не говори.

Як він горло вправно затикає

Мові, яку нам дали діди.

Голос - він прорветься! Я це знаю.

Неможливо вічно все терпіть.

Україна в світі заволає,

Буде більше й більше говорить.

Ожива душа її і слово,

Яке вбите, знищене катом.

Ожива вкраїнська рідна мова,

Що задушена тим чоботом й совком.

Борони, Господь, мою державу,

Дай життя їй, миру і снаги.

Хай повік Вкраїнонька співає

Й квітнуть жовто-сині прапори.

Дякую усім дідам і роду,

Що ви мову гідно берегли,

І мене вгорнули у цю вроду

Слова українського й снаги.

Наталія УСТИМЕНКО, 10.05.2022

МОЯ МОВА

Ви не зможете забрати в мене мову,

Закарбовану віками на крові'

Тих Героїв, що і діями, і словом

Супостата гнали з рідної землі.

Не забуду я, що значить Батьківщина,

Як би сильно не старалися «вожді».

Патріотом мати виховала сина,

Загартованого в вічній боротьбі.

Навіть сталь не спинить українську думу,

Що лунатиме в відлунні громовиць.

Заховайте свої очі, повні глуму,

Вурдалаки наших виборчих дільниць.

Я - нащадок твій, о вільна Україно,

Ще з колиски та до скону почерпнув

Мову ту, що зветься просто – солов’їна,

Що до неньки вперше у житті шепнув.

І не дам тебе спаплюжити й забути,

Навіть будучи безмовним і глухим.

В серці завжди буду мовити і чути

Ті рядки, котрі я вивчив ще малим.

Володимир УХАЧ, 26.02.2017

НАША МОВА КАЛИНОВА

Ну, що ж, панове, мова то ніщо?

Пусте, ви кажете, та геть не має значення?

Мабуть, не патріоти - казна-що

І не далекоглядні у вас бачення.

Ну, як, скажіть, в країні живучи,

Тут народившись, і не знати мови?

Зневага до людей, життям йдучи,

А ще вказівка - глузд геть нездоровий.

Бо мова - наше серце, знає всяк,

Народ зникає, коли гине мова.

Вона, як кров яка нуртує так,

Щоб тіло та душа була здорова.

Вона бринить, чарує і п'янить ,

З народження дарована нам Богом.

Тож не втрачайте мову, хай бринить,

Хай солов'їна ллється вільним словом.

Нехай ростуть слова, немов жита,

Зерном добірним повниться криниця.

Бо калинова в нас лише одна,

Де рідне слово з вуст летить, мов птиця.

Про мову вже сказали безліч слів,

Що це душа, культура та код нації.

Ігнорування викликає гнів.

Мова - це перла й витонченість грації.

Інна ШКОДА, 21.02.2025

Савчук А мови

Савчук Мені

Савчук Нема

Савчук Торкнися

Самійленко

Сіренко

Сметанюк

Сметанюк Прости

Сосюра Учися

Сюсюрченко В

Сюсюрченко Хоч

Сюсюрченко Журавлиний

Строкач

Токар Хоч

Токар Я

Устименко Буде

Устименко Як

Ухач

Шкода

Сосюра Як

Максимов

05. КОЛИ У МОВІ Є СМІТТЯ - РОСТЕ БУР'ЯН У ЗЛАКАХ

ЗВЕРТАННЯ

Скільки є в нас, любі друзі,

для звертання ніжних слів –

і до тата, й до матусі,

до бабусь і дідусів!

І татусю, й мамцю, й нене,

і дідусю, й бабцю теж, -

миле, ніжне, сокровенне –

як ще краще назовеш?

А Федько звертання творить

так, що душу виверта:

замість "мамо" - "ма" говорить,

замість "тату" каже "та"!

В школі Беллу - "Бе" гукає,

а Меланю кличе "Me"!

Леле! Школу оглашає

белькотіння лиш саме.

Учня він імення знає,

та не встигне підійти,

як за ґудзика хапає

і вигукує: «Ей ти!»

Дома: «Ба-а!» - кричить бабусі.

(Ліньки повністю назвать).

Як ви думаєте, друзі,

що йому на це сказать?

Мабуть, треба щось кумекать,

бо інакше мимохіть

будем тільки бекать-мекать

там, де треба говорить!

Дмитро БІЛОУС

КОЛИ У МОВІ Є СМІТТЯ

І дід, і батько, і сусід

В житті не раз шукали брід,

Щоб вигорнути з лиха.

Голодомори і війна,

Небесна кара чи земна -

Чим тільки світ не дихав.

Ростили злаки і плоди

І ратні звідали труди,

Все, що судила доля.

Достойно винесли в житті

І в землю відійшли, святі,

Від ремесла та поля.

У дні веселі і сумні

Раділи пращури чи ні,

А знали шану слову,

Бо з нього теж ростуть плоди.

Ніхто поганим не блудив

Та не калічив мову.

А як знаходився один,

Що злим татарином з орди

Ганьбив словами матір,

То і дорослі, і малі

Таких цуралися в селі

У буднях і на святі.

Тепер давно уже не те,

Забули люди про святе -

І де вже там до честі,

Коли і ми, як «старший брат»,

У мову вміємо стократ

Гидотне слово вплести.

Старе, мале і молоде

Таке на людях заведе,

Що вік би те не слухав;

Такі закручує слова,

Що де там вуха - голова

То сохне, а то пухне.

То не пусте - лихі слова,

То, як на камені трава,

Росте хіба що мохом:

Не квітне, плоду не дає

І від стіни, коли вже є,

Не відлетить горохом.

Недаром споконвічне рід

Від злаків відкидав послід -

Лайливим не галакав -

Бо знав святий закон буття:

Коли у мові є сміття,

Росте бур’ян у злаках.

Сергій ВДОВИЧЕНКО

У ТРАМВАЇ

У трамваї повно. «Что ви за народ?

Впереді слободно, проході вперод!

Ти чево, чувішка, прьося на носок?

Опупєла, что лі? В головє пєсок?

Нікакіх пойнятій об культуре нєт.

Убєрі свой локоть, он же как шкілєт.

Дама в полосатом, топай вєсєлєй!

Трудно ж протолкаться, как срєді джунглєй.

Ти, піжон у шляпє, глазом нє косі!

Здєсь тєбє невдобно? Єздяй у таксі.

Да протрі глядєлкі, коріш дорогой!

Ти же мнє на тухлю лєзєш сапогой.

Что ти строїш хаханькі, будто нє причом?

Я же тібя спрашую руським язиком!

Так, бува, в трамваї здоровань гука.

А у нього мова, чуєте, яка?

І, либонь, гадає лобуряка той,

Що російську знає так, як Лев Толстой.

Павло ГЛАЗОВИЙ

МОВА

З гнота розгорається свічка,

Межа розділяє город,

З струмка починається річка,

Із мови почався народ.

Не сіємо жито в пшениці,

Із льоном не змішуєм мак,

Не солимо воду в криниці,

А солимо їжу на смак.

Не гоже плювати у воду,

З добром не вживається зло.

Не суржик, а мова народу –

Міцнюще душі джерело.

Вона, мов криниця глибока,

Безмежні її відкриття,

Чужу мову вчать кілька років,

А рідну вчимо все життя.

Володимир КОСОВСЬКИЙ

АНГЛІЙСЬКИЙ СУРЖИК

Мова в нас така співуча,

Мелодійна, неземна.

Як перлиночка, блискуча,

В світі кращої нема.

Та англійський суржик лізе

Поміж наших слів кругом.

Хто тих слів не розуміє -

Треба вивчити бігом.

З молоддю - іти щоб в ногу,

Сленг почати розуміть,

Ставимо собі вимогу:

Цей англійський суржик вчить.

ТРЕНД - тенденція; КЕЙС - справа,

ФЕЙК - фальшивка і брехня.

Зі словами гра цікава...

ХАЙП - шум, галас, метушня.

КОУЧЕР - наставник, тренер,

ЛАЙТОВИЙ - легкий, м'який.

Кругом голова йде в мене,

Коли говір чуть такий.

ЛУЗЕР - це невдаха, кажуть,

ФОЛОВЕР - прихильник це.

Всі слова без макіяжу

Ріжуть серденько живцем.

Я запам'ятать не можу,

Хоч сідай і тихо плач.

Та вивчати все ж погоджусь -

Доня в мене викладач.

- Мам, РЕСПЕКТ тобі - повага.

В мами кругом голова...

Геть розсіяна увага,

Та зубрю нові слова.

Це ІВЕНТ - в житті подія,

З дітьми в тренді я тепер.

Посміхаюся й радію,

Що беру такий бар'єр.

Текст РАНДОМНИЙ - випадковий

Донечка скоріш знайшла,

КРЕАТИВНИЙ - творчий, новий,

Та вимова неясна...

БАНИТИ - забороняти,

А пожертва - це ДОНАТ.

Все, ТУ МАЧ - мені занадто,

Мабуть, це не мій формат.

ПОСТ - це допис в інтернеті,

ЛАЙК - уподобайка в нім.

Скинь ДОНАТ, мамо, пожертвуй

Ти на карточку мерщій.

Номер в смс прислала

І пішла собі гулять.

А я ШЕЛТЕР* відшукала,

Сіла віршики писать.

Вчили молодіжну мову,

Насміялися до сліз.

Класна суржиком розмова,

Та от краще б він не ліз.

Поміж наших українських

Мелодійних, ніжних слів

Нашій мові нема гідних,

Вона краща поміж всіх.

*ШЕЛТЕР - прихисток, сховище.

Юлія НАЗАРОК

НЕ МАРНО

Бог нам дав чудову мову не марно.

Розмовляймо українською - це гарно!

У метро, в театрі, в школі - де завгодно

Розмовляймо, бо для нас це так природно!

І удома - тільки нею, тільки нею,

Найріднішою. Найкращою. Своєю.

Віра ПРАВОТОРОВА

МОВІ НИЗЬКО ПОКЛОНІТЬСЯ

Як струмочок, ллється мова:

Солов'їна, веселкова.

Як мелодія, звучить

І хмаринкою летить.

Та не всі дружать із нею,

З мовознавчою ріднею.

Ламано вони говорять

І свою говірку творять.

Росіянізми і жаргони,

Сленги, суржик. Ну й закони!

Сором слухати ту мову,

Бруд вливається в розмову.

Як же нам плекати слово,

Перли брати за основу?

З колискової матусі,

З оповідок від бабусі.

А не з вулиці, де в мові

Скачуть слівця гонорові.

І забруднюють величну

Нашу мову поетичну.

Схаменіться, поверніться,

Мові низько поклоніться.

Є народ, де рідне слово

Створює життя основу.

Наталя РАЙФУРАК, 04.08.2023

МОВНЕ ДЖЕРЕЛО

Б'є одвічне джерело

Мовними дарами.

Його води рознесло

Поміж берегами.

Слово чисте, як сльоза,

Плине за водою.

А сміття змиє гроза,

Виплюсне із строю.

Мова ллється, як струмок,

Виграє на струнах.

Розквітає, як бузок,

У зелених рунах.

Джерело не засміти,

Пий із нього воду.

Барви слова прихисти

Для всього народу.

Український зоресвіт –

Джерелиця слова.

Люби мову, наче цвіт,

Вплітай у обнову.

Б'є одвічне джерело

З вічності до нині.

Мова, слово розцвіло

В рідній Україні.

Наталя РАЙФУРАК, 20.10.2023

МОВА

Треба доглядати наш сад

Вольтер

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову. Пильно й ненастанно

Політь бур'ян. Чистіша від сльози

Вона хай буде. Вірно і слухняно

Нехай вона щоразу служить вам,

Хоч і живе своїм живим життям.

Прислухайтесь, як океан співає -

Народ говорить. І любов, і гнів

У тому гомоні морськім. Немає

Мудріших, ніж народ, учителів;

У нього кожне слово - це перлина,

Це праця, це натхнення, це людина.

Не бійтесь заглядати у словник:

Це пишний яр, а не сумне провалля;

Збирайте, як розумний садівник,

Достиглий овоч у Грінченка й Даля,

Не майте гніву до моїх порад

І не лінуйтесь доглядать свій сад.

Максим РИЛЬСЬКИЙ, 1956

Може ми здуріли трохи –

є така здогадка, -

бо Олекса зветься Льоха,

ніби свиноматка.

Та й Павла всі кличуть Паша.

то якщо він січка

з’їсть його корова Маша,

колишня Марічка.

Вліз Іван, як та свиня,

в чужу калабаню,

і змінив своє ім’я так,

що тепер він Ваня.

Стьопа, Гріша, Міша,

Вова, Даша, Лєна, Шура…

В голові у нас полова

і темінь похмура.

Та задумайтесь на хвильку,

де та гордість ваша?

Чому Вася не Василько

і хто ж така Наташа?

Скільки можна плазувати,

бути на колінах?

Чи нарешті будувати

в собі Україну!

Автор невідомий

Білоус

Вдовиченко

Глазовий

Косовський

Назарок

Правоторова

Райфурак

Рильський

Автор

Райфурак Мовне

Давність

Буквар

Поширені

Серед інших

Спільні риси

славянські

Київська

Як виникли

Історія

Поширеність

Кількість

1987

ЕТИКА ДІТЯМ

Технології формування особист ост і

Українська
рідна мова
Збірка творів

Українська рідна мова Збірка творів

Українська
рідна мова
Збірка творів