282. ВІРШІ НЕВІДОМИХ АВТОРІВ

 

* * *

Мамо, мамо, нене прехороша,

Як загляну в очі я твої –

Затихає вмить страшна пороша,

І піснями линуть солов’ї.

 

Мамо, мамо, ніжна моя нене,

Усмішка твоя – як сонце те,

Квіти квітнуть, листячко зелене, -

Яке щастя! Все навкруг цвіте!

 

Мамо, мамо, рідна моя нене,

Як дивлюсь на скроні я твої,

Ніби сніг сріблиться і на мене

Падає. І жовкнуть всі гаї…

 

Мамо, мамо, що мені ще треба?..

Хай живе у серці й не згаса

Колискова пісня й просинь неба,

І твоя нев'януча краса...

 

* * *

Мамо, ніжна моя і кохана,

Ви для мене мов пісня дзвінка,

Наче квітка з любові зіткана,

Чиста, світла, прозора така.

 

І ця квітка повік не зів'яне,

Бо люблю я її над усе.

Ви моя дорога, незрівнянна,

Хай вам Бог щастя й долю несе.

 

Кожна Ваша недоспана нічка

Лиш для мене малого була,

У очах ваших ніжності річка,

Чую дотик до мого чола.

 

Ви свята і прекрасна людина,

Ви радієте сонцю й весні.

Тож спасибі, що кожної днини

Ви даруєте радість мені.

 

* * *

Кожну згадую риску незабутню твою,

Пам’ятаю з колиски я усмішку твою.

Від нещастя врятує – добре знаю це я –

Мати, мама, матуся, найдорожча моя.

 

Крізь роки і розлуки чую співи твої,

Бачу теплії руки, бачу коси твої.

Скаже правду святую – добре знаю це я –

Мати, мама, матуся, найдорожча моя.

 

Тільки вдачу пророчить побажання твоє,

Бачу рідні я очі, чую слово твоє.

Щастя горе затулить − добре знаю це я −

Мати, мама, матуся – найдорожча моя.

 

* * *

Бережіть материнське серце,

Бо воно, як воскова свічка,

То на гноті малесеньке сонце

Ніжне й тепле, але не вічне.

 

Затуліть теє серце ніжне

Од вітрів забуття і тривоги

Каяття принесіть їй, хоч пізнє,

І утріть гіркі сльози знемоги.

 

Бережіть материнське серце!

 

* * *

У черешневий цвіт тебе вдягли роки,

Моя матусенько, моя голубко мила.

І на чолі поорані стежки,

Й на личку доля слід свій залишила.

 

В очах твоїх небесна голубінь,

І доброти у них безмежне море,

Хоч дарувала доленька

Струмочки радості і ріки горя.

 

В своєму серці не тримаєш зла,

Воно любов'ю, ласкою рясніє.

Не раз ти скривджена в житті була,

Та кривду нам завжди прощати вміла.

 

Моя матусенько, голубонько моя,

Натруджені і мозолисті твої руки,

Та не згубили ніжності й тепла,

Його ти подаруєш ще і внукам.

 

Так день за днем у даль злетять роки,

І нас той черешневий цвіт припаде,

Але не припорошить час мої рядки,

Так, як з роками, мати не зів’яне.

 

* * *

Дарунків, золота не маємо,

Щоб до ніг тобі зложити,

Однак тут спільно присягаємо,

Що доки тільки будемо жити,

Любов сердець своїх маленьких

Тобі дамо, кохана ненька. (2008)

 

* * *

Не журися мамо, що дихнула осінь,

Й восени приходить трепетна любов,

І горделивий місяць, і ранкові роси,

Як колись, як вчора, хай чарують знов!

 

Твоя радість світла дітям передасться,

Озветься співом в дорогих серцях,

Хай лиш справжнє щастя, тільки вірне щастя,

Залетить у долю, як вродливий птах.

 

Будь здорова, мамо! Будь прекрасна, мила!

Ніжність солов’їну я тобі несу

Дякую, що вірності і святості навчила

І тримати правди вічну висоту!

 

Не журися, мамо, що зустріла осінь,

В ній калина дивна, як весна зорить

І чарують зорі, і срібляться роси…

Кличуть тебе, рідна, довго-довго жить!

 

* * *

Шануймо ж наших матерів!

Не забуваймо! Адже й наші болі

Приймають матері в свої серця,

Аби у нас була щаслива доля

Од самого початку до кінця.

 

* * *

Шануйте рідне слово мами,

Що вміє вчасно зло спинить

Пишіть листи, шліть телеграми,

Бо кожна мить – остання мить…

 

Загляньте в теплі щирі очі,

Що завжди світяться добром.

В них затаївся смуток ночі

І цвіт веселки над селом.

 

Невтомні руки їй цілуйте,

Не зраджуйте її поріг.

До віку матінку шануйте –

Свій найсвятіший оберіг.

 

* * *

Найкращі дні для наших матерів –

Це дні, коли щасливі їхні діти.

Від них залежить, скільки днів таких

Ми можемо для матері зробити.

Даруймо ж радість нашим матерям,

Бо їм турбот і горя вистачає.

 

* * *

І коли згрубіла ваша мова,

Їй (матері) здобудьте ласку із грудей.

Бережіть її від злого слова,

Бо найглибші рани від дітей.

 

Мати піде, в серці лишить рану –

Всохне корінь твій і верховіть.

Заклинаю: бережіте маму!

Діти світу, матір бережіть!

 

* * *

Аж до світанків, де хліба, де трави,

де ніч безсонням стукала в вікно.

Біля колиски не дрімала мама,

дитя своє вкриваючи крилом.

Злетіли роки, діти позростали,

у білий світ провела їх за село…

І знову ніч безсонна над листами,

і материнська туга над чолом.

Хіба забути дітям це крізь роки –

і твої сльози, і твоє тепло?

Прости, матусю, що ти одинока, –

оберігаєш юних літ гніздо.

Я повернусь, матусю, із дороги,

щоб на поріг дитинства зазирнуть,

Щоб сивину волосся чарівного

до свого серця ніжно пригорнуть.

 

* * *

Це теплі руки і вуста,

Що так в дитинстві зігрівали,

Це ніжне серце, ніби птах,

Завжди з тобою мандрувало.

Спіши до неї скрізь літа,

Шануй, люби, не дай тужити,

Бо лиш вона і рідна, і свята

З тобою вічно буде жити!

 

Мати свята

Для сина мати, наче сонце ясне,

Вела за руку в світ своє дитя.

Відкрила для дитини все прекрасне,

Вона ж й подарувала це життя…

І так свою дитину доглядала,

Учила, пестила і по стежках вела.

Найкраще все в житті пророкувала,

Й усю себе дитині віддала…

Тому завжди потрібно пам’ятати,

Й свою любов до матері нести,

Що найсвятіша в світі жінка — мати!

Вона від бід врятує й самоти,

Заступиться і захистить руками

Й повік своїх дітей не підведе…

Тож пам’ятай, коли й не стане мами,

Вона до тебе і з небес прийде.

​

​