top of page
02.01-5 ч-2

Про людяність (чуйність, шану
доброзичливість, 
турботливість, любов)
в ставленні
до матері

Збірка творів 

( тексти на цій сторінці) 

Частина 2 мапа
ЗМІСТ ЧАСТИНИ 2
06 ПРО ЛЮДЯНІСТЬ поезія
07 ПРО ЛЮДЯНІСТЬ проза
08 НЕ ЗАБУВАЙТЕ
09 КОЛИ МАМИ НЕМАЄ
ЗАПИТАННЯ зміст
РОЗРОБКИ зміст
Епіграф
ТЗС
Моральні якості
Прислівя
Вислови
06 ПРО ЛЮДЯНІСТЬ тексти
260 Андрійоіич

260. МАМУ ПОТРІБНО НЕ ТІЛЬКИ ЛЮБИТИ

Ми мам своїх любим найдужче у світі!

Зі мною, звичайно, погодишся ти.

Та маму потрібно не тільки любити, -

Маму потрібно іще й берегти.

Ми мам своїх любим!.. А посуд не митий...

Та й в хаті згодилося б теж підмести...

А маму потрібно не тільки любити, -

Маму потрібно іще й берегти...

Щоб ласкою мами, як сонцем, зігріті,

Могли ми веселі й щасливі рости,

Нам маму потрібно не тільки любити, -

Маму потрібно іще й берегти!

Степан АНДРІЙОВИЧ

 

261. НІКОЛИ НЕ ГНІВАЙСЯ НА МАМУ

 

Ніколи ти не гнівайся на маму,

Не говори їй те, що може засмутити,

Бо слово сказане недбало,

Те серце може любляче розбити.

 

Ніколи ти не грай з нею в мовчанку,

Бо це найважча мука у її житті,

Вона тобі співала колисанку

Й не раз не спала цілу довгу ніч.

 

Ніколи їй нічим не дорікай

І, що не любиш, не кажи ніколи,

Бо так, як мама любить, знай,

Тебе ніхто ніколи не полюбить.

 

Ти обніми матусеньку рідненьку,

Скажи, як сильно любиш ти її,

Й розквітне її зболене серденько,

Бо це для неї найважливіше в житті.

 

Христина БАКУМ

 

261 Бакум
262 Василашко

262. Маєш маму - шануй її свято!..

Богу Сину на вічнім путі.

Бог Отець на Землі вибрав Матір -

Як же сину без мами в житті?

 

Маєш маму - тепло її хати

Перейме щемні болі твої.

Будь щасливий, щоб горя не знати,

Бо те горе - на долю її.

 

Вік матусі продовжити хочеш,

Ощасливити далеч життя, -

Так живи, щоб не мусили очі

Слізно в мами просить каяття.

 

Василь ВАСИЛАШКО

 

263. МАТЕРІ

 

Найдобріша з добріших,

Найніжніша з ніжніших,

Наймиліша з миліших,

Ненько рідна, то ти!

Я сьогодні дарую

Всі земні тобі квіти,

Моя зірко яскрава,

Тільки будь і світи!

Почуття найщиріші

Із своєю любов’ю

В твої руки вкладаю

Я, цілуючи їх.

Знаю завжди радієш

І гордишся ти мною.

Ти - опора для мене

На цій грішній землі.

Моя горлице сива,

Чесна і справедлива,

Ти завжди захищала,

Обіймала крильми.

Щиро вдячна, матусю,

Як в дитинстві горнуся,

Щодня Богу молюся,

Тільки довго живи!

 

Марина ГАЛИЧАНКА, 14.05.2023

 

264. Бережіть материнське серце,

Бо воно, як воскова свічка,

То на ґноті маленьке сонце,

Ніжне й тепле, але не вічне,

 

Коли спокій і радість у хаті,

То горить воно рівно й тихо.

Як прикутая пташка крилата,

Стрепенеться, віщуючи лихо.

 

Затуліть теє серце ніжне

Од вітрів забуття і тривоги.

Каяття принесіть, хоч і пізнє,

І утріть гіркі сльози знемоги.

 

Розсипа серце мами проміння

На пелюстки долонь дитячих,

Тихо скапує нам на сумління,

Зазирає, мов совість у очі.

 

М. ДЗЮБА

 

265. ЛЮБІТЬ МАТЕРІВ!

 

Любіть матерів своїх, всім серцем любіть!

Цілуйте руки і посріблені скроні,

Зігрійте матусю, від журби вбережіть,

Кладіть промінь сонця у рідні долоні.

 

Не жалійте для матері лагідних слів.

Вона кожному долю зорями шила,

Любов'ю мережила для доньок й синів

Й вручала для лету їм віру і крила.

Ніхто не дарує стільки світла й добра,

Як серце матусі велике й ласкаве,

Ніде не знайти більше такого тепла,

Як в ніжних очах і у серденьку мами.

 

Оксана КОЗАК

 

266. ВСЕ НЕ ТАК

 

Сьогодні все навкруг - не так...

Чомусь задачка - не проста,

Чомусь цукерка - не солодка,

Проміння сонячне - холодне,

І навіть запахуща диня

Чомусь не пахне зовсім нині...

У чому річ?

Скажу вам прямо:

Образилась на мене мама...

Піду пробачення попрошу –

Хай знову стане все хорошим!

 

Анатолій КОСТЕЦЬКИЙ

 

267. ЛЮБІТЬ МАТУСЬ

 

День матері - це дивовижне свято,

Бо ж мама кожному із нас дала життя!

Летіть до мами ніжно і крилато,

Їй шліть любов, найвищі почуття.

 

Любіть її всім серденьком, безмежно –

Ріднішої на всій землі нема!

Здригатись не спішіть її бентежно,

Хай в серці матінки цвіте весна.

 

Хай в ньому ніжно зацвітають квіти,

Як мама думає про вас всі ночі й дні.

Для мами кожної найбільше щастя - діти,

Щоб долі в них були легкі й ясні.

 

Тому несіть їй доброту і квіти,

Слова хороші, ніжні почуття…

Для мами ви - її найкращі діти

Й любов до вас - на все її життя.

Любіть матусь, вони нас всіх зростили,

Дали усе, що дати нам могли.

Подарували мрії і дали нам крила!

І все життя усіх нас берегли.

 

Надія КРАСОТКІНА

 

268. Шануйте, діти, матір - це людина,

Яка подарувала дивосвіт.

Любіть її й горніться щохвилини,

Якщо вам, навіть, і багато літ…

Вона дала нам все, що є навколо:

Всю цю красу, веселу пісню й сміх.

Й стежинку, що біжить за виднокола,

І щастя жити, і тепло для всіх…

 

Вона одна любити так уміє,

Ніколи у житті не зрадить нас,

Всіх щире серце матері зігріє…

Але над нами нездоланний час…

 

Він найдорожче часом забирає,

Тому матусю рідну бережіть.

І хай любов до неньки не зникає,

Любіть її всім серденьком, любіть!

 

Надія КРАСОТКІНА

 

263 Галичанка
264 Дзюба
265 Козак
266 Костецький
267 Красоткіна Любіть
268 Красоткіна Шануйте

269. Я, МАМО, ДЯКУЮ ТОБІ

 

Я дякую, матусю, за життя,

За синє небо, сонце яснолике,

За щастя жити, йти у майбуття,

За все, що є: маленьке і велике.

 

За кожен порух, радощі й жалі,

За цю красу, що серцем відчуваю.

За роки всі, що йду по цій Землі,

За те що радість і наснагу маю.

 

Я дякую, матусю, за життя.

Тобі було нелегко нас ростити,

Вести своїх дітей у майбуття,

Та виховати і всьому навчити.

 

Але ти правильно нас по шляху вела,

У строгості й з любов’ю нас ростила…

Тож необхідне дітям все дала,

А головне - дала нам мрії-крила!

 

І впевненість, що долю творим ми

Й зробити це за нас ніхто не зможе.

Зростила ти нас мудрими людьми,

Щоб по життю усі пройшли ми гоже.

 

Я дякую, матусю, за життя,

Яке колись мені подарувала…

Хоч часові немає вороття,

Я ні про що в житті не жалкувала.

 

Спасибі, мамо! Дякую тобі

За щастя жити, світові радіти,

У небеса вдивлятись голубі

І з добротою в серденькові жити.

 

Надія КРАСОТКІНА

 

270. ДЯКУЮ ВАМ, МАМО

 

Дякую Вам, мамо, за пісні крилаті

І за щедрі свята в нашій рідній хаті.

Бачу Ваші очі в срібно-сивім сумі,

В них світають ночі в сонячній задумі.

 

Прошу В Вас любові на щасливу днину,

Чую ніжний голос: «Спи моя дитино».

Носять ваші руки онучат маленьких.

Ви прекрасні, моя рідна ненько.

 

Ви в молитвах Божих бережете світло,

Щоб життя у мирі і в надії квітло -

Щоб світило сонце нашій Україні

І всміхалось дітям небо синє-синє.

 

Дякую, вам, мамо, за високу долю,

За зелене жито на веснянім полі.

Дякую Вам, мамо, за прожиті роки.

За турботи серця, за родинний спокій.

 

Параска КУБАЄВИЧ

 

271. ВІЗЬМІТЬ МЕНЕ ЗА РУКУ, МАМО!

 

Візьміть мене за руку, мамо!

Та поверніть в дитинства світ.

Отими давніми стежками,

Котри́ми йшли немало літ.

 

Згадаю Ваші всі поради,

І застереження сприйму.

Течуть життєві водоспади

Сповнені радощів й жалю.

 

Турботам справжню ціну знаю, -

Достатньо дітям віддала.

Візьміть за руку, я благаю!

Верніть стежками край села.

 

Запахне травами навколо,

Весняним цвітом защемить,

Ходімо, мамо, просто в поле,

Нехай на серці відболить.

 

З жінок найкраща - рідна Мати,

І в кожного вона своя.

Вам знову хочу я сказати:

"Дякую, мамо, за життя!"

 

Любов, - котра оберігала,

За подароване тепло,

За те що ласку віддавала,

За все, що поміж нас жило.

 

Візьміть мене за руку, мамо!

Візьміть за руку, як колись.

Верніть забутими стежками,

В ті дні, що швидко пронеслись.

 

Тетяна КУПРІЙ, 06.03.2024

 

272. СПАСИБІ ВАМ, МАМО

 

Я часто ночами пригадую знов

Дитинства сполохану казку…

Спасибі вам, мамо,

Спасибі вам, мамо за вічну любов,

І щедру незміряну ласку.

 

Схилялось над ліжком привітне чоло

Дрімали натомлені очі…

Спасибі вам, мамо,

Спасибі вам, мамо за ваше тепло

І довгі недоспані ночі.

 

Ховали тривогу в собі й гіркоту

До мене всміхалися радо…

Спасибі вам, мамо,

Спасибі Вам, мамо за всю доброту

І пісню залишену в спадок.

 

Дмитро ЛУЦЕНКО

 

273. МАМИНІ РУКИ ЦІЛУЮ

 

Мамині руки цілую…

Скільки у них теплоти!

Рук, що добріші й ніжніші,

Більше мені не знайти.

Лагідні, щирі, ласкаві

Руки, пошерхлі в труді.

Мамині руки цілую

Рідні й завжди молоді.

 

Мамині очі цілую,

Що не доспали ночей.

Скільки любові плекає

Погляд чарівних очей!

Сльози, пролиті за мене,

Болі й тривоги у них…

Мамині очі цілую,

Що найдорожчі за всіх.

 

Мудрі вуста я цілую,

Що колискові мені

Тихо в дитинстві співали…

Зараз їх чую вві сні.

Молиться мама за мене,

Щастя благає в путі.

Будьте здорові, матусю!

Ви – моє щастя в житті.

 

Мамині руки цілую,

Очі цілую, вуста…

- Боже! Благаю, продовжи

Моїй матусі літа.

 

Наталія ПОГРЕБНЯК

 

274. ДЯКУЮ ТОБІ, МАМО

 

…Спасибі, матусю, за те, що ти з нами,

За те, що ти поруч - і в щасті, й в біді.

За все кажу "дякую": за кожну хвилину,

За кожну молитву, опору і тепло.

Веселе дитинство й щасливу родину,

За все подароване, мамо, добро.

Сьогодні тобі, найдорожча, я дякую

За життя, за підтримку, любов й розуміння.

За ніжність й поради, за мудрість і ласку,

За той вогник душевний, що завжди зігріє…

 

Дорогі наші мами! Будьте завжди здорові,

Не сумуйте, рідненькі, не знайте біди!

Нехай серце не знає ні крапельки болю,

Нехай очі не знають ні одної сльози!

Хай стежина життєва ще довгою буде,

А ми поруч з вами по стежці підемо.

Хай Господь многа літ вам життя подарує

У ласці Господній та мирного-мирного неба!

 

Марина СЕМЙОНИК

 

275. "Я скучив так сильно, рідненька матусю,

Ти снилась вночі - вся в сльозах і сумна.

А скільки вже срібла в твоєму волоссі!

А скільки журби було в твоїх очах!

 

Той сон як живий - наяву я все бачив,

Немов би відчув твої сльози гіркі...

Не плач, дорогенька, бо ж я теж не плачу,

Не можна здаватись - я досі живий!

 

Так, тяжко мені, і холодно зараз,

Бо холод жорстокий - кусає й болить!

Та знаю, матусю, що ти там чекаєш,

Чекаєш на мене, хоч важко душі...

 

Ще снилася хата, чомусь посумніла,

Якась у журбі, як і мамочко, ти.

Здається і вишня моя почорніла,

Та й в тихій задумі сади мовчазні...

 

Той сон дуже часто приходить до мене,

Тоді, коли важко, і сил вже нема...

Та згадую дім і думками до тебе

Злітає вже втомлена моя душа.

 

І знову тримаюся, маю для кого!

У мене є ти, а у тебе є я.

Тримайся, матусю, ще трохи і скоро

Твій син пригорнеться до твого чола."

 

...І мама читає той лист уже вкотре,

Зраділа на хвильку, втирає сльозу.

А потім з молитвою звернулась до Бога

За рідну кровинку і за землю свою.

Марина СЕМЙОНИК

 

276. ВОНА ЇЙ ЛЮДЯНІСТЬ ДАЛА

 

Якось матуся научала доню...

"Де б ти, дитино, в світі не була,

Молитимусь про твоє щастя й долю,

А ти, щоб не вчиняла людям зла"!

 

Якось матуся доні говорила:

"Не скривди пташку, квітці дай води.

Не поламай в житті нікому крила,

Тоді і ти не знатимеш біди"!

 

Якось матуся донечку благала...

"Не забувай про рідних, про батьків!

У твоє серце цінності вкладала,

Щоб легше тобі було у житті».

 

Якось матуся просто шепотіла...

Доня почула тихі ті слова.

В широкий світ пташиною злетіла,

Й матусину науку понесла.

Тепер повчає доня своїх діток,

Вкладає в них і ласку, і тепло...

І з тих доріг далеких, з "кінця світу"...

Є та одна - та, що веде в село.

 

Стоїть старенька мати на порозі,

Зустріне із обіймами дітей.

Старенька, квола та уже в невзмозі,

Сіяє гордість із її очей.

 

В свій час багато ночей недоспала,

З тривогою та втомою жила,

Але доньці все правильне віддавала,

Вона їй просто людяність дала.

 

Христина СИДОР-РОВЕЦЬКА, 29.11.2021

 

277. МОЇЙ МАТУСІ ТА ВСІМ МАТЕРЯМ

 

За кожен крок, за кожен подих,

За все, що є в моїм житті.

За найніжніший в світі дотик

Я вдячна, Мамочко, Тобі!

 

За ніжні руки, за турботу,

За найніжніші почуття!

Пробач за сум в очах й скорботу,

Ти найдорожчий скарб життя!

 

Не легко було, я це знаю,

Та Ти зуміла все здолати,

Твою любов я відчуваю

Моя рідненька й мила Мати!

 

Пробач нас, Мамо, тебе просим!

Не раз були ми неслухняні,

Коли в дитинстві ноги босі

Змочили десь у калабані

 

Ну, а коли дорослі стали,

Тепер почали розуміти,

Як сильно біль ми причиняли

Твої нечемні й любі діти

 

Пробач нас, Мамо, ми благаєм!

Не будем біль більш причиняти

Твоя молитва захищає,

О найрідніша наша Мати!!!

 

Христина СИДОР – РОВЕЦЬКА, 03.03.2019

 

278. КОЛИСКОВА МАТЕРІ

 

Спіть, моя мати, моя кароока,

Зірка влетіла до хати.

Ясно світи, моя зоре висока,

Спіть, моя мати.

 

Світиться вогник у нас опівночі,

Внука йдете колихати.

Світять мені ваші яснії очі,

Спіть, моя мати.

 

Скільки насіяли, скільки зростили –

Вашим рукам пам’ятати.

Дітям своєї краси наділили,

Спіть, моя мати.

 

Скільки проводили нас у дорогу –

Можна вітрів розпитати.

Знаю я вас і лагідну, й строгу,

Спіть, моя мати.

 

В синім вікні захиталась тополя –

Буде світанок стрічати.

Сниться вам світла синова доля,

Спіть, моя мати.

 

Микола СИНГАЇВСЬКИЙ

 

269 Я мамо
270 Кубаєвич
271 Купрій
272 Луценко
273 Погребняк
274 Семйоник Дякую
275 Семйоник Я скучив
276 Сидор Вона
277 Сидор Моїй
278 Сингаївський Колискова

279. Не ображайте матерів ніколи!

Не говоріть їм слів їдких, колючих.

В житті не раз вони за вас боролись,

Зазнавши горя й ран - таких болючих.

 

Не змушуйте їх плакати ночами,

Бо вдень, навряд чи хто сльозу побачить.

Немає в вас, ріднішого від мами,

Лиш вам вона завжди усе пробачить.

 

Не наближайте старості до мами,

Своїми діями і вчинками брудними.

На вітер не кидайтеся словами,

Не рвіте душу звістками сумними.

 

Пройдуть роки, буде чого згадати,

Так дай вам Бог, щоб поруч була мама,

Бо тільки з часом починаєш помічати,

Для вас вона є найдорожча сама!

 

Людмила СТЕПАНИШЕНА

 

280. ЦІЛУЮ Я МАМИНІ РУКИ

 

Я їх приголублю, зігрію

І в хугу, і в зливу лиху...

Признатися, мамо не смію,

Що я перед ними в боргу.

 

Частішають серденька стуки

Сьогодні тривожні й журні –

Цілую я мамині руки

До болю так рідні мені.

 

Леонід ЧЕЧЕЛЬ

 

281. БАЖАННЯ ДИТИНИ

(мовою оригіналу)

 

Нині Твоє свято,

Моя люба мати!

Що-ж Тобі сказати?

Що Тобі бажати?

 

Ти мене, кохана,

Привела на світ,

Ти мене кормила

Й стерегла, як цвіт.

 

Гарувала в днину

І не спала в ніч,

Все свою дитину

Не спускала з віч.

 

Ти і не питала:

«Нагорода де?...»

Ти лише казала:

«Най в добрі росте!..»

 

Чим-жеж маю ненці

Нині заплатить?

Лиш хіба тим скарбом,

Що в душі лежить…

 

Над усе любити

Я  буду її.

Буду їй служити,

Як вона мені.

 

І буду молитись

До Творця з небес,

Щоб усякий смуток

З лиця мами щез.

 

Юрій ШКРУМЕЛЯК, 1933 «Українська ластівка»

 

282. ВІРШІ НЕВІДОМИХ АВТОРІВ

 

* * *

Мамо, мамо, нене прехороша,

Як загляну в очі я твої –

Затихає вмить страшна пороша,

І піснями линуть солов’ї.

 

Мамо, мамо, ніжна моя нене,

Усмішка твоя – як сонце те,

Квіти квітнуть, листячко зелене, -

Яке щастя! Все навкруг цвіте!

 

Мамо, мамо, рідна моя нене,

Як дивлюсь на скроні я твої,

Ніби сніг сріблиться і на мене

Падає. І жовкнуть всі гаї…

 

Мамо, мамо, що мені ще треба?..

Хай живе у серці й не згаса

Колискова пісня й просинь неба,

І твоя нев'януча краса...

 

* * *

Мамо, ніжна моя і кохана,

Ви для мене мов пісня дзвінка,

Наче квітка з любові зіткана,

Чиста, світла, прозора така.

 

І ця квітка повік не зів'яне,

Бо люблю я її над усе.

Ви моя дорога, незрівнянна,

Хай вам Бог щастя й долю несе.

 

Кожна Ваша недоспана нічка

Лиш для мене малого була,

У очах ваших ніжності річка,

Чую дотик до мого чола.

 

Ви свята і прекрасна людина,

Ви радієте сонцю й весні.

Тож спасибі, що кожної днини

Ви даруєте радість мені.

 

* * *

Кожну згадую риску незабутню твою,

Пам’ятаю з колиски я усмішку твою.

Від нещастя врятує – добре знаю це я –

Мати, мама, матуся, найдорожча моя.

 

Крізь роки і розлуки чую співи твої,

Бачу теплії руки, бачу коси твої.

Скаже правду святую – добре знаю це я –

Мати, мама, матуся, найдорожча моя.

 

Тільки вдачу пророчить побажання твоє,

Бачу рідні я очі, чую слово твоє.

Щастя горе затулить − добре знаю це я −

Мати, мама, матуся – найдорожча моя.

 

* * *

Бережіть материнське серце,

Бо воно, як воскова свічка,

То на гноті малесеньке сонце

Ніжне й тепле, але не вічне.

 

Затуліть теє серце ніжне

Од вітрів забуття і тривоги

Каяття принесіть їй, хоч пізнє,

І утріть гіркі сльози знемоги.

 

Бережіть материнське серце!

 

* * *

У черешневий цвіт тебе вдягли роки,

Моя матусенько, моя голубко мила.

І на чолі поорані стежки,

Й на личку доля слід свій залишила.

 

В очах твоїх небесна голубінь,

І доброти у них безмежне море,

Хоч дарувала доленька

Струмочки радості і ріки горя.

 

В своєму серці не тримаєш зла,

Воно любов'ю, ласкою рясніє.

Не раз ти скривджена в житті була,

Та кривду нам завжди прощати вміла.

 

Моя матусенько, голубонько моя,

Натруджені і мозолисті твої руки,

Та не згубили ніжності й тепла,

Його ти подаруєш ще і внукам.

 

Так день за днем у даль злетять роки,

І нас той черешневий цвіт припаде,

Але не припорошить час мої рядки,

Так, як з роками, мати не зів’яне.

 

* * *

Дарунків, золота не маємо,

Щоб до ніг тобі зложити,

Однак тут спільно присягаємо,

Що доки тільки будемо жити,

Любов сердець своїх маленьких

Тобі дамо, кохана ненька. (2008)

 

* * *

Не журися мамо, що дихнула осінь,

Й восени приходить трепетна любов,

І горделивий місяць, і ранкові роси,

Як колись, як вчора, хай чарують знов!

 

Твоя радість світла дітям передасться,

Озветься співом в дорогих серцях,

Хай лиш справжнє щастя, тільки вірне щастя,

Залетить у долю, як вродливий птах.

 

Будь здорова, мамо! Будь прекрасна, мила!

Ніжність солов’їну я тобі несу

Дякую, що вірності і святості навчила

І тримати правди вічну висоту!

 

Не журися, мамо, що зустріла осінь,

В ній калина дивна, як весна зорить

І чарують зорі, і срібляться роси…

Кличуть тебе, рідна, довго-довго жить!

 

* * *

Шануймо ж наших матерів!

Не забуваймо! Адже й наші болі

Приймають матері в свої серця,

Аби у нас була щаслива доля

Од самого початку до кінця.

 

* * *

Шануйте рідне слово мами,

Що вміє вчасно зло спинить

Пишіть листи, шліть телеграми,

Бо кожна мить – остання мить…

 

Загляньте в теплі щирі очі,

Що завжди світяться добром.

В них затаївся смуток ночі

І цвіт веселки над селом.

 

Невтомні руки їй цілуйте,

Не зраджуйте її поріг.

До віку матінку шануйте –

Свій найсвятіший оберіг.

 

* * *

Найкращі дні для наших матерів –

Це дні, коли щасливі їхні діти.

Від них залежить, скільки днів таких

Ми можемо для матері зробити.

Даруймо ж радість нашим матерям,

Бо їм турбот і горя вистачає.

 

* * *

І коли згрубіла ваша мова,

Їй (матері) здобудьте ласку із грудей.

Бережіть її від злого слова,

Бо найглибші рани від дітей.

 

Мати піде, в серці лишить рану –

Всохне корінь твій і верховіть.

Заклинаю: бережіте маму!

Діти світу, матір бережіть!

 

* * *

Аж до світанків, де хліба, де трави,

де ніч безсонням стукала в вікно.

Біля колиски не дрімала мама,

дитя своє вкриваючи крилом.

Злетіли роки, діти позростали,

у білий світ провела їх за село…

І знову ніч безсонна над листами,

і материнська туга над чолом.

Хіба забути дітям це крізь роки –

і твої сльози, і твоє тепло?

Прости, матусю, що ти одинока, –

оберігаєш юних літ гніздо.

Я повернусь, матусю, із дороги,

щоб на поріг дитинства зазирнуть,

Щоб сивину волосся чарівного

до свого серця ніжно пригорнуть.

 

* * *

Це теплі руки і вуста,

Що так в дитинстві зігрівали,

Це ніжне серце, ніби птах,

Завжди з тобою мандрувало.

Спіши до неї скрізь літа,

Шануй, люби, не дай тужити,

Бо лиш вона і рідна, і свята

З тобою вічно буде жити!

 

Мати свята

Для сина мати, наче сонце ясне,

Вела за руку в світ своє дитя.

Відкрила для дитини все прекрасне,

Вона ж й подарувала це життя…

І так свою дитину доглядала,

Учила, пестила і по стежках вела.

Найкраще все в житті пророкувала,

Й усю себе дитині віддала…

Тому завжди потрібно пам’ятати,

Й свою любов до матері нести,

Що найсвятіша в світі жінка — мати!

Вона від бід врятує й самоти,

Заступиться і захистить руками

Й повік своїх дітей не підведе…

Тож пам’ятай, коли й не стане мами,

Вона до тебе і з небес прийде.

279 Степанишена
280 Чечель
281 Шкрумеляк
282 Вірші невідомих
07 ПРО ЛЮДЯНІСТЬ проза

300. НАЙДОРОЖЧЕ

 

      Серце матері, - то найбільше серце,

      Руки матері, - то найніжніші руки,

      Посмішка матері, - то найрадісніша посмішка,

      Голос матері, - то найрідніший голос,

      Слово матері, - то найщиріше слово,

      Радість матері, - то найбільша радість,

      Слово „мама”, - то найдорожче слово,

      А сльози матері, - то найпекучіші сльози.

      І хто цього не звідав, той калікою на все життя остався.

      А хто забув ті руки ласкаві, ті очі невсипущі, голос рідний, той мертвою колодою по світу ходить.

      І горе тому, хто матері зрікся, будь це син чи дочка! У які шати вони не одягли б своє тіло, яку б посаду не займали у світі, сльози материнські випечуть на їх чолах ганебні тавра, які не змиють навіть своєю кров'ю.

      Бо де сльоза матері впаде, - там ніщо не зросте, а ще як у серце попаде, - повік рану не загоїш.

      То ж віддайте, діти, - малі і дорослі, - хоч частину свого тепла, своєї ласки, щирості і любові рідним матерям, що колись ви взяли у них!

      А ваші діти зроблять це для вас.

      І так з роду в рід, з роду в рід.

      Повік!

Микола МАГЕРА

 

301. ВАСИЛЬКО І ТОЛЯ

 

      В дитячому садку є два п’ятирічних хлопчики - Василько і Толя. Їхні мами працюють на тваринницькій фермі. В шість годин вечора вони заходять в дитячий садок за дітьми.

Мама одягає Василька, бере за руку, веде за собою і каже:

      - Йдемо, Васильку, додому.

      Толя одягається сам, бере за руку маму, веде за собою і каже:

      - Йдемо, мамо, додому.

      Дорогу засипало снігом. Є тільки вузька стежка в снігу.

      Мати Василька йде по снігу, а син - стежкою. Вона ж веде Василька додому.

      Толя йде по снігу, а мама - стежкою. Адже Толя веде маму.

      Пройшло дванадцять років.

      Стали Василько і Толя сильними, стрункими, красивими юнаками.

      Взимку, коли замело дороги, важко захворіла мама Василька.

      В той самий день захворіла і мама Толі.

      Лікар жив у сусідньому селі, в п’яти кілометрах.

      Толя не роздумуючи пішов по глибокому снігу в сусіднє село.

​​​


      Василько вийшов на вулицю, подивився на сніг і сказав:

      - Хіба можна по такому снігу йти?

      Постояв трохи і повернувся в хату.

За Василем СУХОМЛИНСЬКИМ

 

302. ВЧИТЕЛЬКА НАКАЗАЛА

      Андрій прийшов зі школи і побачив заплакану маму. Він поклав портфель і сів за стіл. Чекає обіду.

      - А тата відвезли в лікарню, - сказала мама. - Захворів наш батько.

      Син сидів пригнічений, чухав потилицю.

      - А нам завтра в ліс треба йти, - сказав Андрій. - Завтра неділя… Вчителька наказала, щоб всі прийшли до школи о сьомій годині ранку.

      - І куди ти підеш завтра?

      - До лісу… Вчителька наказала.

      Налила мати Андрійку борщу в миску, поставила на стіл.

      - А серце, сину, тобі нічого не наказувало? - запитала мати і вийшла в іншу кімнату, стримуючи сльози.

За Василем СУХОМЛИНСЬКИМ

 

303. МАМИНА РАДІСТЬ

 

      Мама залишила Костика на господарстві, сама пішла на цілісінький день на роботу. А йому наказала:

      - Сиди дома, годуй курей: як спека спаде, полий капусту на городі.

      День сьогодні в Костика видався і щасливий, і важкий. Щасливий, бо вранці, як тільки мама з дому, прийшов дід Мусій і приніс два кавуни. На баштані кавуни ще зелені, Костик це добре знає. Хлопець розпитує діда, де він узяв, а той тільки мовчить та усміхається.


      - Оце твій, - поплескує менший кавун, - а це - мамин.

      А як же інакше? Мама більша - їй і кавун більший.

      - Зараз порізати твій кавун, чи сам поріжеш? - питає дід Мусій.

      - Зараз, діду, зараз, - нетерпляче просить Костик.

      Дід ріже кавуна. А він червоний і пахучий.

      Костик смакує, їсть поволі, щоб на довше хватило, а дід сидить мовчки й інколи посміхається. Усмішка дідова якась дивна - невесела.

      Дід пішов. Костик доїв кавуна. Ще раз пообгризав скибки, та вже нічого було гризти.

Мамин кавун лежав на лаві. Костик намагався не дивитися на нього, але час від часу немов хтось голову повертав до кавуна. Щоб той не спокушував, Костик вийшов надвір. Дав курям ячменю, витяг відро води з колодязя. Сів під шовковицею та й сидить. А його щось наче тягне в хату. Він одчинив двері, сів на лаві, поплескав долонькою кавуна.

      „А як половинку з’їсти?“- подумав.

      Та від цієї думки Костикові стало соромно. Йому пригадалась невесела дідова усмішка. Невесела, мабуть, того, що він не почастував дідуся - не дав йому жодної скибочки.

      Від сорому Костикові захотілося піти з хати. Він вийшов у садок і сів під шовковицею. Там він довго сидів і дивився на білі хмари у блакитному небі. Дивився - поки не заснув.

      Прокинувся Костик увечері. Сонце сідало спочивати.

      „Скоро мама прийде“, - подумав Костик та й побіг у хату, - треба її чемно зустріти.

Коли мама на подвір’я входить. Костик їй кавуна підносить.

      - Це вам, мамо, - радісно каже він.

      Мама заходить до хати, ріже кавуна на скибки і припрошує:

      - Їж, Костику.

      - Ні, це вам, мамо. Я свій з’їв, але якщо Ви не проти, то я  занесу одну скибку кавуна діду Мусію.

      «І чому у мами були такі радісні очі», - думав Костик по дорозі до діда Мусія.

Василь СУХОМЛИНСЬКИЙ

 

304. МАТЕРИНСЬКЕ ЩАСТЯ

(Казка)

      Гарячого літнього дня вивела гуска своїх маленьких жовтеньких гусенят на прогулянку. Вона, показувала діткам великий світ. Цей світ був зелений і радісний - перед гусенятами простягнувся величезний луг. Гуска навчала діток скубти молоду травичку. Травичка була солодка, сонечко тепле й ласкаве, моріг м’якенький, світ співав багатьма голосами жучків, метеликів, комах. Гусенята були щасливі.

      Коли це налетіла чорна хмара, на землю впали краплі дощу. А потім посипались чималі, як горобині яєчка, градинки. Гусенята прибігли до мами, вона підняла крила й накрила ними дітей. Під крильми було тепло й затишно, гусенята чули, як нібито звідкись іздалеку долинає гуркіт грому, виття вітру й стукіт градинок. Їм навіть стало весело: за материнськими крилами коїться щось страшне, а вони в теплі й затишку.

Потім усе вщухло. Гусенятам захотілось мерщій на зелений луг, але мати не піднімала крил. Гусенята вимогливо запищали:

      - Випускай нас, мамо.

      Тихо підняла мати крила. Гусенята вибігли на траву. Вони побачили, що в матері крила зранені, вирвано чимало пір’я. Мати тяжко дихала. Але світ навколо був такий радісний, сонечко сяяло так яскраво й лагідно, жучки, бджоли, джмелі співали так гарно, що гусенятам чомусь і на думку не спало поцікавитись, що з мамою.

      Одне найменше і найслабше гусеня підійшло до мами й запитало:

      - Що з тобою, мамо? В тебе болять крила?

      Мати тихо відповіла:

      - Все добре, мій синку. Я щаслива.

За Василем СУХОМЛИНСЬКИМ

 

305. НЕНАГЛЯДНИЙ СИН

      У матері один-єдиний синок.

      Дуже любила вона свого ненаглядного.

      Обідати садила його в центрі столу, а сама завжди в цей час поралась на кухні. Готувала для сина все найкраще. Приготувала одного разу мати смажених карасів в сметані. Так сподобалось це сину, що кожного дня він почав вимагати:

      - Карасів… Якщо не буде карасів - нічого не буду їсти…

      Хіба могла мати піти проти волі сина милого? Кожного дня вона йшла на річку, клала сітки, ловила карасів. До пізньої осені заходила в холодну воду, простудилась і захворіла. Лежить хвора мати в ліжку, не може піднятися, води напитися. А син сидить біля столу - сумний та мовчазний. Нема на столі не тільки карасів смажених, а навіть картоплі вареної.

      Стогне серце матері – не від хвороби стогне, а від горя материнського: виростила сина - і сильного, і стрункого…

     

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

       Мовчить син. Мовчить бо немає що сказати...

За Василем СУХОМЛИНСЬКИМ

 

300 Магеру
301 Сухомлинський Василько
302 Сухомлинський Вчителька
303 Сухомлинський Мамина
304 Сухомлинський казка
305 Сухомлинський Ненаглядний

306. ОБРАЗЛИВЕ СЛОВО

 

      Одного разу син розсердився і згарячу сказав матері образливе, грубе слово.

      Заплакала мати.

      Схаменувся син - жаль стало йому матері. Ночей не спить - мучить його совість: адже він образив матір.

      Йшли роки. Син-школяр став дорослою людиною. Настав час їхати йому в далекий край. Поклонився син матері низько до землі й говорить:

      - Простіть мені, мамо, за образливе слово.

      - Прощаю, - сказала мати й зітхнула.

      - Забудьте, мамо, що я сказав вам образливе слово.

      Задумалась мати, геть посмутніла. На її очах з’явились сльози.

      Каже вона синові:

      - Хочу забути, сину, а не можу. Рана від колючки загоїться й сліду не залишиться. А рана від слова заживає, проте слід глибокий зостається.

Василь СУХОМЛИНСЬКИЙ

 

307. СИВА ВОЛОСИНКА

 

      Маленький хлопчик Михайлик побачив у косі матері три сиві волосинки.

      - Мамо, у вашій косі три сиві волосинки, - сказав Михайлик.

      Мама усміхнулась і нічого не сказала.

      Через кілька днів Михайлик побачив у материній косі чотири сиві волосинки.

      - Мамо, - сказав Михайлик здивовано, - у вашій косі чотири сиві волосинки, а було три… Чого це посивіла ще одна?

      - Від болю, - відповіла мама. - Коли болить серце, тоді й сивіє волосинка…

      - А від чого ж вас боліло серце?

      - Пам’ятаєш, ти поліз на високе-високе дерево? Я глянула у вікно, побачила тебе на тоненькій гілці. Серце заболіло, й волосинка посивіла.

Михайлик довго сидів задумливий, мовчазний. Потім підійшов до мами, обійняв її й тихо запитав:

      - Мамо, а як на товстій гілці сидітиму, волосинка не посивіє?

 

Василь СУХОМЛИНСЬКИЙ

 

 

306 Сухомлинський Ненаглядний
307 Сухомлинський Сива

308. СЬОМА ДОЧКА

 

      Було в матері сім дочок. Ось поїхала мати в гості до сина, а син жив далеко-далеко. Повернулась додому аж через місяць.

      Коли мати ввійшла до хати, дочки одна за одною стали говорити, як вони знудьгувалися за матір’ю.

      - Я скучала за тобою, немов маківка за сонячним промінням, - сказала перша дочка.

      - Я ждала тебе, як суха земля жде краплину дощу, - промовила друга дочка.

      - Я плакала за тобою, як маленьке пташеня плаче за пташкою, - сказала третя.

      - Мені тяжко було без тебе, як бджолі без квітки, - щебетала четверта.

      - Ти снилась мені, як троянді сниться краплина роси, - промовила п’ята.

      - Я виглядала тебе, як вишневий садок виглядає соловейка, - сказала шоста.

      А сьома дочка нічого не сказала. Вона роззула матусю й принесла їй води у ночвах - помити ноги.

Василь СУХОМЛИНСЬКИЙ

 

309. ХЛОПЧИК І ХВОРА МАМА

      У хлопчика занедужала мама. Зажурився синок. Думає, чим би потішити маму? Прийшов він до неї, сів біля постелі й каже:

      - Мамо, хочеш, я намалюю тобі сад? Тобі полегшає. Ти думатимеш, що гуляєш у справжньому саду.

      - Добре, синку, намалюй мені сад.

      Узяв хлопчик великий аркуш паперу, намалював вишню з червоними ягодами, яблуню з рожевими яблуками. Намалював і вулик, і бджоли, і небо синє-синє.

      Став малювати сонечко, та ніяк воно в нього не виходить.

      - Мамо, навіщо малювати сонечко, - сказав хлопчик. - Ось я відчиню вікно, дивись, яке воно сьогодні радісне.

      Відчинив хлопчик вікно, і мама побачила радісне сонечко. Побачила й усміхнулась.

 

Василь СУХОМЛИНСЬКИЙ

 

310. ЯК ХЛОПЦІ МЕД ПОЇЛИ

 

      Мати послала Олега і Романа до дідуся. Він у сусідньому селі живе.

      Зраділи близнята: давно не були в дідуся. „У нього в саду яблука смачні, ото вже поласуємо“, - думають хлопці.

      Принесли дідусеві нову вишиванку, що мати передала. Подякував дідусь і каже:

      - Ідіть, діти, в садок, їжте яблука.

      Побігли Олег і Роман у садок. Вилізуть на одну яблуню, зірвуть кілька яблук, з’їдять, а на другій ще смачніші, так і вабить око.

      Наїлися хлопці яблук, а дідусь поставив на столі тарілку з медом. Взяли вони по ложці і не можуть більше.

      Зібрались хлопці додому. Дав дідусь баночку меду і каже:

      - Хай і мама покуштує.

      Пішли хлопці. Дорога далека. Захотілось їсти.

Сіли під вербою, з’їли трохи меду. Та й знову

йдуть. Захотілося їсти ще дужче. Ще сіли, наче й

небагато з’їли, а меду залишилося тільки на денці.

      Ще раз сіли. Баночка й спорожніла.

      Підійшли вже до хати, сіли під явором та й

думають: «Що ж мама скаже?»

      Вийшла з хати мама, дивиться - хлопці сидять

і плачуть.

      - Чого це ви, хлопці, плачете? - здивувалась

мати.

      Розповіли хлопці, як мед поїли.

      Мама зраділа, сміється.

      Хлопці дивуються та й питають:

      - Мамо, чого це ви радієте?

      - Того, що ви плачете…

Василь СУХОМЛИНСЬКИЙ

 

308 Сухомлинський Сьома
309 Сухомлинський Хлопчик
310 Сухомлинський Як

311. ЗАДАЧІ ТРАПЛЯЮТЬСЯ РІЗНІ

      Математичні задачі бувають різні - і прості, і складні. А ще трапляються й хитрющі, і навіть підступні. Треба добре пометикувати, щоб розв'язати таку.

      Якось з великими труднощами клас розв'язав таку задачу про ковзани і санки.

      - То що, якби не умова задачі, ви б і не знали, скільки коштують санки? - спитала вчителька.

      - А звідки нам знати? - здвигнув плечима Вітя.

      - Як звідки? - насупила брови Галина Іванівна. - У кого є санки, підніміть руки!.. А ціни санок ви не знаєте. Отже, батьки купляли їх без вас?

      - Ні, я з татом ходив, - гукнув Вітя.

      - А я з мамою, - додав Борис.

      - І я, - промовив Сергій.

      - А ціни ви не знаєте? - похитала головою вчителька.

      І раптом почувся голос Олега Шугая.

      - Я знаю.

      - Молодець, Олежко, - зраділа Галина Іванівна. - Ну, а скільки коштує пляшка молока чи кефіру? - перевела вона розмову на інше.

      Клас мовчав.

      - Скільки батьки заплатили за вашу шкільну форму?

      Ніхто ані пари з вуст.

      - А скільки коштує хлібина? - учителька трохи помовчала. - Ну й ну! Про тістечка й морозиво я не питаю, бо певна, що знаєте. Що, Олежко, і ти не можеш відповісти?

      - Можу, - ледь чутно, але твердо сказав Олег Шугай.

       - А чого ж йому не знати, він щодня по магазинах ходить, - хихикнув Борис.

      Дехто з учнів і собі захіхікав.

      - То що ж, по-твоєму, Борисе, допомагати мамі - це смішно?

      Учні насторожились.

      - Допомагати можна, чого ж... Але з сумкою –  це... це вже не чоловіча справа, - розгубився Борис. - І взагалі - він мамин мазунчик...

      Цілує її вранці, я сам бачив!

      У класі запала тиша.

      Мовчала і Галина Іванівна. Зрештою сказала:

      - Ні, Борисе, з тобою не можна погодитись. - Вона пройшлася між рядами парт, пильно вдивляючись у кожного. - Я і мій брат змалку теж допомагали мамі.

      І по хліб, бувало, сходимо, і в хаті приберемо. Що ж тут смішного? А тепер мій брат - генерал... І про поцілунки. Я теж бачила, як Олег ніжно прощається з мамою. Видно, що він хороший син, любить маму.

      Я б хотіла, щоб усі хлопці нашого класу були такі...

      Вдома Олегові було дуже сумно. Гуляти не хотілося.

      Коли прийшла з роботи мама, він не підхопився, як завжди, не почав її розпитувати і про свої шкільні справи нічого не сказав.

      На кухні мама здивувалась.

      - Олежко, а чого посуд не помито?

      - Гарячої води не було...

      - А хліба чого немає?

      - Забув... - тихо відповів син із своєї кімнати.

      Мама зітхнула, але більше нічого не сказала.

      ...Вранці разом вийшли з дому. Коли їхали в ліфті, мама хотіла поправити синові комірець плаща, але Олег мовчки відсунувся вбік.

      - Що з тобою, синку?

      - Нічого...

      На розі вулиць, де щоранку вони прощалися, постояли.

      - Бувай здоровий, Олежко...

       Олег, не підводячи голови, сумно проказав:

      - Мамо, а з мене хлопці у класі сміються...

      - Чого це?

      - Що я з сумкою ходжу... Ну і те.., коли ми прощаємось.

      - А-а-а, - мати насторожилася. - І що ж ти вирішив?

      Олег мовчав. Мати ступила крок.

      - Ну, бувай, я пішла.

      - Стій, мамочко! - Олег шарпнувся до неї, підвівся на носках і чоломкнув у щоку. - Приходь раніше, не запізнюйся!

Олександр ЄФІМОВ

 

311 Єфімов

312. ЧОГО ПОЧЕРВОНІЛА ОЛЕНКА?

​​

      В Оленки радість: до неї приїхали її двоюрідна сестричка Ганнуся з мамою. Ще й модну картату спідничку в подарунок привезли.

      - Ой, яка я рада! - сказала Оленка сестричці. - Ходімо, покажу тобі, які я навчилася робити витинанки.

      - А в мене іграшки справжні, не доморобні, а з магазину! - дещо зверхньо мовила Ганнуся, дістаючи зі свого яскравого рюкзака пухнастого жовтого ведмедика й золотокосу ляльку, що заплющувала очі й жалісно плакала, коли її клали на спину.

      Коли гості за кілька днів по тому поїхали, Оленка стала канючити:

      - Мамо! Мамочко! Я теж хочу такого ведмедика, як у Ганнусі. Й ляльку таку дуже, дуже хочу.

      - Гаразд, донечко, трошки згодом обов'язково купимо. А зараз, бачиш - он уже осінь скоро, і мені вкрай осіннє взуття потрібне, та й тато на зиму без шапки, - сказала мама.

      - А я хочу! Хочу такі іграшки, як у Ганнусі! Їй тато з мамою нічого не жаліють, - здійняла лемент Оленка. І сльози ручаями потекли з її очей.

      - Після тієї та й знов тієї, - неприхильно сказала мама. Та, не витримавши Оленчиних сліз, додала: - Гаразд. Перестань-бо. Купимо вже тобі такі іграшки, як у Ганнусі...

      І справді, на другий день вони пішли до магазину й купили і золотокосу ляльку, й пухнастого ведмедика.

      О, яка то була для Оленки втіха! Вона не випускала ляльки з рук, робила їй зачіски, по сто разів на день переодягала, разом із ведмедиком возила в колясочці...

      Минув певний час, і якось уранці Оленка побачила, як за вікном закружляли в повітрі великі лапаті сніжинки.

      - Мамо! Мамо! Перший сніг! Небесне пір'я! - радісно загукала Оленка.

      Вона вибігла в коридор і квапливо почала одягатися, щоб іти на вулицю. Раптом її погляд упав на взуванку, що стояла під вішалкою. Розстібнута халявка одного з Оленчиних чобітків лежала хутром на літніх маминих черевичках, ніби зігрівала їх. Оленка кліпнула очима, ковтнула давкий клубок, що підкотив їй до горла, і, хоч у коридорі нікого, крім неї, не було, густо почервоніла.

Оксана КРОТЮК

 

312 Кротюк

313. РАХУНОК ДЛЯ МАМИ

 

      Маленький Ілля сидів за кухонним столом і щось записував у свій зошит.

      - Що ти так старанно пишеш? - запитала мама, стоячи біля кухонної плити.

      - Рахунок для тебе! - відповів хлопець, не відриваючись від роботи.

      - Цікаво, цікаво, - здивувалася мама.

      - Побачиш, коли я закінчу.

      Він списав цілий листок, простягнув його мамі, і вона вголос почала читати:

«Рахунок для мами Смирнова Іллі, який зробив деяку роботу по господарству і хотів би отримати певну суму грошей. А саме: двічі приніс молоко - 30 копійок; чотири рази прибрав кухню - 90 копійок; двічі повитирав посуд - 60 копійок; п’ять разів почистив взуття - 95 копійок; чотири рази накрив на стіл - 80 копійок. Усе разом - 3,55».

      Мати уважно прочитала цей дивний рахунок, взяла олівець і сказала:

      - Я напишу тобі свій рахунок.

      - Твій рахунок? - здивувався Ілля.

      - Так, невеличкий, - кивнула мама і написала:

      «Рахунок Смирнової Н. В. синові Іллі:

      десять років для нього варила їсти - 0,00 гривні;

      десять років для нього прала - 0,00 гривні;

      п’ятдесят штанів і курток зашила і залатала - 0,00 гривні;

      сто ночей просиділа біля нього, коли він хворів - 0,00 гривні;

      Усе разом - 0,00 гривні».

      Хлопець уважно прочитав мамин рахунок.

      - Але, мамо, чому ти скрізь написала 0,00 гривні?

      - Тому що мати для своєї дитини все робить просто так, - відповіла жінка. - Але, якщо хочеш, я можу тобі дати тих три гривні п’ятдесят п’ять копійок, які ти заслужив.

      Ілля підхопився зі свого місця, підбіг до матері, обійняв її й сказав:

      - Ні, ні, мамо, я не хочу жодної копійки. Вибач мене. Я все зрозумів.

      Мама поцілувала сина, і вони разом почали накривати на стіл.

П. ЛЕФЕВР

 

313 Лефевр
314 Морозенко

314. ПОДБАТИ ПРО МАМУ

​​

      Петрик - хороший та допитливий хлопчик. Він - уже школяр. Віднедавна батьки довіряють йому й родинні справи: купити в магазині необхідні продукти чи відремонтувати старий пилосос.

      Петрик пишається батьківською довірою. Він старається чемно виконувати настанови тата й мами. Коли тато збирається в чергове відрядження, хлопчик обіцяє бути дбайливим помічником мамі.

      Мама захворіла несподівано… Пізно ввечері, повертаючись з роботи, попала під холодну зливу. Доки дійшла додому, промокла до нитки. Вона дуже змерзла й утомилася.

      Петрик уже спав. Щоб не розбудити сина, мама, не вмикаючи світла в кімнаті, обтерла рушником промокле волосся й лягла в ліжко.

      Уночі вона кашляла. Крізь сон хлопчик чув її кашель, але йому так хотілося спати… Він невдоволено крутився на ліжку. Мама стримувала кашель, не маючи сили підвестися, щоб прийняти ліки. На ранок їй стало ще гірше.

      - Мамо, а де мій сніданок?! - збираючись до школи, сказав Петрик.

      - Я зараз, - мама спробувала підвестись з ліжка…

      - Мамо, що з тобою?! - син не знав, що робити.

      - Я захворіла, Петрику, відповіла мама. В її голосі почувалася провина. - Вибач, що не можу дати тобі сніданок. Візьми гроші та щось собі купиш.

      «Як я міг спокійно спати, коли мама така хвора, як я можу її залишити?»

      - Мамо, - хлопчик відклав рюкзак, - зараз я заварю тобі чай та викличу лікаря. Не хвилюйся. - Він торкнувся гарячого маминого чола: - Я подбаю про тебе - і ти скоро одужаєш.

      - Дякую… синку, - на маминих очах виступили сльози.

​​

За Марією МОРОЗЕНКО

 

315. МАМИНІ РУКИ

​​

      Такий це був нещасливий, недобрий день! Вранці брат Мишко порвав улюблену книжку, вибачення не попросив. Марійка нагнівалась на Мишка, і чомусь на бабусю, і на весь світ.

      До самого вечора вона капризувала, порвану книжку не читала, з бабусею посварилась,  кімнату не прибрала, ляльок розставила носами по кутках і довго сиділа в кухні на табуреті і хлюпала:

      - Хлюп-хлюп, яка я нещаслива!

      Мама прийшла додому з роботи, і бабуся їй пожалілася: цілий, мовляв, день капризує дівчинка.

      Мама запитала:

      - Що з тобою, дочко, робиться? Чи ти не хвора? - і поклала Марійці на чоло свою руку.

      Руки були у мами дивовижні: сухі, трохи шершаві, але такі добрі та ніжні. На цей раз Марійка тільки головою похитала і зняла з себе мамині руки.

      - Фу, - сказала вона, - фу, мамочко! Які у тебе руки нехороші.

      - Ну ось, скільки років жили-дружили, а тепер стала погана. Чим тобі, доню, мої руки сьогодні не сподобались?

      - Шорсткі, - відповіла Марійка. - Царапаються.

      Мама сумно подивилась на свої руки.

      - Руки звичайні. Робочі руки. Нічого з ними не

поробиш.

      Піднялась і пішла до ванної кімнати митися.

      Маші раптом так стало жаль маму. Вона хотіла

бігти за нею. Бабуся не пустила.

      - Сиди!- сказала вона грізно.

      - Сиди, неввічлива! Маму образила ні за що.

Руки у твоєї мами золоті, це всі знають. Матери-

ними руками добра зроблено - на десять таких, як

ти досить. Полотном, яке мама напряла, можна пів

землі встелити. Дарма, що молода, зате уміла. Ма-

ма у тебе не білоручка.

      - Я її образити не хотіла, - сказала Марійка, пла-

чучи.

      - Не хотіла, але образила, - сказала бабуся. - Так

теж буває. За язиком приглядай. Руки у твоєї мате-

рі, дійсно, жорсткі, а серце м’яке… Я б на її місці

тобі, як треба, всипала… Надерла б вуха.

Мама повернулась і почула, як бабуся бурчить, а

Марійка плаче, і зразу не зрозуміла в чому справа.

      - Не соромно тобі ще й бабусю ображати? - сказала вона. - Я б на її місці…

      - Знаю, знаю.  Бабуся теж говорила, що якби була на твоєму місці, то надерла б. А на своєму - ви обидві не можете.

      Марійка пригорнулась до мами.

      Бабуся і мама знизали плечима і переглянулись: радуватись їм чи сумувати.

Б. ОМЕЛЬЯН

 

315 Омельян

316. ПЕЧИВО

      Мама висипала на тарілку печиво. Бабуся весело забряжчала чашками. Усі посідали до столу.

      Вова присунув тарілку до себе.

      - Діли порівну, - строго сказав Михайлик.

      Хлопчики висипали печиво на стіл і розклали його на дві купки.

      - Рівно? – запитав Вова. Михайлик зміряв очима купки.

      - Рівно. Бабусю, налийте нам чаю.

      За столом було тихо. Купки печива швидко зменшувались.

      - Здобне! Солодке, - каже Михайлик.

      - Угу! – відповідає з повним ротом Вова.

      Мама і бабуся мовчали. Доївши печиво, Вова глибоко зітхнув, поплескав себе по животі й виліз з-за столу. Михайлик доїв останній шматочок і подивився на маму. Вона розмішувала ложечкою непочатий чай. Перевів погляд на бабусю – вона жувала шкориночку хліба.

Валентина ОСЄЄВА

316 Осєєва
317 Сенатович

317. КРИЛА

(Майже казка)

      Блискавиці освітлювали дорогу громам, щоб ті бачили, в яке дерево цілитись. На високій сосні сидів вітер. Грім ударив сосну, розколов її, поранив вітра. Як почав поранений вітер завивати з болю, то Дмитрик не витримав. Вистрибнув босоніж на ганок, з ганку на подвір'я і привів пораненого вітра до хати.

      - Дякую тобі, хлопчику, - ледве шелестів вітер, - перев'яжи мені рану.

       Дмитрик одшмагав білий рукав своєї сорочки, одну рану вітрові перев'язав. Відірвав другий - і другу рану перев'язав.

      - Вже легше мені, - мовив вітер, піднявся з лави і зник за дверима.

      А на другий день у Дмитрика виросли голубі крила. Ніхто їх не бачив. Сам Дмитрик теж не знав, що в нього є крила, бо навіть коли лягав спати, вони йому зовсім не заважали.

      ...Одного разу захворіла мати. Дмитрик побіг по лікаря, потім в аптеку, відтак наносив дров до хати, води - і все це робив так швидко, що мама сказала:

      - Ти, Дмитрику, як на крилах літаєш. Перепочинь трохи, бо з ніг упадеш.

      Та Дмитрик зовсім не втомився. Він міг зробити ще тисячу робіт, щоб тільки видужала мама. Адже хвороба її не кидала. Подвір'ям крутився березень. То підморгне сонцеві, то знову нахмуриться.

      - Синку, - шепотіла мама, - вже березень, а весна забарилась. Як прийде вона, принесеш мені пролісків.

      Дмитрик не міг дочекатися весни. І раптом пригадав, що за Кам'яною горою на Збочі вже мусять бути проліски, бо весна приходить туди найшвидше. І побіг по найперші квіти. Не побіг - полетів.

      У хаті в маминих руках проліски заспівали тоненькими голосочками. І мама засміялася. Хвороба мусила покинути хату, бо хвороби радісних людей не тримаються. Березень під вікнами теж замугикав пісеньку. Земля її підхопила й собі:

      - А вже весна, а вже красна.

      ...Дмитрикові крила голубіють, тому їх ніхто не бачить.

      Але якщо чиясь мати, коли пратиме білизну, побачить у сина сорочку з обдертими рукавами, то не мусить думати що в її дитини вже виросли крила.

      Крила ростуть не просто. Не раз треба й останню сорочку віддати, щоб стати таким, як Дмитрик.

Оксана СЕНАТОВИЧ

 

318 Синиця

318. МАМА

      Накриваючи вранці на стіл, мама сказала:
      - Щось не хочеться їсти. Снідай сам.
      І пішла на роботу. А ввечері мама повернулась якась невесе-ла, сіла ближче до грубки і, зіщулившись, почала закутуватися в теплу хустку. На її обличчі сірою павутиною лежала тінь. На чолі блищали краплини поту, але вона чомусь сказала:
      - Холодно як…Не запалити ще?
      - Пали, - буркнув Павлик, не піднімаючи голови від книги. - Тільки спершу обідати подай.
      Мама не поспішаючи піднялась з стільця і пішла на кухню. Обідав Павлик теж сам: у мами знову не було апетиту. Поки він доїдав борщ, а потім улюблені голубці, мама пішла по дрова. Поклавши свою ношу біля печі, вона довго стояла не рухаючись, ніби в забутті. Потім говорила тихо:
      - Нездужаю, - і повела плечима. - Прилягти може?
      - Приляж, - машинально сказав Павлик, захоплений читанням.
      Прибравши зі столу, мама лягла в ліжко і попросила сина накрити її поверх ковдри шубою. Стукнувши з досади стільцем, Павлик піднявся і виконав прохання. Від електричного світла у мами чомусь боліли очі. Але Павлик, вислухавши її нерішуче прохання, зразу ж забув про нього і знову погрузився в книгу - дуже захоплюючі події відбулись на Таємничому острові. Вранці мама не пішла на роботу. Вона кашляла і сердилась на себе:
      - Ось не вчасно захворіла, - буркотіла вона. - Кінець місяця, звіт. Наплутають все там без мене…
      Вже настав вечір, коли Павлик, щасливий, з ковзанами у руках підбіг до свого будинку. На подвір’ї стояв автомобіль з червоним хрестом на вітровому склі. Назустріч Павликові з парадного входу вийшов чоловік в хутряному пальті, з-під поли якого виднілась біла смужка халату. В руках у нього був чорний ящик. Чоловік сів в машину, і автомобіль поїхав. Страшна догадка налякала Павлика. Він вбіг в кімнату. Там було майже темно. Пахло спиртом, горілою ватою і якимись ліками.
      - Тихіше, тихіше, будь ласка, - почув голос сусідки Ніни Петрівни. Висока, вона стояла біля ліжка. З-за спини Павлик побачив мамине обличчя. Воно змінилося, було ніби чужим.
      - Павлик прийшов? - тихенько спитала мама. - Нагодуйте його.
      - Не хвилюйтесь, голубко, лежіть. Нагодую, як же…- прошепотіла Ніна Петрівна і уже зовсім іншим, суворим голосом сказала Павлику:
      - Ходімо!
      Павлику стало нестерпно жаль маму. Він кинувся до ліжка, але Ніна Петрівна схопила його за рукав:
      - Мама вилікується?- запитав він переляканим шепотом Ніну
      Петрівну, як тільки вона ввійшла.
      - Може, і вилікується, - почекавши трохи, відповіла сусідка.
Павлик зрозумів, чому вона так сказала. Ніна Петрівна не раз казала мамі: «Панькаєшся ти з ним, паном росте. Для нього дров принести – фізкультура, а ти все сама…»
А Павлику казала: «Не бережеш ти маму, скакун! Іншої матері у тебе не буде…»  Хлопчик підійшов до Ніни Петрівни, щоб заглянути їй прямо у вічі, сказав поспішно:
     

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

​​

 

 

​​​

 

      - Вилікується, вилікується!
      Щоб не розплакатися знову, Павлик відкрив рот і почав часто дихати.
      - Чому це ти, галченя, рот відкриваєш? - насмішкувато помітила Ніна Петрівна. - Сьогодні, мабуть, не те, щоб лікаря викликати, води матері не подав…?
      Павлик стояв і мовчав, опустивши голову, готовий ось-ось заплакати. Помовчавши, Ніна Петрівна сказала ніби про себе:
      - Запалення легенів у матері, а все від того, що не бережеться. По воду сама, по дрова сама, скрізь сама…
      Павлик хотів сказати, що тепер він сам буде робити, але відчув, що від сліз йому не стриматися.
      - Та ти їж, чого скочив?
      Павлик замахав головою і, відвертаючись від Ніни Петрівни, боком пройшов у кімнату до матері.
                                                                                                                  В. Синиця

319. КРІШТІАНУ РОНАЛДУ І ЙОГО МАТІР

 

      В одному із інтерв’ю, Кріштіану Роналду запитали:

      - Чому твоя мама до цих пір живе з тобою? Чому б тобі не побудувати їх окремий будинок?

      Кріштіану відповів журналістам:

     

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

- Моя матір виростила мене, пожертвувала своїм життям задля мене. Вона лягала спати голодною, щоб нагодувати мене. Грошей у нас просто не було. Вона працювала 7 днів на тиждень, а ночами підробляла прибиральницею, щоб придбати для мене нові бутси і щоб я міг грати. Весь мій успіх я маю завдяки їй. І пока ми живі, вона буде завжди зі мною. Це найменше, що я можу їй дати. Вона – мій спокій і мій дар.

 

Невідомий автор

 

319 Кріштіану

320. УРОК КОЖНОМУ СИНУ

 

      Якось ввечері запросив син свою маму на вечерю до ресторану. Мама була вже старенькою і слабкою, тому, коли їла, крихти падали на її вбрання.

      Деякі відвідувачі із невдоволенням дивились, як вечеряють мама з сином, але син зберігав спокій і турботливо піклувався про неї.

      Коли вечеря була закінчена, син провів маму до туалетної кімнати, струсив з її одягу крихти, допоміг зачесати волосся, поправив окуляри.

      Весь ресторан мовчки спостерігав за цією парою. Син розрахувався за вечерю і вони направились до виходу…

      В цей момент до сина із зали звернувся літній чоловік:

      - Вам не здається, що ви щось залишили?

      - Ні, шановний, нічого не залишив.

      - Та ні, - заперечив літній чоловік. – Ви залишили урок кожному сину і надію кожній матері!

Автор невідомий

 

321. СЕРЙОЗНІ СПРАВИ

 

      Мишко прийшов додому до Петрика, щоб разом робити домаш-

ні завдання.

      Працювали вони добросовісно, серйозно.

      В цей час прийшла Петрикова мама, навантажена сумками, і

сказала:

      - Петрику, допоможи мені віднести на кухню сумки.

      Петрик, не повертаючи голову, відповів заклопотаним голосом:

      - Матусю, ми тут серйозною справою з Мишком зайняті. -

Мені – ніколи.

Автор невідомий

 

320 Урок
321 Серйозні

322. ТРИ ДОНЬКИ

(Казка)

 

      Була собі колись одна жінка. І мала вона три доньки. Багато доводилось працювати цій жінці, щоб одягнути, і взути, і нагодувати своїх доньок.

      А дівчата повиростали, одна вродливіша за іншу… Повиходили всі заміж, роз’їхалися по різних селах. Зосталася мати сама-самісінька.

      Минув рік, а за ним і другий, і третій.

      І от сталося так, що мати захворіла. Покликала вона білку-вивірку, що в лісі жила неподалік, та й просить:

      - Білочко, поклич до мене доньок моїх!

      Білка тут же побігла виконувати завдання. Прибігла вона до старшої доньки, постукала в шибку.

      - Ой, - сказала старша, вислухавши вивірку. - Я б одразу до мами побігла, так треба тази чистити.

      І справді вона якраз тази чистила.

      - Ах, так, - розгнівалась білка, - ну, і сиди з 

ними довіку!

      Тільки вона так сказала, як ті тази й прирос-

ли один до одного з обох боків до старшої

доньки, і стала вона черепахою.

      А вивірка-білиця помчала тим часом до се-

редньої дочки. Так і так, каже, занедужала твоя

мати.

      - Ой, побігла б я оце до матері, та ось по=

лотно тчу, а незабаром ярмарок - треба поспіти.

      І справді - вона якраз за верстаком сиділа.

      - Ах, так, - розсердилася білка, - тоді все

своє життя тільки те й роби, що тчи.

      Тільки-но сказала так, як середня дочка тут

же павуком стала.

      Вивірка-білиця тим часом - до найменшої.

Постукала їй у шибку, а сама хліб учиняла. Як

почула вона, що мати занедужала, - як була, так

і побігла: руки в тісті, а вона на те й не зважає - до матері поспішає.

      - Добра в тебе душа, - мовила білка. - Так хай же люди завше по-доброму до тебе будуть. Живи, зіронько, щасливо, і нехай люди од тебе щасливими стають! І тебе люди любитимуть і все добре, що ти зробиш, повік-віку не забудуть.

      Так воно і сталося.

 

322 Казка Три
323 Два

323. ДВА ЯБЛУКА

(Українська притча)

      Маленька дівчинка принесла знадвору два яблука. Мабуть, її хтось пригостив.

      - Матусю, поглянь, які гарні гарні яблука!

      - Дійсно, гарні! Пригостиш мене? - запитала мама.

      Дівчинка поглянула на яблука. А потім відкусила від одного з них. На мить замислилась і… надкусила інше яблуко.


     

 

 

 

 

 

 

 

 

      Мама дуже здивувалась. І подумала: «Яка жадібна дівчинка у мене зростає! Обидва яблука почала їсти, а мені так жодного і не запропонувала».

      Але, на її подив, дівчинка простягнула мамі одне яблуко зі словами:

      - Матусю! Візьми це яблуко! Воно - солодше!

Зібрав і записав Олег БОЛСУНОВ

08 НЕ ЗАБУВАЙТЕ

324. ЯК МАТИ СТАЛА ЗОЗУЛЕЮ

(Легенда)

      Були собі чоловік і жінка і мали четверо дітей. Жили вони з риболовлі. Якось чоловік застудився і помер. Жінка сама ловила рибу і годувала дітей. Та незабаром і вона застудилась і злягла хвора. Лежить у постелі, а дітей і немає чим годувати. Вже й у неї пересохло в горлі, мовила тихо до дітей:

      - Діточки, діточки, подайте мені води. Бо не дам собі ради, щоб підвестися самій, а пити так хочеться.

      - Нема в хаті води, - одказують діти.

      - Візьміть глечик, - каже мати, - підіть до річки та й наберіть води.

      Одізвався старший хлопець:

      - Я не маю чобіт, нехай іде сестра.

      Мати до дочки:

      - Піди, доню, принеси мені води.

      - Я не маю хустки завинутися. Нехай іде менший.

      Просить мати меншого сина:

      - Піди, Івасику, принеси мені водички.

      - Я не маю в що вдягнутися, - одказує той.

      Так ніхто і не приніс хворій матері води.

      Пішли діти надвір, граються, а мати в хаті ледве-ледве підводиться з ліжка, обростає пір'ям. А найменший хлопчина саме вбіг у хату, бачить - мати вже стає зозулею, став гукaти до брата і сестрички:

      - Наша мати стає зозулькою, хоче одлетіти од нас. Скоренько біжімо по воду для неї.

Схватили діти хто що: глечик, кружечку, відро. Всі побігли до річки, набрали води і кричать навперебій:

      - Мамочко, мамочко, пий воду.

      А мати вже вся обросла пір’ям, стала зозулькою, одлітає од хати:

      - Ку-ку, ку-ку... Пі-зно, ді-ти, пі-зно... Ку-ку, ку-ку…

      І стала одлітати. А діти за нею бігли, бігли, збиваючи по грудах ноги до крові. І до цих пір у лісах, на полянах стелиться мох з червоними краплинами: то, кажуть, ті краплини крові, що стікали отоді з ніг дитячих.

      А мати назавжди одцуралася рідних дітей і донині літає зозулею.

324 Легенда Як мати
330 Василашко

330.То нічого, синочку.

Що в листі три рядочки.

Що для мами багато

Ти не встиг написати.

 

Знаю, в тебе турбота:

Навчання і робота,

І жона молоденька,

І дитина маленька.

оо

Знаю, віршів малеча

Не вкладається спати:

Певне, кожне словечко

Треба в зіллі купати.

 

Я твої три рядочки

По чотири разочки

Буду, рідний, читати:

І їх буде багато.

Василь ВАСИЛАШКО

331.Шануйте рідне слово мати,

Що вміє вчасно зло спинить.

Пишіть листи, шліть телеграми,

Бо кожна мить - остання мить…

 

Загляньте в теплі, щирі очі,

Що завжди світяться добром,

В них затаївся смуток ночі

І цвіт веселки над селом.

 

Невтомні руки їй цілуйте.

Не зраджуйте її поріг.

Довіку матінку шануйте –

Свій найсвятіший оберіг.

 

Р. ГРИЩЕНКО

332. РОЗМОВА З МАМОЮ

 

- Розкажіть мені, мамо, про вишні

Їх було так багато в саду?

- Були, синку, морози невтішні,

А вони кого хочеш зведуть.

 

- Розкажіть мені, мамо, про зорі,

Чи такими були і колись?

- А той, синку, хто виріс у горі–

Не часто на зорі дививсь.

 

- Розкажіть мені, мамо, про долю,

Чи людині підвладна вона?

- Наша доля, мій сину, – як море, -

Той пливе лиш, хто має човна.

 

- Розкажіть мені, мамо, про роки,-

Чи спливають постійно вони?

- Роки, сину, помітні… допоки…

Матерів пам’ятають сини.

 

Микола ДОВНИЧ

333. Материнські сльози, найгіркіші в світі,

Щоб ви не казали, правди ніде діти.

Течуть, немов ріки, спину їм немає,

Рідко хто їх бачить, мама їх ховає.

 

Як закриє мати за дітками хвіртку,

То впаде в подушку і ридає гірко.

Залишившись в стінах та й на самотині,

У своїй старенькій і пустій хатині. 

 

І тоді матусі вже ніщо не миле,

Білим сріблом роки чоло її вкрили.

Розсипали густо борозди по личку,

А красу поклали собі у скарбничку.

 

Темно-карі очі, завмерли в чеканні,

А вуста замкнулись в німому мовчанні.

Біля печі котик, щось тихо муркоче,

Ніби-то стареньку потішити хоче.

 

З яблуні у шибку заглядають віти,

Порожньо у хаті, поїхали діти....

 

Ніна ЗУБЕНКО

334. В житті у цьому мішури багато,

Безладних рухів і бездушних слів.

Лиш часом, переважно в свято,

Згадаєш, що сказати ти хотів

 

Значиме, головне, важливе

Для рідних і близьких своїх,

Але буває неможливо,

Бо з нами вже немає їх.

 

То ж поки серце у матусі б’ється

Кажіть найкращі їй слова.

І хай любов невпинно ллється

Допоки ваша матінка жива.

 

Надія КРАСОТКІНА

331 Грищенко
332 Довнич
333 Зубенко
334 Красоткіна В житті

335. ШАНУЙТЕ, ЛЮДИ, ВАШИХ МАТЕРІВ

 

Квітує травень. В світі так прекрасно.

Сьогодні мами ждуть у дім гостей.

Хай буде в матерів на серці ясно

І світло від любові їх дітей.

 

Нехай їм буде хороше, й чудово,

І радісно, як квітам навесні.

Нехай про всіх лунає добре слово

І задушевні їм звучать пісні.

 

Хай смуток в серці згине до краплини,

А біль пекучий щоб зайти не міг.

Звертаюсь я до кожної людини:

Шануйте, люди, ваших матерів.

 

І опустіться перед ними на коліна,

Для них ми навіть в старості - дитя,

Бо мати в кожного із нас - єдина,

Дала найбільше в світі нам - життя!

 

Несіть їй квіти, ніжно усміхніться,

Листи їй шліть, як будете в путі,

І перед Богом й світом покляніться,

Що матір ви не скривдите в житті.

 

Що прийдете завжди на допомогу

У час тривожний і скорботний час,

Бо ж мати, проводжаючи в дорогу,

Піклується і думає про вас.

 

Цілуйте ма́тері натрудженії руки,

Цінуйте, люди, ваших матерів,

Щоб на краю останньої розлуки

Пекучий стид сердець не спопелив.

 

Ідіть і їдьте, поки є до кого,

І шліть листи з далекого путі.

Всі покляніться, люди, перед Богом,

Що матір ви не скривдите в житті.

 

Надія КРАСОТКІНА

335 Красоткіна Шануйте

336. - Чого так гірко плачеш, мамо,

І тиснеш руки до грудей?

- Я дуже мало, дуже мало

Пізнала ласки від дітей.

- Чого так посивіла рано

1 в очах немов пітьма?

- Бо діти — як болюча рана,

А кращих, іншеньких нема.

 

Вадим КРИЩЕНКО

336 Крищенко

338. На поклик власної душі,

Що здатна нас карати грізно,

Спіши до матері, спіши,

Допоки ще тобі не пізно.

 

Допоки жде тебе вона,

Щоб потім боляче не стало,

Щоб материнська сивина

Тобі на совість не лягала.

 

Допоки ще не перейшов

У згадку образ рідний, щирий,

Свою їй ласку і любов

Даруй, не відаючи міри.

 

Важливі справи залиши -

Вони ще можуть почекати.

Спіши до матері, спіши,

Допоки є на світі мати!

 

Василь МАРТИНОВ

338 Мартинов

339. ШАНУЙТЕ МАТЕРІВ

 

Мені болить, коли матуся,

Що мас дочок і синів,

Живе одна, мов та бабуся,

На схилі посивілих днів.

 

Працює вдень, не спить ночами,

І часто зрошує сльозами

Тверду подушку на зорі

Скотину порає в дворі,

 

А вдень копає на городі.

Уста шепочуть: «Світе мій!

Як важко жить мені одній!

Одна-однісінька - та й годі!.."

 

Цим віршем нагадать хотів:

Шануйте, друзі, матерів!

 

Кость ПРОХОРЕНКО

339 Прохоренко

340. ПРИЇЖДЖАЙТЕ ЧАСТІШЕ ДОДОМУ

 

Заглядає мама на стежку,

Зачекалась з дороги рідню.

Бо дітей не було вже давненько,

Призабули домівку свою.

 

Бо у кожного власні проблеми,

Нелегке ж то життя, суєта ...

То й забули дорогу додому,

Але мама чекає дитя.

 

Як калина, що віти схилила,

Так і мама стоїть край воріт.

Все задумана, вже посивіла,

Та чекає дочок і синів.

 

Все надіється, хоч на хвилину,

Завітають до неї, прийдуть ...

Обійме ніжно й міцно дитину

Як маленьку... Та гірко чомусь...

 

Гірко мамі, хоч вона розуміє,

Що в пташат уже власне гніздо.

Та в очах вже журба поселилась –

Вона ж - мати і болить всеодно... ...

 

Похилилась калина додолу,

Ніби сумно їй стало за нас...

Приїжджайте частіше додому,

Поки разом побути є час ...

 

Марина СЕМЙОНИК

340 Семйоник

337. МАТЕРІ

 

За все, що маю, дякую тобі,

За все, що маю і що буду мати…

Ночами сняться зорі голубі

І вишні білі на причілку хати.

 

Немов пилину, світ мене крутив,

Ловив я мрію і мету високу.

Пробач мені, що тяжко завинив, –

Лишив тебе на старість одиноку.

 

Та й що я знав, коли із дому йшов,

Хіба я міг в ту пору зрозуміти,

Яка святиня – мамина любов,

Яка то мука – як лишають діти.

 

Аж отепер, як став я батьком сам

І час прийшов стрічать і проводжати,

Я знаю ціну тим святим сльозам,

Які тобі судилося спізнати.

 

Тому і сняться зорі голубі

І вишні білі на причілку хати.

Тому спішу подякувать тобі

За все, що маю і що буду мати.

 

Микола ЛУКІВ

 

337 Луків

341. МАТЕРІ

 

В хаті сонячній промінь косо

На долівку ляга з вікна…

Твої чорні шовкові коси

Припорошила вже сивина.

 

Легкі зморшки обличчя вкрили -

Це життя трудового плід.

Але в кожному русі - сила,

В очах юності видно слід.

 

Я таку тебе завжди бачу,

Образ в серці такий несу -

Материнську любов гарячу

І твоєї душі красу.

 

Я хотів би, як ти, прожити,

Щоб не тліти, а завжди горіть,

Щоб уміти, як ти, любити,

Ненавидіть, як ти, уміть.

 

Василь СИМОНЕНКО

341 Симоненко

342. ШАНУЙТЕ МАТІР

 

Нема святіше на землі ніж слово: мати!

Це жінка, що дарує нам життя!

Зв'язок цей пуповинний нам не розірвати

З народження та аж до небуття…

 

Нема рідніше матері нікого в світі!

Вона життя жертовно віддає.

Ніхто не буде вас так віддано любити,

Як жінка та, що матір’ю вам є!

 

Вона, як горлиця від бід крильми вкриває.

Кровиночку від лиха захистить.

Дитина пальчик випадково десь поранить,

А в неї серце зранене болить!

Шануйте матір вашу! З нею ви всесилі.

Шануйте матір доки ще жива!

Щоб потім сліз гірких не лити на могилі,

Де стежка бур’янами поросла…

 

Дзвоніть до мами повсякчас, даруйте квіти!

Турботою рідненьку огорніть!

Їй не багато треба, щоб щасливо жити:

Лиш поважайте маму і любіть!

 

Людмила СУХАНОВА, 06.03.2024

342 Суханова

343. ВАМ ВКЛОНЯЮСЬ ДО НІГ, МАТЕРІ

 

Тихий вечір, як жар, догорів,

Улягається пил на дорогах.

І приходять до всіх матерів

Пізні гості - думки і тривоги.

 

Повертають минуле вони,

Коли діти були ще маленькі…

О далекі дорослі сини!

Чом не їдете в гості до неньки?!

 

Стих далеко десь гуркіт коліс,

Чайка діток вечеряти кличе.

Листоноша листа не приніс -

Нова зморшка лягла на обличчі.

 

Ти не стій край воріт у журбі,

Не сумуй, що поїхав безслідно.

Обіцяю я вкотре тобі:

«Я приїду, я скоро приїду.

 

Біля себе тебе посаджу.

Обійму по синівські за плечі.

Де бував, що робив - розкажу.

І не буде самотнім твій вечір.

 

А ще внуків тобі привезу -

І наповниться щебетом хата.

Ти промовиш, змахнувши сльозу:

«Дочекалась. Яка ж то я рада!»

 

І хвороба відступить тоді.

І тривога розтане безслідно.

Я вклоняюся вам, матері,

Що чекають синів своїх рідних.

 

О. ШМАТКО

343 Шматко
09 КОЛИ МАМИ НЕМАЄ

350. А ЧАС НЕ ЖДЕ

 

Допоки нас чекають наші мами,

І доки виглядають нас батьки,

Провідуймо, та не лише листами,

Хоч дорогі їм і скупі рядки.

 

Коли неждано вдарять дзвоном далі,

Тоді на все, на все знайдемо час.

Але ні сльози, ні вінок печалі -

Уже ніщо не виправдає нас.

 

Заниє жаль у щедрім слові "мамо",

І чайкою здригнеться синя вись.

Провідуймо і завжди пам'ятаймо.

Що можем запізнитися колись…

 

Олександр БОГАЧУК

 

351. Я твій портрет фіалками вберу

Ти ж так любила голубі фіалки.

Мене ти вчила правді і добру,

Мене до праці ти привчала зранку…

 

Я доторкнусь до твого чола,

На ньому зморшки – й ті такі ласкаві…

Ти все дала й нічого не взяла:

Ні крихти хліба, ні спасибі навіть…

 

Все те, що мав, що в мене є,

Що від людей, що від землі святої,

Що радістю в рядках моїх встає,

Передано в моє життя тобою…

 

Дочку, можливо матиму… Хто зна,

Про що в гаю зозуля накувала…

О, як я хочу, мамо, щоб вона

Твоє велике, щедре серце мала!..

 

Іван ГНАТЮК

 

352. ПОДЯКА МАТУСІ

 

Дякую Вам, матусю, за любов,

Що із душі злітала пісня колискова,

За щирість й світло Ваших молитов.

Ви - зіронька моя досвітня, світанкова! ...

 

Я дякую Вам серцем знов і знов...

Так гріло серця Вашого тепло,

Ховалась втома в Вашій посмішці привітній

І променилось із душі добро.

 

Ви - моє сонечко, мій Янгол ніжний й світлий. ...

Як же із Вами сонячно було!

Бездонна глибина Ваших очей

І погляд лагідний, уважний, незрадливий,

 

Шептали молитви Ви за дітей,

Щоб жили радісно, в любові та щасливо. ...

Скільки було недоспаних ночей!

Дякую Вам за доброту святу,

 

З якою пестили, голубили, ростили.

Світлину зберігаю дорогу.

Як би хотілося, щоб Ви на світі жили. ...

Щоб посмішку ловити золоту!

 

Ще запах рук у пам'яті моїй -

Пропахли м'ятою, рум'янком і любистком,

Душа наповнювалась сяйвом мрій...

Росли щасливо під матусиним прихистком. ...

 

Світла пам'ять матусі дорогій!

 

Оксана КОЗАК

 

350 Богачук
351 Гнатюк
352 Козак

353. А МАТИ ЧЕКАЛА

 

Прийду на день в село, пройдусь навколо хати,

Стоїть черешня ще, ровесниця моя,

Впізнав старий собака…Не зустріла мати,

Бо я вже третю осінь круглий сирота…

Колись зі школи йшов, а матінка чекала…

Так не любив, з шкварками, з тіста галушки,

Але з`їдав в обід, бо мати обіцяла,

Десерт, із лекварем сливовим пиріжки.

Коли вночі приходив, юнаком безвусим,

Вона сиділа в кухні, справа від вікна…

Хіба ж я знав тоді, що сам її примусив,

Недосипати ніч, чекаючи дитя.

Чекала з війська сина, з танців чи з роботи,

Куди б не йшов у світ, в яких краях б не жив,

Чекала все життя, у дні негоди, поки…

Хрест чорний літом не встромили між могил.

Чекала завжди… Вірно… До хвилин останніх,

Лицем до вулиці, тримаючи в руці,

Потертий збіглим віком молитовник давній,

Що дарували їй, ще в юності ченці…

Сиджу на сходинці, собака треться в руку,

Впізнав і скиглить знов, радіє мов дитя,

А я лиш згадую, про мамину науку,

Та про терпіння материнське все життя…

 

Ярослав ЛАНЬО

 

353 Ланьо

354. МАМИНА ВИШНЯ

 

Знову наснилось дитинство,

Тепле, як гарна весна.

Вишня вдяглася в намисто,

Мама щаслива й сумна.

Там за село проводжала

Долю мою молоду…

Щедро мені щебетала

Мамина вишня в саду.

 

Вдаль голубими вітрами

Весни за обрій пливли.

Раннім туманом у мами

Коси, як дим, зацвіли.

Мати в тривогах вінчала

Щастя жадане й біду…

Радо мене зустрічала

Мамина вишня в саду.

 

Здавна близьке й сокровенне

Все там, аж терпне душа.

Начебто й мама до мене

Стежкою в сад поспіша.

Знов, як бувало, до столу

Кличе, лиш в хату зайду…

Ронить зацвіток додолу

Мамина вишня в саду.

 

Пісня любові й дитинства

В серці бринить, як струна.

Наче священна молитва

З рідного краю луна.

Та не порадує літо

Душу мою молоду…

Плаче тепер білим цвітом

Мамина вишня в саду.

 

Дмитро ЛУЦЕНКО

 

354 Луценко

355. БАЛАДА ПРО МАМУ

 

Ех, талант, гіркий полин,

Туга удовина,

Був у мами син один,

Золота дитина.

Доглядала, як могла,

Рук не покладала,

А поїхав із села -

В гості виглядала...

 

Але син не поспішав

Їхати до дому,

Жив собі, не сумував -

Добре молодому:

Ні кола і ні двора,

Ні дітей, ні жінки,

Від Амуру й до Дніпра -

Воленька та й тільки.

 

Та сумна балада ця,

Не діждалась мама,

Наздогнала молодця

Вістка-телеграма.

Він зіпгав її в кулак,

Ледве втримав сльози

І поніс його літак

Крізь сніги, морози...

 

Увійшов у рідний дім,

Люди, плач, родина,

І постала перед ним

Чорна домовина.

Він незграбно шапку зняв,

Він схилив коліна,

Він невтішно заридав,

Як мала дитина...

 

Але, що тепер плачі,

Совісті докори,

Син посивів уночі

У думках і болі,

І померла тільки з ним

Та його провина...

Був у мами син один, |

Золота дитина...

 

Олег МАРЦИНКІВСЬКИЙ

 

355 Марцинківський

356. ПІСНЯ ПРО МАТІР

 

Посіяла людям літа свої, літечка житом,

Прибрала планету, послала стежкам споришу.

Навчила дітей, як на світі по совісті жити,

Зітхнула полегко - і тихо пішла за межу.

 

- Куди ж це ви, мамо?! - сполохано кинулись діти.

- Куди ж ви, бабусю? - онуки біжать до воріт.

- Та я ж недалечко… де сонце лягає спочити.

Пора мені, діти… А ви вже без мене ростіть.

 

- Та як же без вас ми?… Та що ви намислили, мамо?

- А хто нас, бабусю, у сон поведе по казках?

- А я вам лишаю всі райдуги із журавлями,

І срібло на травах, і золото на колосках.

 

- Не треба нам райдуг, не треба нам срібла і злота,

Аби тільки ви нас чекали завжди край воріт.

Та ми ж переробим усю вашу вічну роботу, -

Лишайтесь, матусю. Навіки лишайтесь. Не йдіть!

 

Вона посміхнулась, красива і сива, як доля,

Змахнула рукою - злетіли у вись рушники.

“Лишайтесь щасливі”, - і стала замисленим полем

На цілу планету, на всі покоління й віки.

 

Борис Олійник

 

357. МАМИНІ РУШНИКИ

 

На полотні весь час квітує май.

Ті квіти мама ніжно вишивала.

Молилась тихо і пісень співала.

Рушник в руках - одвічний милий рай:

Низинка, хрестик, рахункова гладь…

Вона все вміла і других навчала,

У хаті стіни рушниками повінчала.

Зайдеш в світлицю – Божа Благодать…

Червоне й чорне - мамин оберіг:

У кожнім хрестику - молитва і благання,

Розлука, туга, радість і кохання,

Й повернення на батьківський поріг…

Одвічні символи - то прабабусь дарунок:

Магічне, дивне, розмаїте вишиття.

В них закодовані достаток і життя.

(То ще з Трипілля спадок і рятунок).

Не вишиває - лиш молитва з вуст.

Все згадує своє життя й роботу.

Сіяла айстри й мальви біля плоту…

На жаль, в минуле вже не озирнусь.

У хрестиках рук маминих тепло,

Ні вузлика - все спритно і рівненько.

Вдивляюсь… Щемно стукає серденько:

На полотні й моє життя спливло!

 

Таміла ПАНАСЮК

 

358. Мамо, було, покличеш,

Казку почнеш казати,

Доленьку світлу зичиш,

Років життя багато.

Зір одвести не смію:

Казка - моя утіха...

Знаєш ти все і вмієш,

Бачила щастя й лихо...

Мамо, долоні милі

В праці важкій згрубіли,

Зморшки чоло покрили,

Коси не чорні - білі...

Чомусь ніколи тільки

Сліз я твоїх не бачив...

Шибки торкнеться гілка,

Стукає хтось неначе.

Може, до мене мати

Вечором йде імлистим –

Очі осяють хату,

Рідні, як совість, чисті...

Може... даремно ждати

В гості тебе, єдину:

Дивиться сумно мати

З картки на сина...

 

Володимир ПІДПАЛИЙ

 

359. ПІСНЯ ПРО МАТІР

 

Земля молодіє від рясту, від сонця, від цвіту,

Душа, мов калина, росте і цвіте від тепла.

Нічого не треба, нічого не хочу від світу,

Лишень аби мати на білому світі була.

 

З-за гір віє вітер, в степах повмирали морози,

Шумлять осокори, весняно зітхають гаї,

А мати старенька стоїть на високім порозі,

Та й думає мати, як мають ся діти її.

 

А діти світами, а діти у веснах та в зимах,

Приїдуть і скажуть: “Нам двері, матусю, втворіть”.

І доти всі діти живуть по світах молодими,

Допоки чекають, допоки живі матері.

 

Земля дочекалась і рясту, і сонця, і цвіту,

Душа, мов калина, росте і цвіте від тепла.

Нічого не треба, нічого не хочу від світу,

Лишень аби мати на білому світі жила.

 

Степан Пушик

 

360. МАМИНА ХУСТКА

 

Чому ж ти, мамо, скоро так пішла?

Чому мене не дочекалась, рідна?

Нарешті вже закінчилась війна...

Та я, на жаль, прийшов додому пізно...

 

Лишилась твоя хустка на замку,

Яку ти так любила одягати!

Чому ж так рано, ти, пішла, чому!?

Я так багато мав тобі сказати!

 

Бо у листах не вийшло...Віч-на-віч

Я так хотів тобі відкрити душу!

Поглянути у світло твоїх віч

І ніжно так схилитися на руку.

 

Й долоні цілувати дорогі,

Так пригорнути мріяв, аж до болю...

Тебе нема, нема тепла в душі,

Нема очей і ніжної долоні...

 

...А та хустина мамина висить...

І сльози ллються, важко їх спинити...

Прийшов з війни і думаю - як жить!?

Коли я втратив те, що не вернути...

 

Марина СЕМЙОНИК

 

361. БЕРЕЖІТЬ МАТЕРІВ

 

Я до рідної хати натомлено йду.

З полустанку мій потяг у далеч полинув.

Бачу: мамина хустка біліє в саду.

Придивився - не хустка, а квітне калина.

 

Наче мамині очі - у хати вікно.

Сад матусиним словом мені промовляє.

Я не звикну ніколи, що мама давно

Край села у високій траві спочиває.

 

Я не звикну ніяк, що вона до воріт

Не біжить до городу мене зустрічати.

Спорожнів без матусі мені білий світ

І чужою стає наша затишна хата.

 

Не мені вже зозуля майбутнє кує

За рікою судьби в голубій оболоні.

Кожний з нас безпритульним душею стає,

Коли мамине серце навік захолоне.

 

Я стою у дворі. Небокрай відгорів,

Теплий вечір в мовчання закутав калину.

Люди добрі мої, бережіть матерів,

Як себе бережіть, як свою Україну!

Володимир СІРЕНКО

 

362. МАМА

 

Багато часу вже минуло,

Коли ти пішла в небокрай,

І часто буває ночами

Я кличу тебе: "Мамо, мам…"

Тут вітер зимовий співає

Сумних і холодних пісень…

І першим сніжком замітає

Могили нам рідних людей

 

Іду по холодним алеям

І тиша звенить, як струна.

Заметена снігом могила -

Тут мама моя спочива…

 

Присяду я біля могили,

Змахну неслухняний сніжок…

І досі приходить на пам'ять

Хвороба твоя, горе, шок…

 

Я в очі твої подивлюся

І мовчки з тобой помолюсь.

Скучаю я, люба матуся,

Сумую, люблю, повернусь…

 

Минають дні і хвилини,

Біжать і спливають роки.

Та час, що пройшов, не лікує,

Коли нас покинуть батьки.

 

Михайло СКРИПНИК

 

356 Олійник
357 Панасюк
358 Підпалий
359 Пушик
360 Семйоник
361 Сіренко
362 Скрипник

363. ДОЩИК ЗМИВ

 

Дивлюсь на дощ крізь скло віконне:

В калюжах бульбашки здійма,

Вперіщив і нема припону,

Сліди минулого змива.

 

Краплини котяться по шибці,

Немов сльоза стікає вниз.

З дощем ми нині наодинці

Згадали, як було колись…

 

Дитинство миле босоноге,

Веселка перевеслом гра,

Я біля отчого порогу,

А поряд мама, ще жива…

 

Мов з лійки теплий дощ періщить,

А ми танцюєм під дощем,

Промокли разом аж до нитки…

Було… Залишивсь тільки щем,

 

Бо вже матуся на тім світі

У царстві Божому навік,

Що стала Янголом для діток,

Онуків, правнуків своїх.

 

Згадали ми з дощем минуле:

Він плаче там, тут плачу я…

Сльозу гірку з очей змахнула.

Дощ барабанить не стиха…

 

Він освіжив водою пам’ять,

В уяві маму воскресив

І душу він мою до краю

Омив, сльозами оросив.

 

І стало на душі так чисто!

Дощ заспокоїв, звеселив.

Веселка вийшла урочисто.

Поганий настрій дощик змив.

 

Людмила СУХАНОВА, 18.07.2024

 

364. ПОВЕРНИСЬ

 

Я протягну до тебе руки, мамо,

Щоб обійняти, як в дитинстві, як колись…

Казки твої я слухати б бажала…

До мене, найрідніша в світі, повернись!

 

Погладь мою голівку ніжно, ніжно…

Щоки вустами так легенько доторкнись,

І колискову проспівай неспішно,

Ту, що любила ти наспівувать колись…

 

Твій голос, мамо, досі пам’ятаю…

Його впізнаю поміж тисяч голосів!

Я на яву і в снах тебе шукаю…

Ще стільки є, тобі невисказаних, слів.

 

Кому тепер довірю таємниці?

Хто зрозуміє так, як розуміла ти?

Не спиться, мамо, з ночі до зірниці…

Прокласти як до тебе стежку чи мости?

 

Я протягну до тебе руки, нене…

Одне прошу: почуй благання, відгукнись!

Ріднішої немає, окрім тебе.

Сумую за тобою, мамо… Повернись!

 

Людмила СУХАНОВА, 12.05.2024

 

363 Суханова
364 Суханова

365. Мамо, мамо... Рідне слово,

Моя нене колискова,

Моє сонечко рідненьке,

Моя люба, рідна, ненько.

Ти приходиш в снах до мене,

Пригортаєш вітром з неба,

Обіймаєш сонця світлом

І промінчиком привітним.

Сяйвом місяця сріблястим

Ти говориш мені казку,

Зіронькою в небі синім

Огортаєш мене в силу.

 

Мамо-мамочко рідненька,

Вже я доня величенька,

Тільки дуже сумно, мамо...

На Землі тебе немає...

Тобто є... Але лиш вітром...

Чи у квіточці, чи в світлі...

Тільця тут твого немає...

Але тут ти... Відчуваю

Я любов твою, матусю.

Чую серцем і горнуся

У твої ясні дарунки,

В світло з неба й візерунки.

 

В хмарки у ясні, блакитні,

В сонця промінці привітні

Сповиваєш мене, мамо,

Обіймаєш ніжно снами.

Чом недовго так, матусю,

На Землі тобі жилося?

Бог забрав тебе до себе,

Спочиваєш в хмарках в небі.

Так скучаю..., - чуєш мамо, -

І блукаю поміж снами

Між Землею і між небом...

Притулитися б до тебе.

 

Моя люба, моя ніжна,

Моє сонечко, привітне,

Моя сама найдобріша,

Ти для мене найсвітліша.

Ти навік, моя рідненька,

Наймиліша мамо-ненько.

Кращої, ніж ти немає,

Хай хмаринка колихає

У спочинку тебе, люба,

Янголок нехай голубить.

А для мене ти є янгол,

Мій священний, життєдайний...

 

Наталія УСТИМЕНКО, 10.05.2020

366. Осиротіло серденько в душі,

Заплакало, завило, загнітилось.

Де взять тепла, любові для душі,

Де зірка та, що в небі розчинилась?

 

Пішла... Забрала матінку у даль

І погляд ніжний, і слова ласкаві,

І руки її теплі, як весна,

Що дарували сонечко любові.

 

Як важко жити так, коли нема

Того вогню, який ішов від тебе,

Моя матусю рідна, дорога,

Так важко жити в світі тут без тебе…

 

Наталія УСТИМЕНКО, 09.01.2020

 

367. Подзвонити б отак взяти мамі

І почути б її голосок....та не чую ..

Лиш сили любові відчуваю,

Що крилами йдуть

Із далеких космічних просторів,

Де матусі душа там живе.

Моя люба, підтримку-обійми

Відчуваю від тебе щодня.

Що мене у житті ти навчила?

Що дала ти в серденько моє?

Свої очі, серденько і крила –

Подарунок від тебе цей є.

Я злітаю й творю, і живу я!

Знаю, хочеш ти, щоб я жила

І щаслива була, і в любові

Працювала й себе там знайшла.

 

Наталія УСТИМЕНКО

 

368. ЦІНУЙТЕ МАМ, ПОКИ ВОНИ ЖИВІ

 

Матусенько, ти з хмарки із небес,

Погладила і розпустила коси,

Промінчиком свою любов несеш

І пташечкою пісеньку голосиш.

 

Я чую й бачу скрізь тебе навкруг,

В травиночках, у квіточках, в деревцях.

Матусенько, прекрасна ця любов

Навік живе твоя в моєму серці.

 

Багаті ті, хто матінку живу

І обіймає, і цілує в щічки.

Цінуйте їх, поки вони живі,

Бо потім лиш з небес ідуть гостинці.

 

І спогади, і сни, і відчуття

Часів тих, коли мама обіймала.

Любов її - то скарб на все життя,

Цінуй її, вона - найбільша сила.

 

Сльозинкою умила ти мене,

Матусю рідна, і душа розквітла.

Бо сльози, то чистилище душі,

Завжди цінуйте маму свою, дітки.

 

Наталія УСТИМЕНКО, 12.05.2019

 

369. ВАС ЧЕКАЄ МАТИ

 

Біля хати, уздовж тину, зеленіє м’ята…

На дорогу за селом поглядає мати.

Так в житті вже сталось - сини всі багаті.

У столицю проживати запрошують матір.

 

"Не поїду я в столицю, - мати синам пише, -

Бо на кого ж я могилу батькову залишу?

Та не шліть ви гроші! Без них обійдуся!

Вас самих хочу обняти! - пише їм матуся. -

 

Та онуки хай приїдуть! Буду їх чекати!»

І солоную сльозу проковтнула мати.

У синів все справи й справи… Влітку їм на море…

Не зогледілись вони, як підкралось горе.

 

«Мерседеси» й «Вольво» з’їхались до хати,

Та не стріла їх уже старенькая мати.

Постояли, пожурились сини ті хороші,

Хіба винні вони в тому? Присилали ж гроші…

 

Та не гроші ненькам треба і не ті наряди,

Бачить сина на порозі кожна мати б рада.

Пригорнути онучат, як синів, у ту далеку днину,

Та відвідати разом батькову могилу.

 

Та пройтися їй селом, орлів показати,

Довго мріяла про те, та старенька мати.

Не дочекалась… Одягнули її в сукню із граніту,

Тай в граніті поглядає, чи не їдуть діти?

 

Тож залиште справи всі, бідні і багаті!

Поспішайте на село. Вас чекає мати!

 

Автор невідомий

 

365 Устименко
366 Устименко
367 Устименко
368 Устименко
369 Вас чекає

370. Зростила мати трьох синів,

Їм колискової співала,

Змужнілих красенів-орлів

В життя-дорогу проводжала.

 

Надію мала - підростуть,

Матусю будуть шанувати,

В своє дитинство до села

З доріг далеких завертати…

 

Ідуть роки. Не йдуть сини,

Забули стежечку до хати,

А мати жде їх, день при дні,

Все ще надіється стрічати.

 

Схилилась низько голова,

Сльозинки падають додолу:

«Чи дочекаюсь вас жива?

Чи з дітьми запрошу до столу?!»

 

Курличуть в небі журавлі,

Мов її кличуть за собою…

Сини мої! Сини мої!

З ким поділю свою недолю?

 

Сумні слова злетіли з вуст,

Худенькі плечі затремтіли…

І журавлі над тим селом,

З її душею полетіли.

 

Автор невідомий

 

371. МОЖЕМО СПІЗНИТИСЯ КОЛИСЬ

 

Допоки нас чекають наші мами,

І доки виглядають нас батьки,

Провідуйте, та не лише листами,

Хоч дорогі їм і скупі рядки.

 

Поки неждано вдарять дзвони далі,

Тоді у вас на все, на все знайдеться час,

Але не сльози, не вінок печалі -

Уже ніщо не виправдає вас.

 

Заниє жаль у щедрім слові «Мамо»

І чайкою здригнеться синя вись.

Провідуймо, і завжди пам’ятаймо,

Що можеш запізнитися колись.

 

Автор невідомий

 

372. Як би я хотіла подзвонити мамі,

Запитати в неї: "Як твої діла?

Як живеш, рідненька, як твоє здоров’я?.."

Тільки в мене мами вже давно нема…

 

Як би я хотіла розказати мамі

Про свої тривоги, болі і жалі,

Розказала б рідній про свої печалі,

І про радість також, і щасливі дні…

 

Як би я хотіла пригорнути маму

В спеку чи негоду, чи у буревій.

Обійняла б міцно, гладила б волося,

Ніжну колискову заспівада б їй…

 

Як би я чекала в гості свою маму

Весною чи літом, чи у зимні дні.

З дітками своїми чатувала б маму…

Видно ж це судилось щастя не мені.

 

Бо немає мами… Так давно немає…

І не подвонити, і не розпитать

Ні про радість світлу, ні про біль розлуки…

Залишилось тільки вічно пам’ятать..

 

Автор невідомий

 

370 Зростила мати
371 Можемо спізнитися
372 Як би я хотіла

373. ПОСПІШИ

Ти рідній мамі, поки ще жива.

Не торочи про власні збиті крила,

А поспіши сказати ті слова.

Які ми все шепочем на могилі:

 

«Єдина... рідна... матінко... прости»,

І з каяттям цілуєм землю слізно.

Ось оцінив її. нарешті, ти.

Але що з того, як уже запізно!

Автор невідомий

 

374. ГУДКІВ ОСТАННЯ ТІНЬ

 

      - Сину, як ти? Як справи?..

      - Нормально. Мам, вибач, мені саме час.

      - Сину, вибач, знову дзвоню. Давно хотілось побачитись…

      - Мамулька, вибач, я поспішаю. Звільнюсь і подзвоню.

      - Не дочекалась,.. дзвоню сама. Скажи хоч, як твої справи?..

      - Все нормально, ось знову час мені бігти.

      - Я хотіла тільки сказати…

      - Мамуля, встигнем побалакати

      Дзвонила вона багато разів. Їй був важливий кожний час. Син був зайнятий і вона сказати, що любить його не змогла.

      Дзвонила мама кожен день. Але син і слухати не хотів.

      «І нехай справи, і нехай зайнятий. Сказати б, що на серці смуток».

      …А дні все йшли, вона одна. Побачити сина – ось мрія.

      Притиснутись зморшкуватою щокою і прошепотіти: «Любимий мій».

      - Мамуль, привіт. Ну як ти там? Чому дзвониш мені ночами?

      - Сину, була я в лікарів. Залишилось жити мені 10 днів...

      - Приїду завтра. Ти не вірь – помилки у лікарів тепер... ліки найкращі... будуть лікарі... все буде, мам… Ти тільки чекай…

      Несподівано - гудків остання тінь.

      Сьогодні був Останній день.

Автор невідомий

 

373 Поспіши
374 Гудків сотання тінь
ЗАПИТАННЯ тексти
П Костецький Все

Анатолій Костецький. ВСЕ ПОЧИНАЄТЬСЯ З МАМИ

 

Запитання для обговорення:

 

Прочитай вірш до кінця.

Як ти вважаєш, чи можливо зиму перетворити на літо?

      Чи великі треба затратити кошти, щоб моря й океани здолати, гору найвищу штурмом узяти?

      Як ти розумієш слова автора, що без мами не можна: ні перетворити, ні здолати, ні взяти – нізащо?

       Якби тобі довелось писати вірша, перелічи все те, що би ти не зміг зробити без мами.

Які слова автор віршу вважає найдорожчими в світі?

Яке відношення до своєї матері ти побачив у автора вірша?

П Костецький Домашній

Анатолій Костецький. ДОМАШНІЙ ТВІР

 

Запитання для обговорення:

 

Прочитайте вірш до кінця. Як звали «героя» вірша?

Яку важливу роботу виконував хлопчик?

Знайдіть в тексті слова, які вказують наскільки ця робота посильна Вітьку?

Перечитай ще раз текст і вибери з твору Вітька записані ним корисні справи.

Знайдіть в тексті слова, які вказують на те, що хлопчик роботою задоволений?

Чи траплялись подібні ситуації у вашій навчальній біографії? Розкажіть про них?

Яке відношення у мами до сина? Аргументуйте вашу думку словами з тексту.

Яке ставлення у хлопчика до матері? Оціни за чотирибальною шкалою:

Добре – 4 бали,

Нормальне – 3 бали

Допустиме – 2 бали

Недопустиме – 1 бал

       Зверніть увагу, як автор називає хлопчика і як його називає мати? Яка різниця і чому, на вашу думку? Чи однакове ставлення до хлопчика у матері і автора?

Спрогнозуйте, яку оцінку отримає хлопчик за зміст твору?

      Чому автор твору вважає, що «він радіє марно», адже тема твору розкрита гарними прикладами»?

Що би ви порадили хлопчику, якби це був ваш товариш?

П Підгірянка Снилось

Марійка Підгірянка. СНИЛОСЬ МЕНІ ЯСНЕ СОНЦЕ…

 

Запитання для обговорення:

 

Прочитай уважно вірш до кінця.

       Зараз ми ще раз прочитаємо цю поезію. Читати будемо строфами. Той, хто буде читати певну строфу, має після прочитання знайти художні засоби, якими скористалась авторка для змалювання неповторності своєї мами, показу своїх почуттів і ставлення до мами.

(Підкреслене - підказка).

Прочитайте уважно першу строфу (зверни увагу на довжину пауз)

Снилось мені ясне сонце, / що в хаті світило, -//

а то лиш так моя мама / дивилася мило.

       Зверніть увагу на підкреслені слова у першому рядку і другому. Який зв'язок існує між цими виразами?

       До якої думки ви прийшли: Чому в хаті було світло, тому що сонце світило, чи тому що мама дивилась мило?

       Ось така поетична мова у Марійки Підгірянки. А тепер поясніть все написане у двох рядках прозовою мовою.

 

Прочитайте уважно другу строфу:

Приснивсь мені легкий вітрик, / що пестив колосся, --//

а то мені моя мама / гладила волосся.

       Подібно до першої строфи тут теж є підкреслені слова. Поясніть, якими художніми засобами скористалась поетеса для змалювання неповторності своєї мами?

Прочитайте уважно третю строфу:

Снилась мені ягідочка, / як мед солоденька, -//

А то мене цілувала / мама дорогенька.

       Знайдіть, як у поетичній мові авторка вірша чи її лірична героїня описала поцілунок мами. До чого подібний цей поцілунок?

       Як ти думаєш, закінчення слова «дорогенька» у другому рядку написане для рими зі словом «солоденька», чи у авторки були інші думки, інші почуття?

       Ми дивились на вірш, вважаючи що ліричним героєм в ньому є дівчинка? Чи правильно це, чи ні?

       Отже, хлопчик теж може бути ліричним героєм, хіба на хлопчиків мати не дивиться як сонечко і не пестить їм волосся на голівці?

Далі в нашій уяві хлопчики.

       Прочитайте наступні строфи і скажіть, які думки і почуття заклала в ці рядки Марійка Підгірянка?

Снились мені Ангелки, / що в рай мене несли, -//

А то мене мами ручки / до серця притисли.

Снилося мені, що на крилах / я в гору несуся, --//

А то мене із постелі / піднесла матуся.

 

      Заглянімо ще раз у внутрішній світ поетеси Марійки Підгірянки і знайдемо там почуття і емоції, які вона вклала у свій вірш. Хто які почуття чи емоції побачив?

Смуток, злість, сором, радість,

любов, подив, гнів, вдячність, схвалення.

Яке ставлення у поетеси до своєї матері ховається за рядками поезії?

       Уявіть себе на місці матері, якій ці рядки адресовані. Які почуття відчували б ви до своєї дитини?

       Чи можете ви пригадати, коли ви своїй матусі дарували такі почуття і емоції? Чи часто таке буває?

       Тепер модним стало надсилати вітальні листівки з готовим текстом для рідної людини. Як ви вважаєте, наскільки це правильно, наскільки - неправильно?

Марія Пономаренко. ВСЕ ПОЧИНАЄТЬСЯ З МАМИ

 

Запитання для обговорення:

 

Прочитай вірш до кінця.

       Вірш написала авторка Марія Пономаренко, але враження у вірші висловлюються від ліричного героя – маленької дівчинки.

       (Підкреслене – підказка)

       Якими словами сказано про те, як мати дівчинці казки читала?

«казочка перша у світі»

       Якими словами сказано про перше літо в житті дитини, першу зиму?

«сонячна подорож в літо»

«найперші легенькі сніжинки»

      Якими словами сказано про прибирання ялинки?

«сяюче диво – ялинка»

      Якими словами сказано про те, що мати навчила дівчинку читати, одягала її?

«від мами – і літери, й слово»

«зроблена разом обнова»

      На що вказують три крапки в тексті вірша?

      Чи можна наведеними вище мовленнєвими формами підтвердити, що все пов’язане з матір’ю для дівчинки було особливим, трепетним, пам’ятним, звеличеним, визначальним?

      Яку, на твою думку, роль в житті Марії Пономаренко зіграла її матір?

П Пономаренко Все
П Буцень Зараз

Олег Буцень. ЗАРАЗ

 

Запитання для обговорення:

 

Чи відомо тобі слово «зараз»? Чи використовуєш ти його у своєму мовленні? Як часто?

Яким іншим словом його можна замінити?

Як звали дівчинку? Який склад сім’ї?

Що Маринка розуміла, а що зрозуміти не могла?

Від якої новини Маринка закрутилась дзигою?

Чому Маринка нервувала і плакала?

Поміркуй. Для чого мама дратувала Маринку?

Чому мама загадково посміхнулась?

Кому допоміг батько: Маринці чи мамі?

Якою виглядає в оповіданні Маринка?

Виберіть слова, які найкраще підходять для Маринки:

заклопотана, капризна, ледача, лагідна,

сварлива, нечуйна, охайна, послушна.

Доповни характеристику Маринки іншими якостями.

П Буцень Чистьоха

Олег Буцень. ЧИСТЬОХА

 

Запитання для обговорення:

 

Прочитай оповідання до кінця.

Чи подобаються тобі акуратні діти?

Чи задумувався ти коли-небуть, чому ці діти такі акуратні?

       Чи погоджуєшся ти з аргументами другого хлопчика, який не вважає дівчинку чистьохою?

       Чи достатнім є аргумент другого хлопчика для того, щоб не вважати дівчинку акуратною?

       Хто повинен носити портфель до школи? Чи може бути так, що батьки вам піднесуть портфель? В якому випадку це може статись?

       Знайдіть в тексті слова, які надають однозначну перевагу аргументам одного із хлопчиків в їх суперечці? Свій висновок аргументуй.

З якою метою автор оповідання розповів цю історію?

П Єфімов Задачі

Олександр Єфімов. ЗАДАЧІ ТРАПЛЯЮТЬСЯ РІЗНІ

 

Запитання для обговорення:

 

Прочитай оповідання до кінця.

       Знайди в тлумачному словнику значення слів: пометикувати, здвигнув, захихотів, насторожились, чоломкнув. Підберіть до цих слів близькі за значенням слова, зрозумілі для сучасного мовлення.

Що в прочитаному оповіданні тобі сподобалось? Чому саме?

Що в прочитаному оповіданні тобі не сподобалось? Свою позицію аргументуй.

Як ти думаєш, чому Олег не помив посуд? Чи тому, що гарячої води не було?

Як ти вважаєш, миття посуду хлопчиком:

1) це не хлопчача справа;

2) мати мала мити посуд сама;

3) мати не має права заставляти хлопчика виконувати таку роботу;

3) інша думка.

       Чи доводилось тобі мити посуд за собою після їди? Як часто? Коли це відбувалось? Як на це реагувала твоя мама?

Зачитай з тексту, яку відповідь надав Олег мамі на питання: «А хліба чого немає?»

       Чому хлопчик відповів тихо. Які почуття боролись в хлопчикові, коли він надавав цю відповідь?

Як ти розумієш, чому Олег не купив хліб? Чи дійсно хлопчик забув це зробити?

       Зачитай з тексту слова, як мама відреагувала на відмову Олега мити посуд і купляти хліб?

       Про які взаємини між Олегом і його матір’ю говорить те, що вона «тихо зітхнула» і нічого хлопчику не сказала?

       Як ти вважаєш, чи повинні діти знати ціни на такі товари, як хлібина, пакет молока чи кефіру, морозиво?

       Чи повинні діти взагалі знати, в яку ціну батькам обходиться одяг дітей, наочні приладдя, харчування? Чи повинні діти знати, яка частка сімейного бюджету тратиться на їх утримання? Свої судження аргументуй.

Чому стосунки з матір’ю Олега викликали в однокласників хлопчика осуд.

Як би ти оцінив ставлення однокласників до Олега:

1) справедливе,

2) нормальне,

3) інше (твоя думка)? Своє ставлення аргументуй.

       Чи сподобалось тобі, що Олежка в кінці оповідання не вніс корективи в свої стосунки з матір’ю?

Чи заздриш ти стосункам Олега з матір’ю? Своє ставлення аргументуй.

П Осєєва Сини

Валентина Осєєва. СИНИ

 

       Запитання для обговорення:

 

Хто є основними персонажами оповідання?

Якими якостями свого сина вихвалялась перша жінка?

Якими якостями свого сина вихвалялась друга жінка?

Чому, на твою думку, третя жінка про якості свого сина промовчала?

       Знайди в тексті і зачитай, якими словами автор описує шлях жінок від криниці. Чому жінки зупинялись?

Чи показав свою спритність і силу син першої жінки, коли з’явився перед жінками?

Чи показав син другої жінки, що співає він дійсно як соловейко?

       Чому ж, на твою думку, дідусь побачив лише одного сина, якщо їх було три? Якого саме сина дідусь виділив і чому?

Як ти думаєш, чому уміння двох синів дідуся не зацікавили?

       Як ти думаєш, що має робити справжній чоловік, коли поруч жінка виконує важку роботу?

       Поміркуймо. Чи бачиш ти якийсь зв'язок між тим, що третя жінка своїм сином не вихвалялась, і тим, що саме третій син кинувся матері допомагати? Якщо так, то який це зв'язок?

       Спрогнозуймо. Чи чи раді були б перші дві жінки, якби їхні сини взяли важкі відра у матерів і допомогли їх нести?

       Народна мудрість говорить: «Маєш право сіяти те, що хочеш. Але пожинати будеш не те, що хотів, а те, що посіяв». Чи підходить до оцінки вчинків трьох синів ця мудрість? Якщо підходить, то як саме?

       Говорять, що любов – це не те, що ти кажеш, а те що ти робиш. Чи згоден ти з таким висловом?

       Якої любові від нас чекають наші мами?

П Сухомлинський Загубилась

Василь Сухомлинський. ЗАГУБИЛАСЬ

 

       Запитання для обговорення:

 

Чи доводилось вам коли-небудь губитись? Як вас знайшли ваші батьки?

       Яку інформацію про себе повинна дитина знати, щоб повідомити про розшук, якщо вона загубилась?

       Прочитайте, на перший погляд, кумедну історію, яка трапилась з маленькою дівчинкою і яку розповів Василь Сухомлинський.

Прочитайте оповідання до останнього абзацу.

Що вам в цій історії сподобалось?

Попрацюймо з текстом:

Як звали дівчинку?

Як звали її маму?

Які в мами очі?

Які в мами коси?

Які в мами руки?

       Уявімо ситуацію, що мама дівчинки десь була рядом і вона чула всі ці ознаки. Що, на вашу, думку мама відчувала б?

       Чи можливо за такими ознаками відшукати один одного через оголошення?

Дочитайте оповідання до кінця.

       Василь Сухомлинський не повідомив, як саме мама знайшлася. Пофантазуйте за автора і придумайте розширений кінець оповідання. Які у вас є варіанти? Ми заслухаємо зараз різні варіанти і далі визначимо, кому який варіант сподобався. Нумо.

       Чи могла дівчинка з таким серцем і такою любов’ю до матері не бути нею почутою?

 

П Сухомлинський Найгарніша

Василь Сухомлинський. НАЙГАРНІША МАМА

 

Запитання для обговорення:

 

Яких ти птахів вважаєш гарними? Чому саме їх?

Що ти знаєш про совів? Чи гарний цей птах?

Чи доводилось тобі коли-небудь губитись? Як тебе знайшли твої батьки?

Знайди в тексті і зачитай слова, які тобі не сподобались.

Знайди в тексті і зачитай слова, які тобі сподобались. Чому вони сподобались?

       Якби тобі запропонували зіграти роль одного із птахів в інсценівці оповідання. Роль якого птаха ти би вибрав?

Чи хотів би ти мати таких друзів, як Соловей, Дятел і Дрізд?

Чи подобаються тобі взаємини між персонажами оповідання?

Зачитай в тексті оповідання, яка в Совеня мама.

Чи за вуха і очі Совеня вважає свою маму найгарнішою.

Які почуття має Совеня до своєї мами?

За що ти любиш свою маму?

Якому персонажу оповідання ти співчуваєш? Чому?

Якому персонажу ти готовий подарувати усмішку? Чому?

       Розглянь малюнок до оповідання і скажи, чи може Сова-мама пишатись своїм Совеням?

П Сухомлинський Ненаглядний

Василь Сухомлинський. НЕНАГЛЯДНИЙ СИН

 

Запитання для обговорення:

 

       Здійснімо віртуальну подорож до ваших домівок в годину, коли за обіднім чи вечірнім столом збирається вся сім’я.

       Чи є у кожного члена сім’ї постійне місце за столом? Хто сидить в центрі столу?

       Хто сідає до столу першим, хто – останнім?

       Хто зазвичай сервірує стіл і подає страви?

       Як ви поводитесь за столом, коли якась страва не подобається вам? Чи коментуєте це?

       Хто прибирає стіл після обіду?

       Зараз ми здійснимо віртуальну подорож до однієї сім’ї і побачимо, як відбуваються всі ці дійства там.

       Прочитайте оповідання до кінця.

       Які почуття у вас викликає рисунок до цього оповідання, виконаний Тетяною Мороховець?

       Виконайте творчу роботу і напишіть побажання: одні – сину, інші – матері. У вашому міркуванні має бути висловлена (у формі, якій ви виберете) ваша оцінка персона-жам.

       Заслухаємо ваші міркування-побажання, адресовані сину.

       Заслухаємо ваші міркування-побажання, адресовані матері.

       Зачитайте передостанній абзац. Автор його не закінчив і поставив три крапки.      Пропоную кожному дописати закінчення на аркушах зі своїми міркуваннями.

       Хто яке закінчення пропонує?

       Зачитайте заголовок до оповідання і скажіть, які почуття чи емоції Василь Сухомлинський захотів нам передати цим заголовком?

       Поміркуймо: наскільки сюжет оповідання реальний. Чи може написане бути правдою? Для цього виберіть варіант відповіді:

1) таке могло бути;

2) таке не могло бути;

3) знаю про подібне у моїх ровесників;

4) частково подібне траплялось зі мною.

       Прочитай мамі це оповідання і запропонуй їй теж вибрати один із варіантів відповіді на питання: чи може написане бути правдою. Порівняй відповідь мами зі своєю. Зроби висновки.

​​

П Сухомлинський Сива

Василь Сухомлинський. СИВА ВОЛОСИНКА

 

Запитання для обговорення:

 

Прочитайте оповідання до кінця.

Як звали хлопчика?

Чи є в оповіданні щось таке, що вас здивувало?

       Як ви звертаєтесь до вашої матусі: на «ти» чи на «Ви»? Яка традиція у вашій родині щодо звертання?

Що здивувало хлопчика в маминій зовнішності?

Від чого посивіла волосинка у Михайликової мами?

       Чи задумувались ви над тим, що треба зробити, чи робити постійно, щоб у ваших матерів не боліло серце?

       В дитинстві всі діти здійснювали, якісь негарні вчинки, які дратували їх батьків. Пригадайте про якийсь один такий вчинок, який роздратував ваших батьків. Про що ви думали, коли здійснювали той вчинок:

1) я керувався своїм інтересом;

2) я погано повівся, щоб похизуватись цим в компанії друзів;

3) я взагалі не думаю про наслідки, коли щось вчинюю;

4) не думав, що батьки дізнаються;

5) у мене був інший мотив.

Як ви замирились після того вчинку з матір’ю, з батьком?

Чи задумувались ви над тим, чому у вашої матері бувають очі сумними?

Пригадайте, із-за кого ваша матір найчастіше хвилюється? Чи не із-вас?

       Що би ви порекомендували своєму найкращому другу, як його матері уберегтись від сивих волосин?

​​

РОЗРОБКИ тексти

Чи є в світі шо миліше?

(Від яких традицій в організації виховання слід відмовитись)

      Любов до матері…

      Чи є в світі щось простіше? Чи є в світі щось складніше?

      Немає, напевно, в світі дитини, яка б не любила свою матір. Та небагато матерів, які від дитя-чої любові щасливі.

      Чому ж так?

      А все тому, що дитяча любов різна, бо формується вона в сім’ях х різними пріоритетами.

      Дитина з матір’ю знаходиться найбільше часу? Хто, як не мати, готова на будь-яку пожертву заради дитини? Хто, як не мати, простить дитині будь-яку образу? В матері за все болить серце. Чи розуміє це дитина? Чи відчуває вона той біль? Чи здатна відчувати?

      Все найсмачніше – дитині, найкращу іграшку, найсвятковіше вбрання – дитині. Так, з дня в день дитина звикає до кращого, звикає до того, що вона є центром - головною особа в сім’ї. Так батьки несвідомо виховують егоїстів.

      Що батьки отримують натомість? Чи віддала дитина матері якісь ласощі, призначені для неї, чи поділилась порівну з членами сім’ї найкращим, чи… ?

      За таку сліпу любов, безмежну відданість батьки почнуть отримувати рахунки, коли дитина виросте. То буде перший біль. Більший біль їх чекатиме на старості.

      Як запобігти цьому? Як сформувати в дитині справжню людяність в ставленні до матері, рід-них, в ставленні до інших людей?

      Формувати в особистості якості, пов’язані з проявом людяності, слід починати з ближнього: з формування цих якостей по відношенню до матері і батьків.

      Формувати повагу за натруджені руки і зморшки на обличчі, за тепло і ласку, повагу за те, що народила і виховала…

      Педагог повинен пояснювати дітям, що така повага повинна проявлятись в уважному став-ленні до батьків. Поважати матір, її працю - це перш за все облегшувати їй життя тим, щоб не ламати, не рвати, не завдавати батькам зайвого клопоту. Допомагати – це брати на себе певні обов’язки по дому. Ці обов’язки будуть різні в кожній сім’ї.  Виконання їх вивільнить час у мате-рі, визве посмішку на її устах. З роками діти повинні все більше підставляти свої плечі в сімейних справах.

​​

      Батьків слід переконувати, як не дивно, що все, що робиться педагогами у вихованні їх дітей, робиться у першу чергу для них самих – для батьків. Якщо вони турбуються за свою старість, то повинні допомагати школі виховувати дітей гуманістами. Гуманізм в ставленні до інших людей починає закладатись ц першу чергу з гуманного ставлення дитини до своїх батьків. Слід застері-гати батьків від сліпої вседозволеної любові, від спонукання егоїзму.

      Разом з тим виховання у дітей турботливості, любові і поваги до батьків не повинно бути на-доїдливим для дітей. Для реалізації цієї мети не доцільно проводити помпезні свята на батьків-ський  загал про дитячу любов до них, як це практикувалось і практикується на «свята мам», для яких пишуться громіздкі сценарії з віршів різних поетів, в яких діти змагаються в умінні найкра-щими словами зняти зірку з неба і подарувати її мамі для того, щоб висловити свою любов.

      Ретельний аналіз понад 150 сценаріїв, які висвітлює пошукова система google, приурочених матері показує, що стереотипи радянської доби у організації виховання якщо і змінились, то в гіршу сторону. Більшість сценаріїв – це літературні, або в кращому випадку літературно-музичні композиції концертних вистав до 8 березня, а згодом до Дня матері, змонтовані з одних і тих са-мих віршів невідомих авторів, бо до жодної строфи, взятої з того чи іншого вірша, авторство від-сутнє. Більшість сценаріїв списані один у одного із зміною автора монтажу і припасовкою вірша до певної дати із заміною слів «бабусі» на «матусі» чи навпаки. Дітям у таких сценаріях відво-диться роль пасивного читця. Зворотній зв'язок, із якого можна було б оцінити рівень сприйняття та засвоєння дітьми тих чи інших моральних якостей, відсутній.

      Найбільший результат від таких літературно-музичних композицій – це добре чи погано про-читаний вірш. Саме цим батьки хизуються після таких свят. Саме це є, на жаль, головним крите-рієм рівня сформованості любові, поваги і шани, чуйності і турботливості в ставленні до матері. Цим самим такі свята привчають дітей до подвійних стандартів: нещирості, лукавства, привча-ють до думки, що найбільша любов до мами має висловлюватись в найкращих словах.

      Натомість, іноді гарне прочитання і гарний аналіз художнього твору, у звичному для дитини середовищі, залишить в душі дитини більший слід, більше почуттів, ніж нескінченні віршосплетіння.

      На сайті «Етика дітям» серед понад 300 творів немає таких, в яких діти зірку з неба дістають для мами. Тут відібрані «приземлені» вірші і оповідання, в яких різними засобами увиразнення мовлення висловлюються реальні почуття, реальних земних ліричних героїв, демонструються реальні (гарні і погані) вчинки, які пропонуються для обговорення.

      Відійшли в минуле ранки для матері, на яких звеличувалась роль матері-трудівниці, через показ праці, як правило, декількох мам. Так, ніби є мами – трутні? Такі урочистості, як правило, травмували психіку більшості дітей, чиї мами не були космонавтами.

      На таких дитячих шоу забувається головне: для чого це шоу проводиться? Для батьків, чи для формування у дітей певних моральних якостей?

      Кожна дитина повинна бачити на будь-яких заходах свою маму з найкращої сторони, повинна гордитись мамою, де б вона не працювала. Кожний захід, приурочений мамі, має приносити в свідомість кожної дитини щось нове, особливе, за що саме мама даної дитини заслуговує повагу і гордість.

      Взагалі-то від таких помпезних свят слід відмовлятись, адже любов до мами у кожної дитини своя, неповторна, як самі мами.

      В розділі 02.01-5 сайту «Етика дітям» зібрано понад 300 віршів, оповідань, казок, притч, ле-генд про маму, які згруповано за спільною направленістю в такі теми:

Ода матері (про значення і роль матері в житті дитини)

для дітей молодшого шкільного віку і дошкільнят (30 творів);

для дітей середнього шкільного віку (37 творів);

для дітей старшого шкільного віку і дорослих (19 творів).

Материнська любов (20 творів)

День матері (30 творів).

Найдорожчі подарунки для матері (20 творів).

Якої допомоги матір потребує (26 творів).

Про людяність в ставленні до матері (поезія) (36 творів).

Про людяність в ставленні до матері (проза) (25 творів)..

Не забувайте матерів. Повертайтесь до рідної хати (14 творів).

Коли мами немає (25 творів).

Пісні про маму (27 творів).

      Крім того, в розділі 02.01-4 (про батька в житті дитини), розділі 02.01-6 (про сім’ю і сімейні цінності, про дідусів і бабусь, братів, сестер) є велика кількість творів, які перегукуються за зміс-том з творами про маму і теж можуть бути використаними вчителем при підготовці занять про маму.

      Така велика кількість художніх творів дасть можливість підібрати педагогу твір для форму-вання різних якостей у дітей різного віку, різних авторів, різних жанрів тощо.

      Пропонується декілька розробок занять етики для формування у дітей чуйності, уважності, турботливості, готовності допомогти та інших якостей, пов’язаних з людяністю в ставленні до матері.

На світі все починається з мами.

Мамо, матінко, матусю.

Відпочинь, рідненька.

Найкраща матуся – своя.

Нема того краму, щоб купити маму (Надія Красоткіна).

А буде син, і буде мати, і будуть люде на землі (Красоткіна Надія).

День матері (Красоткіна Надія).

Берегиня роду нашого (Росоха Маргарита).

Стаття Чи є на світі
Р 01 На світі
Р 02 Відпочинь
Р 03 Найкраща
Р 05 Нема того краму
Р 06 А буде син
Р 07 День
Р 08 Бе

15.  А очі у мами - добрі, ніжні,

А голос - чистий і двінкий,

А руки - теплі і надійні,

А погляд - сонячний ясний

Леся ЛУЖЕЦЬКА

 

кінець
bottom of page