Про добро і зло, про людяність. Збірка творів 02.01-0

Подорож у казковий світ добра і зла

Подорож у казковий світ добра і зла

02. ЗОЛОТЕ ПРАВИЛО МОРАЛЬНОСТІ

Кріхелі

НЕ ЖАЛІЙТЕ ДОБРОТИ!

…Не жалійте, люди, доброти,

Щедро роздавайте її людям!

В світі безліч горя і біди,

Хай хоч трішечки тепліше буде.

В світі непідкупний є закон:

Хто що сіє, те і буде жати.

Доки змога є робіть добро –

І зберете урожай багатий

Неоніла БЕРЧУК

Робиш добро – колись вернеться,

Даруєш щастя – й тобі всміхнеться,

Сієш любов – вона врятує,

Народиш зло – тебе зруйнує.

Віру несеш – усе здолаєш,

Каміння кинув – позбираєш,

Кожен твій вчинок плід принесе,

Хто що посіяв, те і пожне.

Marta KARKHUT

ЩО ПОСІЄШ, ТЕ І БУДЕШ ЖАТИ

…Кудись любов і людяність втікає,

А з ними щедрість, мудрість і тепло…

І часто думаєш, чого отак буває,

Чому в серцях ми носим люте зло?

У нас сьогодні можна все купити:

Людські чесноти нині не в ціні,

Без доброти тепер ми стали жити,

Без усмішки, стурбовані й сумні…

Накрила світ така тяжка година,

Немає світла в цій страшній пітьмі,

А ти всього лиш на всього, Людина,

Земна, проста і смертна, як усі...

Даруй свою любов, тепло і ласку,

Нужденному ти руку простягни,

Нехай усі повірять в добру казку,

Нехай не буде злості між людьми.

Роби лиш те, що можеш тут і зараз,

Не відкладай на потім, на колись,

Нехай твого добра не згасне спалах -

Люби і вір, надійся і молись!

Бо, може, і тебе життя закрутить

У вирі горя, смутку і біди,

Хтось і тобі цю темряву освітить,

Аби крізь біль піднятись й далі йти.

Добра, повір, багато не буває,

Як і любові, ласки та тепла,

Тож сій добро, якого так чекає

Чиясь життям знеможена душа.

Неси у світ любов і доброту,

Твори добро, як тільки рано встанеш,

Даруй усім сердечну теплоту,

І темнота ніколи не настане.

Бо що посієш, те і будеш жати,

Все повернеться, що від тебе йде,

І як постелиш, так і будеш спати,

Що посилаєш, те тебе й знайде…

Наталія ГЕРМАН

БУМЕРАНГ ІСНУЄ

Любила я колись казки читати,

Бо зло в казках наказане було.

Добро уміло всіх перемагати,

Ну, а інакше й бути не могло.

В житті так само. Зло кругом чигає,

І людям в світі жити не дає,

Іде війною, по містах стріляє,

Й ракетами по мирних людях б’є.

Та у житті теж бумеранг існує,

Добро завжди виборює своє!

Біда вертається до тих, хто ігнорує

Добро, а зло до всіх несе своє,

Хто в добрім мирі жити не бажає,

А смерть і підлість до людей несе.

Тож бумеранг до них і повертає,

Приносить ненависть та зло усе…

Бо вся Земля - це та чарівна казка,

Що закликає всіх добро нести.

У ній є все: любов, тепло і ласка,

Тож людяність всім треба берегти

І пам’ятати - бумеранг існує,

Добро і зло вертаються завжди.

Хто застереження ось це проігнорує,

А зло несе - чекає хай біди…

Надія КРАСОТКІНА

Зла не роби. Цей гріх тобі не треба,

Бідою люте зло повернеться до тебе.

І прийде не саме, а сім бід приведе.

І ти тоді від них не дінешся ніде.

І не питай за що не маєш ти спокою,

Це зло твоє простує слідом за тобою.

Перш поміркуй, як маєш щось зробити.

Тобі ж із злом своїм і доведеться жити.

Такий закон життя, чи просто диво.

Але, вважаю я, це дуже справедливо.

І це потрібно всім запам’ятати –

Ми будемо в житті за все відповідати.

Надія КРАСОТКІНА

Хто людям всім добра бажає,

Той і собі добро те має.

Як до людей з добром ідеш,

Ще й світло у душі несеш,

Тебе всі будуть поважати

І завжди радо величати.

А як людей не поважаєш,

Поганим словом друзів лаєш,

То на добро не сподівайся

І з висновками ти не гайся.

Надія КРАСОТКІНА

Як робиш добро, то ніколи не кайся!

Добро завжди радість несе.

Коли ж робиш зло, то на зло й сподівайся,

Бо буде найгірше усе.

То ж з ким поведешся, того й наберешся,

Так мудрість народна гласить.

Як з добрим, то людям нараз усміхнешся,

І щастя засяє умить.

Добро всім потрібно творити, як жити.

Воно ж, наче промінь з пітьми.

То ж треба іти з добротою, любити,

Щоб добрими стати людьми.

Надія КРАСОТКІНА

Як сієш вчинки - звичка виростає,

Тому завжди і скрізь пильнуй себе.

Бо що хто сіє, те і пожинає,

Що розсипає, потім те й гребе.

Надія КРАСОТКІНА

Берчук

Каркхут

Кр Бумеранг

Кр Зла

Кр Хто

Кр Як робиш

Кр Як сієш

Герман

ВЕДМІДЬ І ПАВУЧОК

(Українська народна казка)

Одного разу після довгої мандрівки по лісу Ведмідь заліз у свій барліг і глибоко заснув. А коли прокинувся, то побачив, що по його лапі лізе Павучок.

- Що це ти собі надумав? По мені, Ведмедеві, лазити?! -роздратовано пробурмотів Ведмідь.

Розсердився на Павучка і хотів був його вбити.

Що міг вдіяти маленький Павучок проти такого велетня?

- Простіть мені, вуйку! Я більше не буду, - почав благати Павучок Ведмедя. - Відпустіть мене, я вам ще в пригоді стану.

- Чим же ти, дрібнота, можеш мені послужити? - здивувався старий Ведмідь. - Яка з тебе поміч?

Але все-таки пожалів маленького і відпустив його.

Через деякий час у ліс прийшли мисливці.

Ходять, блукають у лісній гущавині то в один бік, то в другий, а дичини так і нема. Хотіли вже додому повертатися, але несподівано натрапили на сліди Ведмедя і почали за ним ганятись. Бідний Ведмідь не знав, куди подітися, щоб урятуватись від мисливців. Ось-ось виб’ється із сил, як раптом угледів під величезною скелею яму і скочив туди. Павучок це бачив і одразу про все здогадався. Побіг скоренько до тої ями і швидко обснував її густою павутиною. Потім став чекати, що буде далі. Посидів трохи, аж тут біжать мисливці. Прибігли і стали неподалік від скелі.

- А може, наш бурмило заліз у он ту яму, що під скелею,- сказав один з мисливців.

- Туди він не міг залізти,- озвався другий мисливець. - Хіба ти не бачиш - там повно павутиння. Якби Ведмідь заліз туди, то павутиння порвав би. Хіба не так?

- Це правда! - підтвердили інші мисливці.

Постояли, покрутились та й пішли далі шукати.

А старий бурмило сидить собі тихесенько у тій ямі і від страху ні живий ні мертвий. Так налякався, бідолаха, що не смів навіть поворухнутись. І сидів там довго-довго.

А коли вже набридло сидіти, то вирішив визирнути і подивитись, чи нема якої небезпеки.

Лізе Ведмідь з тої ями і очам своїм не вірить - яма заплутана густим павутинням, а Павучок гойдається на ній і сміється.

- Бачите, вуйку! - озвався Павучок до Ведмедя. - Якби не моє павутиння, то вас уже давно не було б на світі. Ви мене тоді пожаліли, то і я вас пожалів. Як кажуть: «Старе добро не забувається».

- Щиро тобі дякую, Павуче, що ти врятував мене від смерті, -відповів зі сльозами на очах старий Ведмідь.

Відтоді Ведмідь ставиться до Павучка з великою повагою і вдячністю.

ЛАСТІВКА Й ШУЛІКА

(Байка)

Трудяща Ластівка край берега літала,

Земельку мокрую збирала,

Щоб хатоньку собі зліпить,

Щоб де було і їй, і діткам жить,

Тихеньку долю веселити,

І бога, і людей хвалити.

Сидів шуліка на вербі

І так до неї обізвався:

- Дивуюсь я тобі, -

Не раз я придивлявся,

Усе ти між людьми і не боїшся їх,

Пройдисвітів таких,

Не тільки що під стріхою співаєш,

Ще й у вікно літаєш…

От хоч і я - не в тебе вдавсь,

Шулікою на світі звуся,

А лиха від людей набравсь,

І зло бере, а все-таки боюся;

Досадно стане хоч кому:

Тобі привіт, мені - біда велика.

А та йому:

- Я - Ластівка, а ти Шуліка;

Я людям не чинила зла,

Де не була,

А ти подумай, пане-брате,

Яке життя твоє завзяте:

Ввесь вік курчат і пташечок хапав,

Ні ласки, ні жалю не знав.

Давно-давно мовляють люде:

Що добренько роби, то добре й буде.

Леонід ГЛІБОВ, 1891

ЗЛО, ЯКЕ ВИ ЧИНИТЕ, ЗАЛИШАЄТЬСЯ З ВАМИ, А ДОБРО ПОВЕРТАЄТЬСЯ ДО ВАС

Одна жінка щоранку пекла дві коржі.

Одну - для членів сім’ї, а другу, додаткову, - для випадкового перехожого. Другу корж вона завжди клала на підвіконня, і будь-хто, хто проходив повз, міг її взяти.

Щодня, коли жінка клала корж на підвіконня, вона молилася за свого сина, який пішов з дому шукати кращої долі. Протягом багатьох місяців мати нічого не знала про свого хлопця й щиро благала про його безпечне повернення.

Згодом вона помітила, що якийсь горбань щодня приходить і забирає другий корж. Але замість слів подяки він лише бурмотів:

- Зло, яке ви чините, залишається з вами, а добро повертається до вас! - і продовжував свій шлях.

Так тривало день у день. Не отримуючи очікуваної вдячності, жінка почала почуватися обдуреною.

І одного разу, будучи особливо роздратованою, вона вирішила покінчити з цим:

«Я позбудуся цього противного горбаня!» - сказала вона собі й додала отруту в другий корж.

Але коли зібралася покласти його на підвіконня, її руки затремтіли. «Що ж я роблю?» - подумала вона. І негайно кинула отруєний корж у вогонь, спекла інший і поклала його на підвіконня.

Горбань, як завжди, взяв корж, пробурмотів свої незмінні слова:

- Зло, яке ви чините, залишається з вами, а добро повертається до вас! - і пішов собі далі, не здогадуючись про бурю емоцій усередині жінки.

Того ж вечора хтось постукав у двері. Коли жінка відчинила, на порозі стояв її син. Він виглядав жахливо: голодний, худий, знесилений, у подертих одежах.

- Мамо, це просто диво, що я тут! Я був від дому всього за милю, але так зголоднів, що знепритомнів. Я, мабуть, помер би, але саме тоді якийсь старий горбань проходив повз і був настільки добрим, що віддав мені цілий корж. Сказав, що це його єдина їжа на день, але він бачить, що я потребую її більше, ніж він.

Коли мати почула ці слова, її обличчя зблідло, і вона притулилася до дверей, щоб не впасти. Вона згадала про отруєний ранковий корж. Адже якби вона не спалила його у вогні, її власний син загинув би!

Тоді жінка зрозуміла істинний зміст слів:

«Зло, яке ви чините, залишається з вами, а добро повертається до вас!»

Мораль:

Робіть добро завжди, навіть якщо зараз цього ніхто не помічає й не цінує…

Олег ВИШНЯКОВ

ЩО ПОСІЄШ, ТЕ Й ПОЖНЕШ

Одного разу до нас прилетіли голуб і голубка. Сіли на ґанку та й воркочуть. Ніби дивляться на мене й щось просять. Я поліз на дах, відчинив маленьке віконце. Голуби заховалися в нього. Я виніс їм зерна, вони поклювали й знову сховались у віконці.

Наступного ранку я знову погодував їх і поставив коритце з водою. А потім було так - коли погодую, а коли й забуду. Більше було таких днів, що я забував погодувати голубів. Вони сидять на ґанку, дивляться на мене, а я все кудись поспішаю. Коли це йду, а голуб летить наді мною, немов збирається на плече мені сісти. Я думав, що голуб грається. І не догадався, що йому їсти хочеться.

А то якось уранці бачу - голуби сидять на подвір’ї в сусідів, і маленька дівчинка Оля годує їх. А батько ставить на стовпі маленьку хатку - голубник.

Боляче мені стало. Кликав я голубків, кликав, але вони більше до мене не прилетіли. Поселилися в голубнику. Оля щодня годує їх - і вранці, й увечері. Вони полюбили дівчинку: сідають їй на плечі, даються в руки.

Що посієш, те й пожнеш - говорить наше українське прислів’я. Посіяв байдужість - пожав зневагу. Птахи зневажають тих, хто байдужий до них.

Василь СУХОМЛИНСЬКИЙ

ЯК ГУКНЕШ, ТАК І ВІДГУКНЕТЬСЯ

Було це в горах. Малий Степанко прийшов до мами і скаржиться, що якийсь хлопчик із сусідньої гори перекривляє його.

- Я, - каже, - йому гукаю: «Гей, ти, не дражни мене». А він те саме мені гукає. Я йому кажу: «Ти нечемний». А він каже мені: «Ти нечемний». Я йому кажу: «Ти поганий». А він мене знову дражнить, каже, що я поганий.

Мама посміхнулась і каже:

А ти піди на гору і гукни йому: «Ти хороший, я тебе люблю».

Пішов Степанко на іншу гору і гукнув до свого ровесника. Повертається додому радісний і каже, що хлопчик теж сказав, що любить його.

Так і вжитті буває. Проявимо любов до інших - і вони відплатять нам тим самим.

Петро ВЛОДЕК

ЛЕГЕНДА ПРО ДОБРО І ЗЛО

Жили на вулиці двоє сусідів. Одного разу один зробив іншому велике зло. Ображений чоловік, з бажанням відповісти помстою, вирушив до мудреця за порадою.

Що ж мудрець йому запропонував?

Відповісти зловмиснику добром!

Сусід послухався, а у відповідь знову був «нагороджений» злом.

Мудрець і тут порадив не шкодувати добра. Сусід ще раз послухався, віддячив добром. Але через деякий час у відповідь отримав зло.

Сусід прийшов до мудреця і той знову йому сказав віддячити добром.

- Але я вже стомився віддячувати йому добром, - заперечив сусід.

- Якщо зловмисник не стомився від зла, то чому ти стомився від добра? - відповів йому мудрець.

Ведмідь

Глібов

Вишняков

Сухомл Що

Влодек

Легенда

03. У ЧОМУ ДОБРОТА І ЛЮДЯНІСТЬ

Не говори про доброту,

Коли ти нею сам не сяєш,

Коли у радощах витаєш,

Забувши про чужу біду.

Бо доброта, не тільки те,

Що обіймає тепле слово.

В цім почутті така основа,

Яка з глибин душі росте.

Коли її не маєш ти,

То раниш людяне в людині.

Немає вищої святині,

Ніж чисте сяйво доброти.

Олексій ДОВГИЙ

ДОБРОТА

Хай квітнуть серця добротою щоднини,

Нам Бог дарував у душі співчуття,

Як серце до серця, зерно до зернини,

Хай щедро добром родить наше життя.

Доброта - це гуманність і розуміння,

Приємна, ніжна і щира розмова,

Це чуйність душевна, розрадити вміння,

Турбота, поміч, любові основа.

Плекаймо у собі зернятка любові

Та сіймо насіння тепла й доброти,

Слова говорім чарівні, пречудові,

Торкаймося серцем своїм простоти.

Доброта - це підтримка, щастя струмочок,

Це радість нести і робити добро,

Це справ благих сплетений щедрий віночок,

Це світло душі й милосердя ядро.

Оксана КОЗАК

ВЕЛИЧ ДУШІ

Доброта і ніжність, ласка і турбота –

Це найкраще в світі, що в душі в нас є.

Це велика сила, внутрішня робота,

Та душа від цього світлою стає.

Це не слабкість духу, а велика сила,

Бо людина здатна на красу й тепло.

Бо в собі людина краще воскресила,

Що в серцях жертовних ще до нас було.

Доброта у серці - це і є та сила,

Що підносить вгору, щастя всім дає.

Та дарує людям і політ, і крила.

В доброті є мужність і відвага є.

А як в серці ніжність, ласка і турбота,

То такій людині і ціни нема.

Для людського серця це складна робота,

Та в такому серці не живе зима.

Доброта і ніжність, і турбота, й ласка –

Це не слабкість духу, в цьому велич є.

Бо з людьми такими світ стає, як казка,

А в душі від цього сонечко встає.

Надія КРАСОТКІНА

Ви знаєте у чому доброта?

Скажіть мені, я хочу це почути!

У посмішці - це ж істина проста,

Що може в саме серце зазирнути!

В обіймах, коли тато пригорта,

Й коли тебе матуся поцілує.

У теплій хаті, як довкіл сльота,

Або кругом хурделиця вирує.

Вона в стосунках гарних і в теплі,

Що йде завжди від серця і до серця.

Вона у добрих справах на Землі,

Як та вода із чистого джерельця.

Коли не можеш байдуже пройти,

Повз бідолашну змучену тварину,

Як хочеться усім допомогти

І приголубити чужу тобі людину…

Як хочеться засіяти поля,

Щоб хліб вродив і, щоб були всі ситі.

Щоб квітами сміялася Земля,

І щоб були всі щирі і відкриті.

Надія КРАСОТКІНА

ДОБРОТА

Доброта - це проміння, що світло дарує,

Доброта, це тепло, що від серця іде.

Хоч вона і ніскілечки нам не коштує,

Та прямими шляхами у світі веде.

Доброта - це криниця з водою у спрагу,

Доброта, мов зоря у нічному путі.

Це ж вона в нас народжує силу й відвагу,

Не дає збайдужіти нікому в житті.

Доброта робить душу красиву і світлу.

Доброта - це підставлене вчасно крило.

Це вона піднімає людину до світла,

Щоб усім навкруги добре й тепло було.

Надія КРАСОТКІНА

ДОБРОТА - НАЙБІЛЬШЕ В СВІТІ ДИВО

У комусь більше темені, ніж світла,

А в когось сонце в грудях виграє.

Чиясь душа від доброти розквітла

Й любові океан безмежний є!

Таке життя! У нім всього буває,

Але найкраще, як любов цвіте

І доброта чарівним сонцем сяє.

Тож пам’ятайте правило просте,

Що доброта - найбільше в світі диво,

Вона несе і світло, і тепло.

Стає від неї легко, і щасливо

Й безслідно геть зникають лють і зло.

Надія КРАСОТКІНА

Доброта, як промінь сонця,

Що з’явився у імлі,

Пригорнувся до віконця

І розлився по землі.

Доброта, як ласка мами,

Віддає любов свою.

Ніжить серденько так само.

Як і пісенька в гаю.

Доброта, як щедрість літа, -

Радість, щастя і краса!

Як волошка серед жита.

Ще, як дощик і роса.

Пам’ятайте, любі діти,

Істина така проста!

Найцінніше в цілім світі -

Це любов і доброта.

Надія КРАСОТКІНА

З чим порівняти нам добру людину?

З небом безмежним в погідную днину,

З сонцем, що сяє і всіх зігріває,

З ніжністю мами, що нас обнімає.

І з джерельцем, що дає до водиці

Спраглим вустам у жару притулиться,

З ніжним теплом і усмішкою тата,

І з вітерцем, що злітає крилато.

З хлібом духмяним, що з печі виймають,

З веснами ще, як сади зацвітають,

З чистими росами, ніжними квітами.

І з вечорами, що йдуть з оксамитами.

З теплим світанням, що ллє промінцями.

З чуйністю, ласкою й казкою мами.

Надія КРАСОТКІНА

У чому людяність? Вона в усьому:

У теплім слові, в щирій доброті,

Як допоміг комусь, хоча б одному,

Сказав слова хороші і прості.

Коли подав дорожньому поїсти,

Тварину, що замерзла, прихистив.

Чи місцем поступився, щоб присісти

Могла людина, що немає сил.

Чи перевів когось через дорогу,

Чи руку з транспорту комусь подав.

Чи заспокоїв, зняв чиюсь тривогу,

Піднятись допоміг тому, хто впав…

Чи вислухав чиїсь жалі і болі,

І повз біду байдуже не пройшов…

Тим допоміг, хто немічні і кволі,

І зверхність у собі переборов.

От в тому й людяність. Бо ж ми всі - люди.

Й живемо в цьому світі між людьми.

І лиш тоді усім нам добре буде,

Як людяними будемо всі ми.

Надія КРАСОТКІНА

Що таке доброта? Чи забули ви, люди?

Це, як мир на землі, тихо й гарно повсюди.

Це як посмішка враз зацвіла на лиці,

Як дитини рука в теплій тата руці.

Це як мамина ласка пригорне дитину,

Це, як злагода й ніжність гуртує родину.

Доброта - це надійне і щире плече,

Коли туга за когось аж серце пече.

Доброта… Доброта - це любов і турбота,

Для людської душі - це постійна робота.

Допомога комусь в найскрутнішу хвилину,

Захистити від бід і нещастя людину.

Заступитись за когось і руку подати,

Коли сумно і гірко, то щиро обняти…

Доброта може бути у погляді й слові,

То ж на добрість людську будьте завжди готові…

Надія КРАСОТКІНА

Доброта - це слово підтримки у важку хвилину,

Це усмішка щира на ваших устах,

Обійми теплі у похмуру днину,

Й привітність і щирість у ваших очах!

Христина СИДОР-РОВЕЦЬКА

Запитали діточки матусю:

- Що ж таке, матусенько, добро?

- Це коли вам щиро посміхнуся,

Це коли відсутнє, діти, зло.

- Розкажи нам, мамо, про печалі,

Розкажи нам, мамо, про жалі,

Щоб по правді жили, мамо, далі

На святій прекрасній цій Землі!"

- Залюбки, рідненькі пташенята,

Всю вам щиру правду розповім.

Ну, а зараз хочу обійняти,

Запросити в наш рідненький дім.

Біля мене, діточки, сідайте,

Слухайте уважно моїх слів.

І завжди ви, рідні, пам'ятайте,

Нас Господь по правді жити вчив!

Поважати старших ми повинні,

Бути другом вірним, добрим, щирим.

До людей щоб були ми гостинні,

Щоб у мирі з родичами жили.

Щоби зла нікому не чинили,

Щоби слабших завжди захищали,

Щоб життя щоденно ми любили,

Щоби злі образи пробачали.

- Мамочко, хіба ж таке можливо?

Чи бувають такі люди в світі?

- Такі люди рідкість, справжнє диво,

Але ми по правді маєм жити.

Христина СИДОР-РОВЕЦЬКА, 22.01.2024

Довгий

Козак Доброта

Кр Ви знаєте

Кр Доброта це

Кр Доброта найбільше

Кр доброта як

Кр З чим

Кр У чому

Кр Що таке

ЗОЛОТЕ СЕРЦЕ

(Казка)

Жив собі цар Золотодар і мав він трьох дочок. Покликав їх до себе і дав кожній по три золоті монети:

- Купіть собі, що бажаєте.

Зраділи царівни і мерщій в місто. Найстарша царівна купила чудові персні і натягла собі на пальці. Середуща царівна купила коштовні сукні, вишиті золотом. А найменша царівна не знала, що вибрати. Іде містом, роздивляється, аж назустріч – заплакана жінка.

- Чого ви, тітонько, плачете? – спитала царівна.

- Як же мені не плакати, коли моя хата згоріла?

- То візьміть ці дві монети. За них знову збудуєте.

Пішла царівна далі, бачить – малі діти плачуть.

- Чого ви, дітоньки, плачете?

- Як же нам не плакати, коли мама захворіла?

- Нате вам монету, купіть ліки, мама й одужає.

Тоді зустріла босу сиріточку, сумну-пресумну. Вже не мала що їй дати, то ласкаво пригорнула, погладила по голівці – сирітка й засміялася.

Вернулася найменша царівна до палацу, нічого не купивши. А цареві цікаво, що його дочки придбали. Послав він слуг стежити.

- У найстаршої царівни – золоті персні, - сказали цареві слуги.

- У середущої царівни – золоті сукні.

А в найменшої царівни – золоте серце!

Зірка МЕНЗАТЮК

РУКАВИЧКА

(Українська народна казка)

Ішов дід лісом, а за ним бігла собачка. Загубив дід рукавичку.

От біжить мишка, улізла в ту рукавичку та й каже:

- Тут я буду жити!

Коли це жабка плигає та й питає:

- А хто-хто в цій рукавичці?

- Мишка-шкряботушка. А ти хто?

- Жабка-скрекотушка. Пусти й мене!

От уже їх двоє. Коли біжить зайчик. Прибіг до рукавички та й питає:

- А хто-хто в цій рукавичці?

- Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка. А ти хто?

- А я зайчик-побігайчик. Пустіть і мене!

- Іди!

От уже їх троє.

Коли це біжить лисичка - та до рукавички:

- А хто-хто в цій рукавичці живе?

- Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка та зайчик-побігайчик. А ти хто?

- Та я лисичка-сестричка. Пустіть і мене!

- Та йди!

Ото вже їх четверо сидить. Аж суне вовчик - та й собі до рукавички, питається:

- А хто-хто в цій рукавичці живе?

- Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик та лисичка-сестричка. А ти хто?

- Та я вовчик-братик. Пустіть і мене!

- Та вже йди!

Уліз і той. Уже їх п'ятеро.

Де не взявся - біжить кабан.

- Хро-хро-хро! А хто-хто в цій рукавичці живе?

- Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка та вовчик-братик. А ти хто?

- Хро-хро-хро! А я кабан-іклан. Пустіть і мене!

- Оце лихо! Хто не набреде - та все в рукавичку! Куди ж ти тут улізеш?

- Та вже влізу, - пустіть!

- Та що вже з тобою робити, - йди!

Уліз і той. Уже їх шестеро, уже так їм тісно, що й нікуди. Коли це з кущів до рукавички вилазить ведмідь, реве й питається:

- А хто-хто в цій рукавичці живе?

- Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка, вовчик-братик та кабан-іклан. А ти хто?

- Гу-гу-гу! Як вас багато! А я ведмідь-набрідь. Пустіть і мене!

- Куди ми тебе пустимо, коли й так тісно?

- Та якось будемо.

- Та вже йди, тільки скраєчку! Уліз і ведмідь, - семеро стало.

Та так вже тісно, що рукавичка ось-ось розірветься.

Коли це дід оглядівся,- нема рукавички. Він тоді назад - шукати її, а собачка попереду побігла. Бігла-бігла, бачить - лежить рукавичка і ворушиться. Собачка тоді: «Гав-гав-гав!»

Вони як злякаються, як вирвуться з рукавички,- так усі й порозбігалися лісом.

Прийшов дід та й забрав рукавичку.

ХЛІБОРОБ І ОРЕЛ

(Байка)

Якось уранці навантажив хлібороб на віслюка плуг і мішок пшениці, вивів волів з обори та й подався в долину - засівати своє поле.

День був погожий, сонячний. Зеленіли левади, на пагорбах яскріли весняні квіти. Ступав хлібороб за худобою, і радість повнила його груди, бо уявляв він, як сіятиме пшеницю - надію свого життя. Раптом почув лопотіння крил і розпачливий пташиний крик. «Свійські птахи так не кричать, це якийсь дикий,- подумав хлібороб. - Що ж йому сталося? Де він є?»

Та й заходився шукати. Невдовзі побачив здорового птаха, що бився долі.

- Орел! - здивувався хлібороб.

Справді, могутній орел піймався в сільце й зараз кричав та нестямно борсався. Але вирватись не міг - сільце тримало міцно.

- Зажди трохи, друже! - гукнув хлібороб. - Зажди, я тебе визволю!

Орел зрозумів його слова й затих.

Присів хлібороб навпочіпки і за якусь хвильку виплутав орла із сільця.

- Лети собі своєю дорогою, - каже, - та дивись, куди летиш. І як то з тобою таке приключилося - адже зір маєш кращий за всіх птахів?..

Радісно змахнув орел крилами, шугнув угору й скоро зник у блакитній високості. А хлібороб попростував далі і небавом добувся до свого поля.

От запріг він волів у плуга і почав орати. Довго орав, аж до обіду. А тоді пустив воли пастися, взяв торбину з харчем, пішов до стіни, що височіла край поля, і сів під нею обідати.

Стіна та лишилася від невеличкої хатини, яку збудував колись ще хліборобів прадід. Тоді родина їхня жила тут, у долині, але згодом перебралася на гору в село; покинута хатина потріскалася й завалилася, бо була глиняна. Вціліла тільки стіна, і саме під нею любив спочивати в обід хлібороб.

Але стіна була вже стара, та ще перед кількома днями пройшли дощі; вона розкисла і могла щомиті впасти. Хлібороб того не знав.

А орел тішився волею, шугав під сонцем, повнячи простір радісним гуком. Він добре бачив, як невтомно ходив туди й сюди хлібороб за плугом, і сказав собі:

- Цьому чоловікові я зобов’язаний життям. У нього добре серце. Треба віддячити йому за добро.

…

Нараз він каменем упав просто на хлібороба, вхопив Його шапку й повільно полетів понад самою землею.

Хлібороб, розгнівавшись, скочив на рівні ноги й кинувся за птахом. Він пізнав його й гукнув:

- Гей, орле! Отак ти дякуєш за добро, яке я тобі зробив?! Негіднику! Ану, кинь ці жарти і зараз же віддай мені шапку!

Та орел мовби й не чув - летів собі далі.

- Віддай, кажу тобі! - гукав хлібороб. - Мені несила за тобою гнатися, бо я стомився. Від раннього ранку працюю, чуєш?

Орел щось крикнув і повис над головою хлібороба. Той звів догори руки, аби вхопити шапку, але орел знов шугнув угору, начебто граючись.

Зовсім розгнівався хлібороб. Схопив камінь і пожбурив у шапку, щоб вибити її в орла. Та ні шапки не вибив, ні птаха не налякав.

Летів орел над ним низенько, немов хотів сказати:

- Ось твоя шапка! Візьми, коли можеш.

Довгенько тривала ця гра, а скінчилася враз. Орел зненацька впустив шапку, радісно закричав і злинув угору.

Підбіг до шапки хлібороб, спітнілий і засапаний, підняв і, обтрушуючи, гукнув орлові:

- О, невдячний! Як тобі набридло, то сам покинув гру, а як я просив, то ти не зважав! Отак мене вимучити!

Надяг він шапку та й пішов до свого поля, бо, ганяючись за орлом, забіг далеченько. А дійшовши, спинився, мов скам’янів. Стіна обвалилася, і найбільша купа груддя лежала саме там, де він сів обідати.

Довго стояв хлібороб мовчки. Аж нарешті вигукнув:

- Лиш тепер збагнув я, що робив орел! Він бачив стіну згори й вигадав отаку гру, аби відвести мене геть і врятувати мені життя. Орле, ти гідно відплатив за добро. Красно тобі дякую!

Пропущений текст

Саме о тій порі хлібороб скінчив роботу й сів обідати, Орел опустився нижче й раптом жахнувся.

«Та ця стіна може завалитися! - подумав він. - Он які глибокі в ній шпари, та ще й повні води. От-от упаде на голову бідоласі! Треба його врятувати! Але в який спосіб?»

І орел став гадати, як відвести лихо від свого визволителя.

ЕЗОП

Сидор Доброта

Сидор Запитали

Мензатюк

Рукавичка

Езоп Хлібороб

Подорож у казковий світ добра і зла

Кр Велич

04. ТВОРІМ ДОБРО

Творім добро велике і маленьке.

Нехай у світі стане більше див.

Тепло даруймо кожному серденьку

Щоби ніхто понурий не ходив.

Любімо всіх. Любов завжди єднає.

Дарує крила, рани загоїть...

Щасливий сміх усюди хай лунає.

Сліз не буде й нічого не болить.

Даруймо милосердя і підтримку.

Чи перед нами дід чи дитинча.

А особливо зараз, саме взимку —

Тепла, любові й милосердя час!..

Оксана СМЕТАНЮК, 14.11.2022

Добро творити дуже просто - дуже:

Подати руку з транспорту комусь,

Підтримати того, хто занедужав,

Всміхнутись тим, хто у сльозах чомусь.

Розважити словами, хто в печалі,

І добре слово понести у світ…

Надія КРАСОТКІНА

Добро творити - це не просто слово,

Не просто фраза, що не раз звучить.

Це треба для душі обов’язково,

Добро творити - значить мудро жить!

Добро творити - це допомагати

Словами й ділом, кожен день і час.

Це означає - сонце в серці мати.

Це необхідно кожному із нас,

Щоб відчувати, що ти є - людина,

Що недарма у світі ти живеш.

Людина в світ добро нести повинна,

І доброчинності не може бути меж.

Що віддаси, сторицею вернеться,

Але про це ніколи не хвались.

Добро повинно щиро йти від серця,

З любов’ю на людей і світ дивись

Й твори добро…

Надія КРАСОТКІНА

Не лінуйтесь робити добро,

Лише зла не бажайте нікому,

Бо воно, як велика гора,

Стане вам на шляхові земному.

І заступить навколишній світ,

Зробить серце жорстоким, холодним.

Ви з любов’ю живіть з юних літ,

Будьте чуйним, веселим і добрим.

І старайтесь робити добро

День і ніч, і у кожну хвилину,

Щоб серденько, як сонце, цвіло,

Бо це доброю робить людину!

Хай душа буде світлою в вас,

Й промениться завжди добротою.

Йдіть робити добро! В добрий час!

І живіть в цьому світі з красою!

Правда в світі є дуже проста:

Сонце Землю теплом зігріває.

А людину – її доброта,

І любов у житті прикрашає.

Надія КРАСОТКІНА

Добрішим треба бути в цьому світі,

Мудрішим і терпимим повсякчас.

То й лагідніше сонечко засвітить,

Й любов’ю щирою зігріє нас.

Не треба зло на люди виливати,

І ненависть у серденьку нести.

Та заздрість-павутину розставляти,

Плітки образливі про всіх плести.

Не треба. Скиньте цей тягар із себе,

Живіть світліше, з сонечком в душі.

Таке над нами гарне синє небо,

То ж добрим бути й світлим поспіши.

Життя таке коротке у людини,

Що й доброго не встигнеш доробить.

То ж думайте про гарне щохвилини,

А в злі, в образах то й не варто жить.

Надія КРАСОТКІНА

Наповни власне серце добротою

По самі вінця, навіть через край.

І хай вона повсюди йде з тобою,

Її ти людям щедро роздавай.

В турботі день при дні, у теплім слові,

Хай ласкою в твоїх речах звучить.

Тоді до тебе дні прийдуть чудові,

Й тобі цікаво й гарно стане жить.

Бо добре слово людям душу гріє,

І до вершин підносить, веселить.

У самі небеса підняти вміє,

І шлях вночі уміє освітить.

Бо доброта – це теплий погляд сонця,

Це ласка мами і небес блакить.

Це промінець, який торкнувсь віконця,

Щоб все навколо раптом освітить.

Це тиша, спокій і світанки ніжні,

Які в серпанку росянім пливуть.

Пташині хори, світлі, дивовижні,

Які до серця прокладають путь.

Добро завжди повернеться до тебе,

У певний час, як навіть і не ждеш.

Тебе обійме і пригорне небо,

Ти легко всі важкі путі пройдеш.

Бо доброта таку властивість має -

Із вдячністю вертатися до нас.

Вона завжди людину окриляє.

Над добротою ж бо не владний час.

Надія КРАСОТКІНА, 11.04.2024

Будь чистою і світлою, дитино.

Добро твори у світі кожен час.

Добро і є та категорія єдина,

Яка веде до світла кожного із нас.

Добром на доброту відповідай щоднини

Й на зло також добром відповідай.

Покликання найбільше для людини –

Добро творити! Це запам’ятай.

Надія КРАСОТКІНА

БУДЬТЕ ВСІ НА ДОБРОТУ ГОТОВІ

По добрості приємне щось зробити,

Ну, просто так, щоб усмішка цвіла.

Щоб серденько чиєсь умить зігріти,

Внести у душу трішечки тепла.

І світ тоді враз кольоровим стане,

І серед снігу квітка зацвіте.

А сніг і лід у серденьку розтане,

З-за хмари вийде сонце золоте

І буде на душі усім привітно,

Заграє небо барвами всіма.

І зацвіте веселка семицвітно,

Бо щастя більшого в житті нема,

Як доброта людська, любов у слові,

І усмішка, що серце зігріва.

Тож будьте всі на доброту готові

І на привітні, й радісні слова

Надія КРАСОТКІНА

Не накопичуйте у серці зла,

Щоб там воно не господарювало.

Тримайте в ньому місце для тепла,

Щоб всіх воно довкола зігрівало,

Несло любов, повагу, доброту

І щирий промінець краси і світла.

І ласку, й ніжність, щастя й простоту,

Щоб вся планета радістю розквітла.

Довкола озирніться - йде весна,

Заквітчує усе красою щиро…

І пісня пташки ніжна і ясна

Летить над світом, мов провісник миру.

Маленька птаха радість всім несе,

І людське серце світлом окриляє.

Дарує людям найдорожче все,

Що тільки в серденьку маленькім має.

Маленька пташка, а любов яка

До краю рідного, до сонечка і світла…

І пісня ніжна, світла і дзвінка,

Що вся земля від тих пісень розквітла.

А ми ж бо люди на святій землі,

То ж нам по-людськи треба все любити.

Щоб в щасті й радості, любові і теплі

На цій землі у мирі й правді жити.

Надія КРАСОТКІНА

А Я ПРО ДОБРОТУ

Мені всі кажуть: «В нас війна триває,

А ти все про любов і доброту»…

Так, правда. Та хай кожен пам’ятає

В житті своєму істину просту,

Що лише правда кривду переможе,

І лише добрість переможе зло.

Лише любов зцілити душу може.

І так завжди, в усі віки було.

Навколо нас війна, біда чигає,

А хтось лишивсь без хати і двора…

І лють у серці просто закипає,

Бо знищити нам ворогів пора…

Та це до ворога, хто йде вбивати

І знищувати наші села і міста.

Та матерів і діток катувати…

Тож лють в нас закипає неспроста.

А інші люди? А вони не винні,

До них не має бути в серці зла.

Ми людяними бути всі повинні,

Щоб в серденьку любов свята жила.

Нам треба жити правдою святою,

Любов’ю. Світло, щастя всім нести.

Знедолених зігріти добротою,

На допомогу кожному прийти.

А ворогів ми змушені убити,

Щоб щастя й волю у житті знайти.

Ми рідний край свій мусим боронити

Й до перемоги маємо дійти.

Тому пишу про риси найцінніші,

З якими ми повинні в світ іти.

З війни ми маєм вийти найсвітліші,

У Всесвіт доброту й любов нести.

Надія КРАСОТКІНА, 21.03.2025

Ти добро лиш твори повсюди.

Хай тепло твої повнить груди.

Ти посій і доглянь пшеницю.

Викопай і почисть криницю.

Волю дай, погодуй пташину.

Приласкай і навчи дитину.

Бо людина у цьому світі,

Лиш добро повинна творити.

Л. ІВАНКІВ

Сметанюк Творім

Кр Добро творити дуже

Кр Не лінуйтесь

Кр Добрішим

Кр Наповни

Кр Будь чистою

Кр Будьте

Кр Не накопичуйте

СІЙМО НАСІННЯ ТЕПЛА Й ДОБРОТИ

Доброта - це гуманність і розуміння,

Приємна, ніжна і щира розмова,

Це чуйність душевна, розрадити вміння,

Турбота, поміч, любові основа.

Доброта - це підтримка, щастя струмочок,

Це радість нести і робити добро,

Це справ благих сплетений щедрий віночок,

Це світло душі й милосердя ядро.

Хай квітнуть серця добротою щоднини,

Нам Бог дарував у душі співчуття,

Як серце до серця, зерно до зернини,

Хай щедро добром родить наше життя.

Плекаймо у собі зернятка любові

Та сіймо насіння тепла й доброти,

Слова говорім чарівні, пречудові,

Торкаймося серцем своїм простоти.

Оксана КОЗАК, 17.02.2022

Починаймо день із доброти.

Приготуймо каву і сніданок,

Змиймо з серця присмак гіркоти,

Радості налиймо повний збанок.

Подаруймо промінець добра,

Щоб сміялись найрідніші очі,

Не жаліймо щирих слів й тепла

І молімся Господу щоночі.

Обіймаймо ніжністю й теплом.

Доброта ніколи не зів’яне.

Зігріваймо під своїм крилом,

У душі хай спокій й мир настане.

Огорнім любов'ю все земне –

Кожний хоче доброти і ласки.

Хай минуть тривоги й все сумне

І прийде кінець щасливий з казки.

В доброті омиється земля.

– Господи, спаси від збайдужіння,

Всі серця любов'ю окриляй

І зішли на всіх благословіння!

Нехай править світом доброта,

Щастя на Землі і мир панують,

Милосердя шлють нам небеса,

Насолоду й втіху всім дарують!

Оксана КОЗАК. 15.03.2024

Хай буде добрим день від доброти людей,

І дивовижним від сердець людських тепла,

І світиться від щирих посмішок дітей,

І ніжністю горить від щирості й добра.

Чарівним буде день від найніжніших слів,

І світлим стане від надій та сподівань,

Спокійним від казкових і ласкавих снів,

Приємним буде від всіх здійснених бажань!

Оксана КОЗАК

Я вірю в силу доброти,

Добро завжди сильніше злого,

Дає наснагу, щоб цвісти,

І світлу обирать дорогу.

Я вірю в силу доброти,

Що на торжку не продається.

Що кривди розбива пласти,

Красою тулиться до серця.

Я вірю в силу доброти,

Що має долю роботящу,

Що хоче, щоб і я, і ти,

І все було у світі кращим.

Вадим КРИЩЕНКО

Робіть добро на майбуття,

Нехай вам Бог допомагає.

Добро продовжує життя,

Воно рубців не залишає.

Не ставить знаків на полях,

Тому й не пам`ятають люди.

За нього часто на палях

Саджають вас і б`ють у груди.

Робіть добро, бо то для вас

Христос сьогодні народився.

Страждав, помер, воскрес в той час

І о правицю водрузився.

Робіть добро, бо ви – Його,

Народ обраний, божі діти.

Він знає кожного свого!

В Святвечір з тим буде сидіти.

Микола САВЧУК 24.12.25

ТВОРІТЬ ДОБРО ВІД СЕРЦЯ

Без ноти пісні, звісно, не бува

І що то за камінчик без оправи?

В любові є потрібними слова,

Але важливіші таки, повірте, справи.

Слова всі розпливуться, як туман.

(Хоч ними так жонглюють віртуози!)

Вони — як маска, фікція, обман.

І їх кінець завжди вінчають сльози.

Творіть добро від серця, без жалю.

Воно й холодну кригу подолає

Душевний шепіт краще кришталю,

Людини без любові не буває!

Оксана СМЕТАНЮК

ВІДДАЙ СЕРЦЕ ЛЮДЯМ

Як багато людині можна дати -

Усмішку, щирий погляд, добре слово!

Чи багато людина може взяти,

Щоб легшою стала життя її дорога?

Шматочок серця і, може, крило доброти,

І мислі спалах тим, хто дерзати вміє.

Все серце навіть вмій віддати ти

Взамін людині, що добро лиш сіє.

Віддай ти людям все без щербини

І станеш рідним всім, і другом й братом.

Людина тим живе лиш для людини,

Щоб серцем гріти й ділом окриляти

Наталія АНДРУХ

РОБИ ДОБРО

Робиш добро, в народі кажуть, -

Життя продовжуєш своє.

І то не є банальна фраза,

В тій фразі зміст сакральний є.

Людина створена Всевишнім

Лиш для любові і добра...

Вона, мов мамина та вишня,

Що під вікном колись цвіла...

У нашім світі – злість з надлишком.

Та не зациклюйся на тім.

Життя миттєве, й час вже близько,

Коли повернешся в свій дім.

Ти тут в гостях, тож маєш знати

Й добро робити саме тут.

Казати правду! Не мовчати!

На оте все є свій Статут!

Зла не роби, щоб довго жити,

Щоб твої множились роки.

Життя люби, шануй всі квіти.

З Богом узгоджуй всі думки!

Марина ГАЛИЧАНКА, 27.02.2024

Не впускай в своє серце злість,

Бо вона тебе просто з'їсть.

Відганяй ти ненависть теж,

Нею душу собі обпечеш.

Заздрість білу лише відчувай,

Хтось не любить тебе і нехай.

Не втрачай ти лише доброти,

Своїм світлом душевним світи.

Так, зустрінеш ти різних людей:

Добрих, щирих і підлих юдей.

І життя - то, звичайно, не мед,

А ти просто завжди йди вперед

Й вір у себе і в сили свої,

Переможеш всілякі бої.

І в тяжкі, навіть дуже, часи,

Ти тягнися до світла й краси.

Як би важко тобі не було,

Не роби ти нікому на зло.

А бажай всім добра, бо злість

Тебе, дійсно, зсередини з'їсть.

Катерина ДОЛІБА

Кр А я про

Іванків

Козак Сіймо

Козак Починаймо

Козак Хай буде

Крищенко

Савчук

Сметанюк Творіть

Андрух

Галичанка

Доліба

Кр Добро творити це

05. ДОБРОТА І ЛЮБОВ

У ЛЮБОВІ ЗАВЖДИ Є ПОТРЕБА

Якщо хочеш віддати краплинку тепла,

То тут зовсім багато не треба -

Погодуй безпритульну собачку й кота,

Бо у них є у їжі потреба.

Не торгуйся з старенькими за молоко,

То останнє, напевне, що мають.

Може ліків нема, може хліба нема,

І за те молоко виживають.

Якщо маєш - подай, а не маєш – пройди.

Помолися за тих, хто у скруті.

Всі ми люди живі, всі за крок до біди.

Світ непевний і все може бути.

Якщо Бог тобі дав, слава Богу за все!

Ти пройдись по будинках дитячих.

Там чекають усі... Сльози миють лице...

Виглядають в віконечко, плачуть...

Пригорни те дівча, що в куточку сумне,

Бо ніколи не бачило мами.

І та лялька нова їй тепло принесе...

Відігрій ту дитинку словами.

Або просто пройдись, де багато людей

Свою старість у стінах холодних.

Непотрібні вони своїм дітям тепер.

Вони ласки і щастя голодні!

Просто вислухай все З ними чаю попий.

І погладь їм старечії руки.

Усміхнуться на мить, посвітліє лице...

І якось призабудуться муки.

А якщо ти не в змозі віддати тепло,

То і зла їм чинити не треба!

Світ жорстокий, але, якби там не було,

У любові є завжди потреба!

Світлана ДУБНИЦЬКА

ЛЮБОВ І ДОБРОТА - ЧАРІВНІ КРИЛА

…Любов і доброта - чарівні крила,

Що ввись підносять, в самі небеса!

У них велика, незрівняна сила,

Що творить з нами справжні чудеса.

Це не дає нам в час важкий упасти,

А піднімає і вперед веде.

Й допомагає інший шлях прокласти…

Любов і доброта - не підведе…

Тож будуть хай у нас серця гарячі,

Любімо світ і землю дорогу.

Всі станьмо добрі, людяні, терплячі

І світ до нас не лишиться в боргу.

Надія КРАСОТКІНА

Іди у світ з любов’ю й добротою,

Не ображай нікого у житті.

Добро й любов йдуть стежкою одною,

Добру й любові завжди по путі.

Старайся вік свій правдою прожити,

З теплом у серці, з сонечком в душі.

І білий світ, й красу у нім любити,

І думати погано не спіши.

І так роби, як би тобі хотілось,

Щоб люди всі робили і тобі.

Щоб від добра аж серце заіскрилось,

І небеса відкрились голубі.

Від добрих слів, щоб виростали крила,

Від людяності, посмішок, тепла…

Бо в доброті живе цілюща сила,

І завжди в доброті вона жила!

Надія КРАСОТКІНА

СЛОВА ЛЮБОВІ

Як всім потрібні нам слова любові,

І молодим, і вже на схилі літ.

Те відчуття добра й тепла у слові,

Щоб засвітився радістю весь світ,

Щоб в дні похмурі сонце засіяло,

Осяяв душу ясний промінець.

Для щастя треба людям зовсім мало,

Слова любові – мудрості вінець.

Тому в душі несіть добра перлини,

Даруйте всім своє тепло й любов.

Бо це найбільше треба для людини,

Це краще від усіх-усіх обнов.

Обнова всяка з часом постаріє

Притрусить пилом різні речі час.

А от любов усім серця зігріє

І пеленою щастя вкриє нас.

Надія КРАСОТКІНА, 25.09.2021

…З любові народилася людина.

Несе ці почуття з дитячих літ.

До ненависті є одна хвилина.

Із ніг на голову перевертає світ.

Від ненависті сім'ї руйнувались,

Із гніву починалася війна.

Але приходила любов - серця єднались.

Несла в собі розраду всім вона.

Добро і зло - чесноти протилежні.

Між ними люди мусять вибирать.

Чи будемо від духу зла залежні,

Чи в серці доброту нам прославлять.

Йде вічна боротьба: зло не вмовкає...

Та у стократ сильнішає добро!

Воно завжди і скрізь перемагає -

Це мудрості є вічне джерело!

Юлія НАЗАРОК

ЩО ТРЕБА ЛЮДИНІ

Що треба людині? Звичайній людині...

Звичайній людині, в звичайній країні?

Можливо харчів будь-яких повний кошик,

Або гаманець, щоби тріснув від грошей,

Можливо потрібно дітей їй багато,

Та триповерхова омріяна хата.

Це все, безумовно, ніяк не зашкодить,

Хай буде, триває, і далі надходить,

Але, від любові, ми матимем більше,

Людині потрібно насамперед інше:

Любити родину, любити країну,

Любити як близького, кожну людину.

Любити, щоб вміти життя відродити,

Та, просто любити, - любити, щоб жити.

Щоб жити відкрито, щоб жити безхмарно,

Щоб впевненим бути, що все це не марно,

Любити - щоб можна би було навчити

Любити... щоб людяність в себе не вбити.

Юрій ПИРЕУ

СВІТ НАВКОЛО ЛЮБОВІ ПРОСИТЬ

Світ прекрасний навколо тебе –

Сонце ясне і синє небо,

Птахи і звір, гори й ріки,

Нехай він буде таким навіки!

Нехай людина добро приносить,

Бо світ навколо любові просить!

Алла ПОТАПОВА

ТВОРІТЬ ДОБРО ВІД СЕРЦЯ

Без ноти пісні, звісно, не бува

І що то за камінчик без оправи?

В любові є потрібними слова,

Але важливіші таки, повірте, справи.

Слова всі розпливуться , як туман.

(Хоч ними так жонглюють віртуози!)

Вони - як маска, фікція, обман.

І їх кінець завжди вінчають сльози.

Творіть добро від серця, без жалю.

Воно й холодну кригу подолає

Душевний шепіт краще кришталю,

Людини без любові не буває!

Оксана СМЕТАНЮК

Дубницька

Кр Любов

Кр Іди

Кр Слова

Назарок

Пиреу

Потапова

Сметанюк Творіть

06. ДОБРОТА І КРАСА

ЛЮДИ, БУДЬТЕ ВЗАЄМНО КРАСИВИМИ

…І в житті, як на полі мінному,

Я просила в цьому сторіччі

Хоч би той магазинний мінімум:

- Люди, будьте взаємно ввічливі!

І якби на те моя воля,

Написала б я скрізь курсивами:

- Так багато на світі горя,

Люди, будьте взаємно красивими!

Ліна КОСТЕНКО

ВІДКРИЙ ЖЕ ВЛАСНЕ СЕРЦЕ ДЛЯ КРАСИ

Когось в житті любов і доброта

Не випускають з свого круга.

Дум кришталева чистота

І співчуття до свого друга.

В душі у когось ніч і пустота,

Постійно чорна-сіра смуга.

Така, здається, істина проста,

А до людей доходить туго.

Любов в душі - це світло і тепло,

Яке повинно завжди бути.

Щоб з вами поруч радісно було,

Як можна про таке забути?

Але, на жаль, любов така струна –

Не завжди вправно залунає.

Й не в кожнім серці є вона,

Й душа не кожна пісню має.

Тому частіш дивися на красу,

Вона стривожити уміє.

На чисту й срібну вранішню росу,

Що діамантами ясніє.

Відкрий же власне серце для краси,

Для доброти та радості, благаю!

Любові в неба щиро попроси

І барвами всіма життя заграє.

Надія КРАСОТКІНА

КРАСА ДУШІ - ЦЕ ЛЮДЯНІСТЬ СЕРДЕЧНА

Краса природи серце дивом гріє

І дуже тепло й радісно стає.

Краса душі, що світлом променіє,

І в ній чарівне й ніжне сонце є,

Народжує тепло, дає розраду

І пригортає навіть в темні дні.

Тож відчуваєш ніжну серенаду,

Й твоя душа народжує пісні…

Тому душа повинна світла бути,

Щоб в ній сіяла зірочка ясна.

Щоб всіх до себе вміла пригорнути

І, щоб постійно в ній цвіла весна.

Краса душі - це людяність сердечна,

Де світло і тепло, любов свята.

Це творчість, гідність, мудрість безконечна,

Надія, віра, ніжність, доброта…

Надія КРАСОТКІНА

Краса людської душі - доброта

Освітлює дивним промінням людину.

Відома ця істина й дуже проста -

Добро накопичуй у серці невпинно!

Від сонця візьми промінець доброти

В долоньки свої - хай в них сонечко буде.

З любов’ю і ласкою в серці рости

І хай доброта розцвітає повсюди.

Найкращі у серці плекай почуття,

Щоб щирість і щедрість у ньому дзвеніла.

І людям даруй усміх свій, співчуття,

Бо в цьому - велика є сила!

Надія КРАСОТКІНА

КРАСА, РОЗУМ, ДОБРОТА

Краса нам часто серденько проймає,

Все: небо, квіти, трави-спориші…

Вона захоплює, дивує і вражає,

Закохує, до глибини душі.

Красу ми всі вбираємо очима,

Природа зачарована в красі.

Вона чудова, дивовижна, зрима…

Ми нею насолоджуємось всі.

А розум чуємо у мові, в слові.

Яка голівка, то такі й слова.

На слух прийняти розум ми готові,

Бо мова показник, вона жива.

А доброту сердечко відчуває,

Від неї хвилі йдуть до нас ясні.

Від добрості в нас серденько співає

І розкривається, як квітка навесні.

Все треба вміти: бачити і чути,

І відчувати добрість і тепло.

Та серденьком красу душі відчути,

Щоб нам прекрасно у житті було.

Надія КРАСОТКІНА

ТВОЯ КРАСА ВРЯТУЄ СВІТ

Коли краса живе в твоїй душі,

До чого б ти не доторкнувся, все засяє…

Рікою ллються на папір вірші,

Стібок нитками в вишиваночку лягає

І пензлик вимальовує пейзаж,

Що зачаровує своїм різноманіттям,

А у садах приводять у кураж

Посіяні тобою неповторні квіти!

І на тобі тримається весь світ,

Бо світишся зсередини добром ти.

У всесвіт здійснює душа твоя політ,

І в творчості готовий на експромти.

І якщо світ у темряву пірне –

Ти зробиш все, щоб стало в нім світліше!

Гармонію суспільству принесе

Твоя душа. Світ стане щасливішим

Від щирості і чистоти думок,

Поваги, милосердя, добрих вчинків.

Коли ти знищиш у собі порок –

Ти переможцем вийдеш з поєдинку!

І промінець душевної краси

Врятує всіх і кожного окремо.

Коли морально ти на висоті,

Тоді в гармонії зі світом ти напевно.

Твоя краса духовна – рятівна

Для тих, хто на підтримку так чекає…

Плече підставш і людина не одна.

Запалиш вогник в ній, нехай собі палає!

Ще кращим стане світ від слів добра,

Від посмішок все зазвучить, заграє,

Тому в народі кажуть не дарма:

Краса рятує цілий світ і вберігає!

Людмила СУХАНОВА

Костенко

Кр Відкрий

Кр Краса

Кр Краса людської

Кр Краса розум

Суханова Твоя

07. ДОБРОТА І КОРИСТЬ

Добро не любить гучних слів і сцени,

Йому не треба гімнів чи похвал,

Воно живе і діє на арені,

Де Всесвіт тихо робить свій причал.

Не те добро, що виставлене людям,

Не те, що вміє голосно звучать,

А те, що радість в душах будить

І тихим леготом буде мовчать.

Ми носимо гріхи свої невидні -

Не каменем, а словом часом б'єм,

Воно ж бо ранить глибше, ніж залізо,

І біль у душах кров всю п'є.

І часто ми не знаємо про лихо,

Як боляче і за "живе" торкнули.

І слово, кинуте і ненавмисне, й тихо,

В чужій душі залишить чорні хвилі.

Любов не вміє бути вполовину,

Вона або живе, або мовчить.

Її не можна вигадать, створити -

Вона сама приходить і щемить.

І хто не знав її у серці зроду,

Той і не скаже, як вона горить…

Бо тільки там, де є любов і згода,

По-справжньому людина вміє жить.

Тетяна БЕЗУСА, 2026

ГЛУХОМАНЬ

Не нарікай на глухість душ людських

І не гостри в злобі на них зубів…

А ти що людям доброго зробив,

Що вимагаєш доброти від них?..

Чого мовчиш?.. Подумай і збагни,

Але уже з низької висоти,

І зваж, і переваж: а хто є ти?

І, зваживши, нікого не вини.

А сам в своє нутро заглянь,

Чи там хоч раз добром світила рань

І променем зорилася святим?

І ти збагнеш, що до твоїх страждань

Не відгукнеться й власна глухомань.

А ти шукаєш в людях доброти?!

Олександр БОГАЧУК

ХІБА ЧЕКАТИ ПЛАТИ ЗА ДОБРО?

Хіба чекати плати за добро?

Нехай в руці зламається перо

Нехай твоя зламається рука,

Що за добро добра собі чека.

Добро твориться просто - ні за так,

Так, як цвіте і опадає мак,

Як хмарка в’ється і сміється пташка,

Як трудиться мурашка-горопашна.

Хай сіє зерна скрізь метка рука,

Ів океан добра тече ріка,

І не зроста із нього ковила…

Лиш так змагаймо океани зла.

Іван ДРАЧ

ЛЮДИНА ПОЧИНАЄТЬСЯ З ДОБРА

Сказав мудрець: - Живи, добро звершай!

Та нагород за це не вимагай.

Лише в добро i вищу правду вiра

Людину відрiзня вiд мавпи і вiд звiра.

Хай оживає iстина стара:

Людина починається з добра!

Любов ЗАБАШТА

ТАТОВА ПОРАДА

Хлопчина вбіг із двору в хату,

До тата голосно гука:

- А я провідав у лікарні

Свого найкращого дружка.

Тож правда, тату, я - чутливий

І маю серце золоте?

Замисливсь тато на хвилину

І так сказав йому на те:

- Коли тебе в тяжку хвилину

Людина виручить з біди, -

Про це добро аж поки віку,

Ти, синку, пам’ятай завжди.

Коли ж людині щиросердно

Ти зробиш сам добро колись, -

Про це забудь, аж поки віку,

Мовчи й нікому не хвались!

Лідія КОМПАНІЄЦЬ

НЕСІТЬ ДОБРО У СВІТ

Добрим будьте без причини,

Будьте добрим просто так,

Щоб на серці у людини

Зацвітав чарівний мак.

І любіть усіх душею,

Просто так, бо в серці є.

Грійте ласкою своєю

І несіть тепло своє.

Бо чим більше віддаєте,

Більше і до вас прийде.

Раз у світі ви живете,

І таких, як ви - ніде!

А добро - воно нетлінне!

І любов - це сонця цвіт!

Добре серденько - безцінне,

Тож несіть добро у світ!

Надія КРАСОТКІНА

ДОБРИЙ ВЧИНОК

На автобусній зупинці

Зустрічав бабусю внук.

Із села везе гостинці,

То нехай не трудить рук,

Внучок зробить добрий вчинок:

Він зустріне, привіта,

Піднесе важку корзину,

Бо така кругом сльота…

На зупинці все у русі:

Із автобусів тісних

Раз у раз якісь бабусі

Вибираються на сніг.

Внук глядів, як на спектаклі,

Поки ноги не поклякли.

Налічив немов на сміх,

Сорок сім бабусь чужих.

А своєї все нема.

Наморозився дарма.

Подивився на годинник

І зітхає:- От діла,

Був зробив би добрий вчинок,

Та…бабуся підвела!

Інна КУЛЬСЬКА

ДОБРО

Не про майно ідеться нерухоме,

Не про якесь багатство, ні!

А про теоретично нам усім відоме:

Робити один одному добро.

Зроби добро людині і забудь.

Воно тобі сторицею віддасться.

Бо це єдина й непохибна путь

І до твого, і до чийогось щастя.

Олександр ПІДСУХА

ДВІ ХМАРИНКИ

(Казка)

Летіли у небі дві хмаринки, біла і сіра. Побачили вони між великим камінням маленьке сухе деревце і підлетіли до нього, стали його жаліти.

- Ой, яке воно бідне, напевне, із - за цього каміння йому не вистачає води, - сказала біла хмаринка, - а ці великі хмари літають так високо, що нічого не бачать і ніколи не знають, де їх дощ потрібний.

- Мені його так шкода, - сказала сіра хмаринка і тут же запропонувала білій: - А давай з тобою разом об’єднаємося і перетворимося у більшу хмарину. Тоді у нас з тобою як раз вистачить води на те, щоб деревце напоїти. Ми будемо з тобою лити обережно, щоб вода не на каміння, а прямо на деревце попадала.

- І ще чого, - незадоволено відповідала біла хмаринка. – Я політати хотіла, а ти мені білій і чистій, пропонуєш в темну хмару перетворитися і дощем в брудну землю вилитися.

- Але ж тобі шкода деревця, ось і давай допоможемо йому.

- Ні, жаліти деревце і співчувати його нещастю й біді я можу, а ось допомагає нехай хтось інший. А я краще далі полечу, - сказала біла хмаринка і полетіла.

Залишившись одна, сіра хмаринка вирішила скоріше знайти де-небудь воду. Потрібно було якомога скоріше зібрати у себе воду, вирости і, перетворитися у велику хмару, полити деревце. Але нажаль навкруги води не було, багато днів стояла спека, і всі калюжі давно висохли. Довго літала сіра хмаринка і лише випадково знайшла одну величезну калюжу. Зовсім не злякалася забруднитися і, всмоктавши із калюжі води, стала темною величезною хмарою.

Повернулась хмаринка до деревця і напоїла його. Швидко деревце виросло, розсунуло у боки каміння і стало пригощати перехожих людей спілими грушами.

Їдять люди грушки і не здогадуються, що солодку і соковиту їжу вони отримали, дякуючи милосердному вчинку сірої хмаринки.

Михайло АНДРІАНОВ

ЩОБ ТИ СТАВ КРАЩИМ

(Притча)

Дідусь з онуком йшли великим лісом. Ледь помітна стежинка звивалась поміж високими деревами. Вечоріло. Подорожні втомилися. Дідусь уже збирався заночувати десь під кущем, аж тут хлопчик побачив у гущавині хатинку.

- Дідусю, он хатинка! - радісно вигукнув онук. - Може, в ній переночуємо?

- Так, це хатинка для дорожніх, - сказав дідусь.

Вони зайшли в лісову хатинку. У ній було чисто, на стіні висіла гілочка з ялинки. За народним звичаєм це означало: заходьте, будь ласка, любі гості.

Дідусь і онук підійшли до столу й побачили на ньому хлібинку та глечик з медом. Поруч лежала маленька гілочка ялинки. На вікні - відро з водою.

Дідусь і внук умилися і сіли вечеряти.

- Хто це все поставив на стіл? - питає онук.

- Добрий чоловік, - мовив дідусь.

- Як це так? - дивується онук. - Залишив нам добрий чоловік їжу, а ми й не знаємо, хто він. Для чого ж він старався?

- Щоб ти став кращим, - відповів дідусь.

Василь СУХОМЛИНСЬКИЙ

СИНИ

Поряд з морським пляжем в двадцяти кілометрах від Одеси розкинулось курортне містечко. Тут на березі сім’я Лазурчиків займалась розкладанням намету.

Раптом з моря почулись крики, що кликали на допомогу. В розбурханих хвилях плило кілька молодих хлопців та дівчат. Одну дівчину стало хвилями відносити в море.

Мати одного із пловців, що був у морі, з мольбою про допомогу підбігла до людей, які сиділи на березі. Ніхто з дорослих не насмілювався кинутися у величезні хвилі.

Нарешті вона підбігла до сім’ї Лізурчиків з плачем про допомогу. Батько мовчки подивився на старшого сина В’ячеслава. Юнак кинувся у хвилі, за ним його молодший брат Сашко.

Борючись з хвилями, Славко підплив до дівчини, яка топилась, і разом з нею повернув до берега. Їх весь час відносило в море, хвилі накривали з головою. До Слави підплив його брат, на допомогу кинулось ще декілька чоловіків. Брати передали їм врятовану дівчину, а самі повернулись назад в море на допомогу іншим. Вони врятували ще трьох…

Сили смільчаків танули. З берега поспішали їм на допомогу з довгою мотузкою. Сашко встиг схопитись за неї. А Слава був дуже далеко, і кожна наступна хвиля відносила його далі і далі в море.

Вміння добре плавати допомогло Славку протриматись на воді до приходу рятувального човна.

М. БЕЗДІТНИЙ

ПОДАРУНОК

Ілько вибіг з дому із радісним передчуттям. Тиждень тому на своє десятиліття хлопець отримав у подарунок гроші від хрещеної та старшого брата. Назбиралася кругленька сума, яку Ількові дозволили витратити на власний розсуд. Тож сьогодні він з мамою домовився піти до магазину іграшок. Хлопчина сів на лавку в очікування мами з роботи і розмірковував про те, чого йому більше хочеться – монстр-трака на радіо керуванні чи трансформера-динобота.

На лавочці біля іншого під’їзду сиділа бабуся. Ілько впізнав стареньку сусідку по будинку. Вона частенько пригощала його цукерками. Цього разу бабуся була чимось засмучена. Вона витирала очі хустинкою і тремтячими руками раз по раз перебирала речі у своїй сумці. Ілько підійшов ближче і почув схлипування.

- Як же так? Ну де ж подівся цей гаманець? Невже вкрали?

- Бабусю, у вас щось сталося? – запитав хлопчик.

- Ой, дитинко… Не можу знайти гаманця. Сходила на пошту за пенсією, а тепер в аптеку збиралася - ліків купити. Глянула в сумку, а гаманця нема. Витягли мабуть… Ой, горе…

- А… а які ліки треба? – спитав Ілько, бо слова підтримки в нього чомусь не знаходилися.

- Та тут цілий список, - бабуся витягла з кишені папірець із рецептом і 100-гривневу купюру..

- Дивіться! – вигукнув Ілько. – Трохи грошей у вас є. Давайте я збігаю до аптеки і куплю вам усе.

- Не треба, я сама, може, якось.. – зітхнула бабуся.

- Та я миттю, ви не переживайте!- крикнув Ілько і зірвався з місця.

Забігши в аптеку, хлопчик привітався і тицьнув папірець фармацевтові на касі.

- З вас чотириста сімдесят гривень, дібравши ліки за списком, промовив той.

В Ілька аж дух забило. Хвилину він стояв у задумі. Промайнула думка просто повернути список ліків бабусі, перед очима замиготіли образи новеньких іграшок, якими він хвалився перед товаришами…

Ілько струснув головою і потягнувся рукою до внутрішньої кишені куртки, рішуче промовивши:

- Давайте!

За декілька хвилин хлопчина вже вручав пакунок із покупками бабусі, яка слухняно чекала на нього на лавочці.

- Ось, тут усе за списком.

- Це ж ти теж тут живеш? Ільком зовуть? Дякую тобі, дитиночко! Невже на все грошей вистачило? – бабуся дивувалася і хитала головою.

- Так, там акція була, - збрехав Ілько. – Одужуйте швидше. Я побіг, - додав він, побачивши, як із-за рогу будинку виходить мама.

- Привіт, сонечко! Ну що, ходімо в магазин? – мама скуйовдила хлопчині волосся.

- Та ні, мам. Я передумав поки що. Ще позбираю трохи…

- Дивись, як хочеш, - сказала мама, і вони з Ільком зайшли до під’їзду.

Тетяна КУЗЬМЕНКО

ДОБРОТА

Едик грався на вулиці зі своїм товаришем Назаром. У цей час вдалині з вузликом у руках показався сусід, дідусь Пилип.

- Треба допомогти дідусеві Пилипу, - сказав Едик. – Я завжди допомагаю старшим, і дідусь Пилип мене за це хвалить. Біжімо – почуєш, як він мені буде дякувати.

Едик підбіг до старенького й узяв вузлик з його рук.

- Я ж вам часто допомагаю? Правда, дідусю? – спитав він навмисно якомога голосніше, щоб почув Назар.

- Так, ти допомагаєш мені, - відповів дідусь Пилип усміхаючись.

Назар йшов за ними слідом, а Едику дуже хотілося, щоб дідусь сказав ще які-небудь слова, але дідусь мовчав, тільки продовжував усміхатися.

Вони пройшли вулицею до будинку старого, і там дідусь Пилип узяв вузлика з рук Едика. Взяв і, дивна річ, навіть тут не сказав звичних слів, яких Едик так чекав: „Дякую тобі, ти розумний і добрий хлопчик”. Замість цього дідусь нагнувся і щось прошепотів Едику на вухо. А потім пішов у свій двір.

- Що він тобі сказав? – спитав Назар. – Чого ти мовчиш?

А Едик збентежено дивився вбік.

„Роби добро, але своїми хвастощами не масти його” – ось що він мені сказав, - зізнався Едик.

За Фархадом МУСАДЖАНОВИМ

КОЛЯДКА

Марічка чекала Різдва. Таке чудове це свято! Вдома буде багато всього смачненького, приїде тітка з Києва і привезе купу подарунків. Зранку різдвяного дня вони підуть з подружками колядувати. Хай би вже швидше. За гроші, які назбирає, перш за все, купить собі нову рожеву «вдяганку» на мобільний і обруча. Та до свята ще не скоро. А сьогодні вчителька їх везе у санаторій, що неподалік села. Там живуть дітки зі Сходу, де йде тепер війна.

- А що ми будемо робити? - запитала однокласниця Люба.

- Познайомитеся, пограєтеся, - відповіла Марія Павлівна. - Вони ж там без тат і мам живуть. Потребують спілкування, підтримки.

Першою, з ким познайомилася Марічка, була дівчинка Оксанка.

- Я з Луганська, - розпочала вона розмову. - Ми тут зі старшою сестричкою.

- А в мене - старший брат. А ще мама, тато і бабуся... - заторохтіла Марічка, перезиваючи всіх рідних, навіть думки не допускаючи, що Оксанці від того може бути боляче. Зупинилася, лише коли побачила, як по щоці дівчинки покотилася маленька, прозора сльозинка.

- Не звертай уваги, - сказала нова товаришка. - Просто, коли ти за рідних згадала, я про свою бабусю подумала. Вона у нас одна. Приїхати не може сюди, бо нема за що. У неї навіть телефону свого немає, щоб до нас подзвонити, передає вітання через родичів інших дітей, що також зараз тут...

Потім був концерт. Пізніше вони разом малювали, гралися іграшками, жартували і сміялися...

Вдома Марічка все думала про свою розмову з Оксанкою. Вранці, навіть не поснідавши, вхопила портфель, і вибігла з дому.

Спочатку заскочила до хрещеної. - Хрещено, - защебетала прямо з порогу, - ти мені завжди гроші на різдвяні свята приносиш. А можеш дати мені цього разу не в день Різдва, а от прямо зараз.

- Якщо вже ти просиш... - хрещена не без подиву поклала на долоньку Марічки першу купюру.

Далі дівчинка відвідала хрещеного, бабусю Зіну, дядька Василя... Після школи, не дочекавшись удома на маму з роботи, зустріла її в дорозі.

- Мамо, а п’ятсот гривень вистачить на квиток від Луганська до Києва?

- Тобі нащо? - нічого не зрозуміла мама.

І Марічка їй все розповіла: про Оксанку з сестричкою, про їхню бабусю, про те, звідки в неї гроші.

Мама довго йшла мовчки. А потім взяла Марічку за руку, притиснула міцно до себе і поцілувала.

- А чому п’ятсот? Ми з татом теж свою «колядку» тобі зараз віддамо. Тоді точно вистачить.

Засинала Марічка того вечора щаслива як ніколи. Вона не думала про дрібнички, які хотіла до сьогодні собі придбати. Уявляла інше - як зрадіють дівчатка, коли на Різдво до них приїде бабуся. Принаймні тато з мамою пообіцяли, що зроблять все від них залежне, аби саме так і було.

Тетяна ПЕРОГАНИЧ

Коли затонув «Титанік», на борту корабля був мільйонер Джон Джейкоб Астор IV. Грошей на його рахунках в банках було досить для того, щоб побудувати 30 таких «Титаніків». Однак зіткнувшись зі смертельною небезпекою, він вибрав те, що, на його думку, було морально правильним, і поступився своїм місцем в рятувальній шлюпці двом переляканим дітям.

Ісидор Штраус, співвласник найбільшої американської мережі універмагів Macy's, який теж був на «Титаніку», сказав: «Я ні за що не сяду в рятувальну шлюпку раніше інших чоловіків». Його дружина також відмовилася сідати в човен, поступившись своїм місцем тільки що найнятій нею служниці Еллен Берд. Вона вирішила прожити останні хвилини життя разом з чоловіком.

Ці багаті люди вважали за краще залишитися без свого багатства і навіть життя, ніж поступитися моральними принципами. Їх вибір на користь моральних цінностей продемонстрував блиск людської цивілізації і людської природи: благородний характер набагато цінніший, ніж життя, і тим більше він дорожчий, ніж будь-яке багатство.

Олег СОЛОМЧЕНКО

СОЛОМ’ЯНІ БРИЛІ

В тихе містечко над Дніпром приїхав на літні канікули хлопчик з великого міста. Привів його матрос з пароплава, що ходить із верхів’я Дніпра аж до самого моря. Матрос привів хлопчика до батькового фронтового друга.

Поселили малого в кімнатці, вікно якої дивиться на Дніпро. Щодня хлопчик бігав на пляж, купався, грався. Там було багато людей - маленьке містечко влітку гостинно відчиняло свої білі хатки бажаючим відпочити.

Першого дня хлопчик побачив на березі сивого діда. Сидів той на камені, а поруч на піску лежали великі солом’яні брилі, хоч сам був чомусь непокритий. Обличчя його було посічене зморшками. Він сидів і дивився на дніпрові хвилі.

Хлопчик помітив, що в старого ніхто не купив жодного бриля. Так вони лежали всі три неторкнуті до самісінького вечора.

Жаль стало хлопчикові діда. На щодень він мав п’ятдесят гривень на солодощі. От раз підходить і питає старого, скільки коштує один бриль.

- Двадцять п’ять гривень, - тихо мовить старий, не підводячи голови.

- Дайте, будь ласка, два брилі.

Старий дав йому два брилі, гроші сховав у кишеню. Хлопчик думав: от зараз дід йому дякуватиме. Але той навіть не глянув на хлопчика. Хлопчикові здалось, що старий дивиться в одну точку.

Наступного дня поруч каменя знов лежали три брилі. І знову ніхто не підходив до діда, не питався.

Коли хлопчик ішов обідати, вийняв гривні й знову купив два брилі. Старий не підняв голови, але хлопчикові здалося, що він вслухається в його кожне слово.

Щодня хлопчик купував два брилі й ніс до своєї кімнати з вікном на Дніпро.

Він помітив, що дід прислухається не тільки до його слів, але й до його ходи.

Ось і останній день літніх канікул. Завтра по хлопчика приїде батько. Хлопчик прийшов до старого, купив два брилі й хотів уже йти, аж тут дід підняв руку й поклав йому на плече:

- Прощавай, хлопчику, - тихо мовив. - Ти добра людина.

Хлопчик відчув, як жалощі стискають йому серце.

- Звідки ви знаєте, що я їду? - тільки прошепотів.

Старий підвів голову – й хлопчик побачив, що в нього немає очей.

Довго, дуже довго вони мовчали.

- Ви самі робите брилі? - спитав хлопчик.

- Так, я роблю їх сам. Уночі… Якби не працював, то помер би.

Хлопчик важко зітхнув і сказав:

- Я приїду й на те літо. Не помирайте, дідусю… Добре?

- Добре, хлопчику, - тихо мовив старий, і руки в нього затремтіли. - Тепер я вже помирати не буду.

За Василем СУХОМЛИНСЬКИМ

ЗВИЧАЙНА ЛЮДИНА

Є в сухому степу колодязь. Біля колодязя – хатка. В ній живуть дідусь з внуком.

Біля колодязя на довгій мотузці відро. Їдуть подорожні, заїжджають до колодязя, п’ють воду, дякують дідусеві.

Перервалась мотузка, упало відро в глибокий колодязь.

Немає в дідуся другого відра. Нічим води витягти, щоб попити.

День не п’ють води дідусь з онуком, два дні не п’ють. Мучаться від спраги.

На третій день уранці проїжджає повз дідусеву хату подорожній з настороженими очима. На возі в нього побачив дідусь відро під соломою.

Глянув подорожній настороженими очима на колодязь, глянув на дідуся з внуком, ударив коней батогом і поїхав.

- Що це за людина? – питає онук дідуся.

- Це не людина, - відповідає дідусь.

Увечері проїжджає повз дідусеву хатину подорожній з добрими очима. Дістав з воза відро, прив’язав до нього мотузку, витяг води, напився й поїхав, а відро так і стоїть на цямрині.

- Що це за людина? – питає онук.

- Звичайна людина, - відповідає дідусь.

Василь СУХОМЛИНСЬКИЙ

Безуса

Драч

Забашта

Компанієць

Красоткіна Несіть

Кульська

Підсуха

Андріанов

Сухомл Притча

Бездітний

Кузьменко

Мусаджанов

Пероганич

Соломченко

Сухомл Соломяні

Сухомл Звичайна

08. ПРО ЛЮДЯНІСТЬ (чуйність, уважність, доброзичливість,

Богачук

співчуття, милосердя і безучасність, байдужість)

А світлі люди, наче зорі сяють,

У них по вінця є краси й тепла,

Вони в житті ніколи не згасають,

Від них стежинка світла пролягла

Й веде до правди і вони це знають.

Тому ідуть вперед без каяття.

Й ніколи із дороги не звертають

І в цьому світло їхнього життя.

Нікого без уваги не лишають,

На поміч залюбки усім прийдуть.

Чим можуть всім вони допомагають,

Бо з сонечком в душі завжди живуть.

Надія КРАСОТКІНА

ТУРБОТА

Людська турбота, це насправді диво,

Вона потрібна кожному із нас.

Дорослому й маленькому важливо,

Бо в ній найкраще зібране якраз:

Любов, тепло і відданість, й тривога,

І ніжність, й щедрість, щирість почуттів…

Молитва й віра звернена до Бога,

І сказані найкращі сотні слів…

Турбота - це усякий добре знає,

Коли тебе не лишать в забутті,

Це доброта, байдужості немає,

А прояв ніжності і вірності в житті…

Людська турбота це як сонце східне,

Дає надію, світло і тепло.

Людині кожній - просто необхідне.

Щоб легше в світі жити їй було.

Надія КРАСОТКІНА

УВАГА ТРЕБА ВСІМ

Увага треба і дорослому, й малому…

Тож і даруймо всім душі тепло.

Щоб в цьому світі, світі нелегкому

Усім нам добре й затишно було.

Даруйте посмішку та щире слово,

Щоб це струмочком до душі пливло.

Тоді на серці буде пелюстково,

Бо всіх пригорне людяність й тепло.

Несіть до всіх людей слова хороші,

Бо в них є сила, що й мости знесе.

Слова завжди дорожчі аніж гроші,

Бо в них любов, турбота, мудрість - все!

Уважні будьмо, людяні і щирі,

Цього дорослі хочуть і малі.

Тож жити станемо у злагоді і в мирі

На цій чарівній, дорогій землі.

Надія КРАСОТКІНА

СПІВЧУТТЯ

Велику силу має співчуття,

Воно не дасть загинути, пропасти,

Воно нас повертає до життя,

І не дає нам духом занепасти.

Бо ти у нім комусь несеш тепло,

І повертаєш на дорогу світла.

Підтримуєш, щоб легше все ж було,

І щоб душа хоч трішечки розквітла.

Й тобі також потрібне співчуття,

Без нього ти, немов один в пустелі.

Буває мучить біль і каяття,

І знищує, і душу б’є об скелі.

А добре слово, тихе співчуття,

Приводить в норму, біль заволікає.

Вже не таким складним стає життя,

Надії квітка зразу розцвітає.

Ще мить тому була душа в імлі,

Здавалося, що не було й надії.

І раптом світло стало на землі,

І повернулись спогади та мрії.

Велику силу має співчуття,

І як повітря нам воно потрібне.

Це надзвичайно щире почуття,

Якщо не саме золоте, то срібне.

Надія КРАСОТКІНА

Милосердний - серцю милий,

Співчувати вміє.

Він привітний, незлобивий,

Словом душу гріє.

Вміє весело сміятись,

Гнів і сум здолає.

Для людей він звик старатись -

Добру вдачу має.

Ділом людям допоможе,

Скаже добре слово.

Добре все зробити може -

Він на це готовий.

Благородний, дивовижний,

Має добру вдачу.

Чесний, вірний, світлий, ніжний -

Вас такими бачу!

Надія КРАСОТКІНА

Не дайте душам збайдужіти,

Робіть щось добре кожен раз.

Щоб в щасті сонечко зустріти,

Щоб промінець в серцях не згас.

Водички дайте, щоб попити,

Голодним хлібця простягніть.

І буде всім нам легше жити.

Тож доброту до всіх несіть.

Хто впав, надайте допомогу,

Словами й ділом поможіть,

А блудним покажіть дорогу

І добре слово всім скажіть.

Не дайте душам збайдужіти,

Тож до людей тепло несіть.

І стане краще в світі жити.

З любов’ю у серцях живіть.

Нехай душа в вас світла буде,

Хай доброта у ній зорить.

Зі щирістю єднаймось, люди,

Бо це найкраща в світі мить.

Надія КРАСОТКІНА

Байдужий - це, як мертвий, тільки дише,

Але душа уже не підлетить.

Самі інстинкти залишились лише…

І як тоді у цьому світі жить?

Надія КРАСОТКІНА

ЗБАЙДУЖІЛЕ СЕРЦЕ НЕ БОЛИТЬ

Байдужість для людини - це погано.

Бо збайдужіле серце не болить.

Як вселиться байдужість в душу рано,

То як людина в світі буде жить?

Коли в душі ніщо не ворухнеться,

Як хтось від голоду чи від хвороби впав…

Як серце на біду не відгукнеться –

Пройшов байдуже й руку не подав…

Байдужість виявляється в усьому:

Коли нема поваги й співчуття,

Й краси не видно в світі осяйному,

Нема ні совісті, ні болю й каяття…

Тоді бездумно можна ображати,

Бо все одно, що це комусь болить.

Тваринку мучити й людину убивати…

Байдужому у грудях не щемить…

Він, наче робот, що душі немає,

Ні почуттів людських, ні доброти…

В житті такий по головах ступає,

Щоб до мети до власної дійти.

Свої потреби лиш задовольняє,

А інше все хай хоч вогнем горить…

Ніщо їх не тривожить і не крає,

Чужа біда їм душу не ятрить.

Надія КРАСОТКІНА

БАЙДУЖІСТЬ

Байдужість - це погано, це рутина,

Яка засмоктує і руху не дає.

Тоді, мов нежива стає людина:

Нема душі, хоч оболонка є.

Бо ні на що вона не реагує,

Їй байдуже усе, їй все одно.

Чужого крику й болю не почує,

Отак собі спускається на дно.

Їй все одно, що хтось за правду б’ється,

Чи допомоги просить в дану мить.

Такий і на добро не посміхнеться,

Його душа ніколи не болить.

І він байдуже пройде стороною,

Ніколи людям не подасть руки.

Він змириться із рабством і ганьбою,

І виживе, як в полі будяки…

Байдужість, це якась страшна хвороба,

Що закриває світ перед людьми.

На все людина дивиться з-під лоба

І котиться повільно до пітьми.

Її ніщо у світі не хвилює,

Ні люди, ні тварини, що в біді…

Цей егоїзм її саму зруйнує.

Хто допомогу їй надасть тоді?

Коли сама вона все зруйнувала,

Пройшла без жалю і без співчуття…

Ніколи в серці доброти не мала,

Наповнила байдужістю життя…

Не можна жити в світі цім байдуже,

Що людям шлеш, те вернеться й тобі…

Надія КРАСОТКІНА

ТОЙ, ХТО ЖАЛІЄ, ТОЙ ДОБРО ПЛЕКАЄ

Вже три доби періщить дощ холодний,

Калюжі ріками по вулиці пливуть,

А під листочком - горобець голодний...

Та не у голоді лише тут суть.

Крило в малого зламане , підбите.

Жбурляють зі всіх сил ногами те пташа.

Воно ж, як ми, хоча і пір'ям вкрите!

У нього, як і в нас, жива душа.

Я підняла його і відігріла,

Повеселіло , тихо в дяку цвірінчить,

Радіє, що підсохли в нього крила.

Добро як робиш- то прекрасна мить.

Так шкода, що в людей жалю немає.

Жалійте ближніх і колись вернеться вам!

Той, хто жаліє, той добро плекає.

Це є безцінний у людини крам.

Черства душа, як жалості немає,

Стає вона, немов пустеля у пітьмі.

Хто із добром - Господь добром вертає,

Без жалості - лишаються німі.

Олена ЛОБАС, 19.10.2024

НАМИСТО ДЛЯ СЕСТРИ

Якось в одну крамничку ювелірну,

Де все виблискує і сяє від прикрас,

Зайшло дівча у пору надвечірню

(років п’яти-шести, мабуть, якраз).

Дзвіночок срібний задзвенів при вході,

Подавши знак, про гостю сповістив.

Було щось таємниче в тій господі…

Господар з радістю білявочку впустив.

Всміхнувся «Добрий вечір» до дівчати.

«Проходьте», - чемно запросив крамар.

«Здається, Ви щось хочете придбати?

Я миттю покажу Вам весь товар».

Дівча пригледіло із бірюзи намисто.

«Ось на вітрині… Я його беру».

Погляд у дівчинки довірливий і чистий:

«Порадую я ним свою сестру…

Відтоді, як померла наша мама,

Вона сама піклується про нас»

Перед очима в крамаря життєва драма…

«Але… Чи є платити чим у Вас?»

Дівча розкрило кулачок в долоньку,

І мідяки швиденько віддає.

Підпер крамар руками голівоньку…

Дівча зажурено: «Це все, що в мене є…»

«Цього достатньо. Забирай, серденько.

Неси сестрі намисто з бірюзи».

І, відвернувши голову хутенько,

З очей змахнув великі дві сльози…

Невдовзі знову продзвенів дзвіночок –

І до крамниці дівчина зайшла.

У голосі дівочім холодочок:

«Я Вам намисто повернути принесла.

Візьміть і вибачте: вона ж іще дитина.

Не розуміє деяких речей.

Немає мами, але ми родина…»

Крамар не зводив з дівчини очей:

«Ви не турбуйтесь», - мовив урочисто. –

«Хай Бог здоров’я вам усім дає!

Ви одягайте подароване намисто.

Його ціна – це все що в мене є»

Таміла ПАНАСЮК, 24.04.2024

ОБІЙМИ

Для того щоб підтримати людину,

Розрадити від розпачу і болю,

Достатньо пригорнути на хвилину

Й сказати: «Не хвилюйся… Я з тобою!»

Достатньо зрозуміти і прийняти,

Його проблему, розпач, смуток, біль...

В свої долоні його руки взяти

Й не сипати на свіжу рану сіль.

Для того щоб підтримати людину,

Потрібно мати душу й добре серце

Плече підкласти у лиху годину,

І твоя щирість ніби теплі дверці...

В житті завжди то добре, то не дуже,

Бо радість завжди в парі із журбою,

І щастя чути: "Не журися, друже...

Здолаємо удвох, бо я з тобою"

Таміла ПАНАСЮК

Холодне серце - не заплаче.

Чужа біда - не заболить.

Одні ридають, другі скачуть,

Хтось помирає, іншим - жить…

Вбивають правду - зникне віра.

Байдужість вселиться в серця.

Своя сорочка - ближче тіла,

Чужу - вдягають на живця.

Своє болить, лише подряпай.

Чуже - хоч палець відрубай!

І скільки ще воді тій крапать,

Щоб камінь з місця зрушить вкрай?

Заснула в нім людська байдужість.

Упала в душі - та й лежить.

І як звільнити ту потужність,

Що зародилася колись?

Як повернути віру й щирість?

Просту природну доброту?

Верни, Всевишній, свою милість!

Впусти надію в пустоту…

Раїса БАРЧУК, 24.11.2023

Кр А світлі

Кр Турбота

Кр Співчуття

Кр Милосердний

Кр Не дайте

Кр Байдужий

Кр Збайдужіле

Кр Байдужість

Лобас

Панасюк Намисто

Панасюк Обійми

Барчук

09. ЛЮДИНА САМА СЕБЕ ТВОРИТЬ

Кр Увага

Магера

ДОБРА ДІВЧИНКА

(Казка)

В одному селі хтозна відколи жив дід. Старий-престарий, сивий-пресивий. Узимку на печі, а влітку на сонці вигрівався. На господарстві була в нього біла коза, зозуляста курка і гребенястий півень.

Якось почалапав дід на город і забрів у капусту. Коли чує - дитячий голосочок:

- Дідусю, дідусю, візьміть мене з собою. Оглянувся - нема нікого.

Подумав, що йому вчулося. Вже хотів повертати до хати, коли знову:

- Дідусю, візьміть мене з собою.

Зиркнув на капусту - аж там, на найбільшій капустині, сидить маленька дівчинка. У рожевому платтячку, в червоних черевичках, а в двох кісочках заплетено рожеві банти. Очі у дівчинки були голубі-голубі, личко біленьке.

- Ти де тут ужялашя? - прошамкав беззубим ротом дід.

- Лелеки згубили, - відповіла дівчинка.

- А як тебе звати?

- Ну, то будеш Леся.

- Добре, дідусю.

Дід узяв дівчинку за руку, завів до хати, посадив на припічок, дав їй склянку молока та окраєць черствого житнього хліба.

Леся попоїла, подякувала і почала поратись у хаті. Старий сидів на лаві і не міг намилуватись, як маленька господиня, запнувшись рушничком, швидко помила миски, заслала веретою старе дерев’яне ліжко, підмела долівку.

- Дідусю, а де ваше відро? - запитала дівчинка.

- Нема, доню, у мене відра.

- А чим воду носите?

- Горнятком, дитино моя.

- Я піду по воду.

- Ти ж маленька ще.

- Нічого, дідусю, якось принесу.

Взяла глиняне горнятко, вибігла із хати і, наспівуючи якусь пісеньку, побігла крутою стежкою в яр, до копанки.

Тільки зачерпнула води і хотіла вже повертатися до хати, коли бачить: біля стежки мурахи силкуються затягти до свого житла велике біле яєчко, але воно мовби до землі приросло.

Зігнулася Леся, соломинкою продовбала більшу дірочку до мурашиної хатки - і мурашки одразу ж затягнули туди свою здобич. Вже хотіла йти, коли почула:

- Дякуємо тобі, добра дівчинко!

Іде, поспішає Леся стежкою, несе воду. А назустріч синичка:

- Цінь-цінь, цінь-цінь!.. Дівчинко, порятуй моїх діток від кота-злодія!

Кинулась Леся до яблуні і бачить: коло дупла сидить, великий чорний котище і лапою з гострими кігтями хоче залізти до’пташиного гнізда. Леся схопила гілку і пригрозила забіяці. Той злякано нявкнув і дременув хтозна-куди.

- Дякую тобі, добра дівчинко, дякую! - радісно проспівала пташка.

Хотіла вже йти Леся - аж тут шлях їй перегородило густе срібне павутиння. Тільки подумала махнути рукою, щоб прокласти собі дорогу, як здоровенний павук вибіг на середину свого царства, злякано глянув на дівчинку і густим басом попросив:

- Шшу-у-у, дівчинко. Не губи моєї домівки. Бачиш, скільки я наловив мух і комарів-кровопивців? Не будуть вже вони ані тебе, ні діда, ані козу кусати.

- Живи собі, павученьку, не буду твого срібного царства чіпати.

- Шш-у-у, сс-пасибі тобі, добра дівчинко. Вже Леся взялася за клямку дверей, як де не візьметься бджілка.

Літає над головою і благає:

- Дз-зз-з, дз-зз-з, Лесю… Хтось зачинив льоток у нашому вулику… Тепер ми не можемо потрапити до своєї хатки, а в хатці від голоду і душняви задихаються наші сестри…

Недовго дівчинка роздумувала. Поставила горнятко на поріг - і бігом за бджілкою у садок. Відсунула льоток, а бджілки радісно:

- Дякуємо, дуже дякуємо тобі, добра дівчинко! Прийшла до хати, а дід лежить сумний-пресумний, на білий світ не дивиться.

- Що з вами, дідусю? Може, болить що?

- Ой болять мені всі кісточки, дитино, кожна жилочка,- простогнав старий. - Доки ти ходила по воду, то прийшли розбійники та били мене… Останній кожух забрали, півнику голову скрутили, кізоньку на заріз повели. Лишень курочка заховалася від них. Ще й жменю борошна витрусили, шкуринку хліба забрали. Доведеться нам з голоду помирати.

Вийшла Леся надвір, сіла на призьбу та й зажурилася. Підперла кулачком голівку, а з очей сльози: кап, кап, кап.

Десь тут узялася синичка, сіла на бузкову гілку і до дівчинки:

- Цінь-цінь, цінь-цінь, Лесю! Ти чого плачеш?

- Як же мені не плакати, коли розбійники все в дідуся забрали, нас на голодну смерть лишили.

Вислухала те пташка, злетіла у небо і на весь білий світ проспівала:

- Цінь-цінь, цінь-цінь! У нашої Лесі горе велике! Розбійники все у дідуся забрали, на голодну смерть обох залишили. Допоможіть їм!

Першою це почула курочка. Прибігла - і до дівчинки:

- Йди, Лесю, до хліва, там повне гніздо яєць, їжте на здоров’я!

Ще не встигла дівчинка викласти з фартушечка яйці, як через відчинені двері до хати влетів рій бджіл. Вони кинулися до великої чорної макітри і скоро наповнили її по вінця запашним медом.

Тільки бджоли вилетіли з хати, як через поріг поповзли до кімнати маленькі моторні мурашки. І кожна несла на спині пшеничне зеренце. Комашки так завзято працювали, що через годину наповнили мішок золотистим зерном.

Дід із Лесею не могли надякуватися за гостинці.

Вже дівчинка хотіла зачинити двері, аж побачила великого павука. Він повз попереду, а за ним - його родичі, які жили по садах і лісах. Павук чемно привітався і сказав:

- Шш-у-у, Лесю! Ми прийшли, щоб сплести вам із дідусем таке вбрання, у якому взимку було б тепло, а влітку прохолодно.

До вечора павуки сплели два срібні кожушки, костюм для діда, платтячко і шапочку Лесі. Ніхто на світі ще на мав такого одягу.

Вже сонечко лягло спати, коли синичка дзьобом постукала у вікно і повідомила, що птахи пригнали козу, принесли все крадене майно, а розбійників прогнали за чорні моря-океани.

Щасливо зажили дід із Лесею. Може, ще й досі живуть собі десь.

Микола МАГЕРА

БУДЬМО ДОБРІШИМИ

Іду додому. На під'їзді оголошення: "Дорогі сусіди! Сьогодні приблизно о 9.20 біля вхідних дверей було загублено 120 грн. Якщо хто знайшов, занесіть, будь ласка, в кв. 76 Антоніні Петрівні. Я беру 120 грн., піднімаюся, дзвоню. Відкриває бабуся у фартуху. Тільки побачила мене з грошима, відразу обніматися і в сльози щастя.

І розповіла: "Пішла за борошном, повернувшись, виймала ключі біля під'їзду - гроші-то, напевно, і випали".

Але! Гроші брати відмовилася навідріз! Виявилося, за пару годин я вже шоста "знайшла" бабусині гроші!

Працюю в кафе швидкого харчування. Сьогодні вранці чоловік підійшов до каси і сказав: "За мною стоїть дівчина, я її не знаю. Але я хотів би заплатити за її каву. Передайте їй".

Ця дівчина сильно здивувалася спершу, а потім зробила теж саме для наступної за нею в черзі людини. І так 5 разів поспіль!

Я тяжко хворіла на ангіну. Вдома була одна, не могла навіть встати з ліжка і плакала від безпорадності. Моя собака сиділа поруч з ліжком і дивилася на мене з занепокоєнням. Потім пішла і повернулася з величезною заяложеною кісткою: вона, мабуть, у неї була прихована на чорний день. Поклала кістку на подушку і підштовхнула носом до мого обличчя - "погризи!".

Якось побачив на вулиці бабусю, продавала всього одну єдину кімнатну квітку - фіалку. Стало її шкода, заплатив раз в 10 дорожче ніж вона просила. Вона зі сльозами: "Побігла я в магазин, куплю дідові ковбасу".

Приніс квітку додому, на наступний ранок вона розцвіла.

Степан ГАВРИЛИЧЕНКО

В ОСТАННІЙ ДЕНЬ ЛІТА

Сергійко та Сашко дружать давно, ще з дитячого садка. Хоча характери у хлопчаків були дуже несхожі. Сергійко більше любить із книжкою годинку-другу, а іноді й увесь вихідний день просидіти. Фізкультуру ж вважав найважчим предметом. А Сашко навпаки - уже з десяти років брав призи в міських та обласних змаганнях легкоатлетів.

Усе тобі легко дається, - сказав якось своєму другові Сергійко, - а мені хоч би плавати навчитися як слід. Усе ж таки на Дніпрі живемо.

Головне, що в тебе бажання з’явилося, - зрадів Сашко. Згодом Сергійко вже плавав не набагато гірше за Сашка.

І саме це вміння допомогло друзям у випадку, про який зараз піде мова.

Трапилося це 31 серпня. Того дня хлопчики вирішили поїхати на свій улюблений пляж - той, що якраз навпроти острова Хортиця.

Людей біля річки було небагато. Віддалік грали у волейбол дівчатка. А поряд примостився на пісочку кругловидий невисокий на зріст чоловік. Він трохи побалакав із хлопчаками. Спитав, у якому класі вчаться, як провели літо. А потім запитав:

- А вода холодна, хлопці?

- Та ні, - відповів Сашко.

Сашко та Сергійко дивилися, як чоловік обережно заходив у воду. Спочатку присів на місці, а потім пірнув і швидко поплив. Сергійко почав читати. Сашко ж продовжував спостерігати за незнайомим.

Раптом Сашко захвилювався.

- Слухай-но, ану, кидай читати... Дивися... - він показував пальцем на воду. - Той чоловік, що балакав із нами, зник, розумієш?.. Плив, плив і раптом пішов під воду...

- А може, він просто пірнув? - спробував заспокоїти друга Сергійко.

- Щось не схоже, довго не виринає. Ану, вперед! - скомандував Сашко.

Обидва хлопчики кинулися у воду. Через кілька секунд вони вже були на тому місці, де зник їхній сусід.

Пірнали по черзі, кілька разів. Нарешті Сашко наткнувся на чоловіка. Удвох із Сергійком ледве витягнули його на берег. Почали робити штучне дихання.

Тим часом до берега причалив катер. Хтось із відпочивальників уже встиг викликати рятувальників, а заодно і швидку допомогу. Машина відвезла потерпілого до лікарні.

Від лікарів швидкої допомоги хлопці дізналися, що їхній незнайомець - лікар і працює в лікарні міста Запоріжжя. Що життю його вже нічого не загрожує.

Потім у школу, де навчалися наші герої, прийшли представники рятувальної служби. Вони говорили багато теплих і схвильованих слів про випадок на Дніпрі, про сміливість, спостережливість та хорошу фізичну підготовку Сергійка та Сашка. А потім вручили їм медалі «За порятунок потопаючих».

Хоча самим хлопцям здавалося, що нічого особливого вони не зробили. Адже кожен на їхньому місці вчинив би так само.

Леонід СОРОКА

Гавриличенко

Сорока

Людина починається з добра

Із ласки і великої любові,

Із батьківської хати і двора,

З поваги, що звучить у кожнім слові.

Людина починається з добра,

З уміння співчувати, захистити.

Це зрозуміти всім давно пора,

Бо ми прийшли у світ добро творити.

Людина починається з добра,

Із світла, що серця переповняє.

Ця істина, як світ, така стара,

А й досі на добро нас надихає.

Любов ЗАБАШТА

Людина починається з добра,

Із ласки, щирості й любові,

Із батьківської хати і двора,

Із теплоти, що є у кожнім слові.

Людина в світ приходить для добра,

Щоб в світі цім добро творити.

Вам зрозуміти, діточки, пора,

Що в серденьку з любов’ю треба жити.

Надія КРАСОТКІНА

Загляньмо в дзеркало душі своєї,

Що ми там бачимо? Квітуче деревце

Від доброти й сердечності твоєї?

А може гарне та усміхнене лице?

Чи може там веселка зайнялася,

Що з’єднує дугою землю й небеса.

Або водичка щедро розлилася

Й розквітла всюди ясно неземна краса?

Чи там любов, що сонечком палає,

Й освітлює навколо всі земні шляхи…

І доброта, що всіх оберігає,

Або співають там свої пісні птахи?

Чи там пустеля і нема нічого?

Чи льодовик прозорий, сніг і холоди…

І не зігріє та душа нікого,

Бо в ній багато заздрощів та зла, й біди?

Все може бути… Треба слідкувати,

Щоб дзеркало душі чистесеньким було.

Щоб сонечку хотілося в нім грати,

Щоб в ній був затишок, любов і мир, й тепло…

Надія КРАСОТКІНА

Людина кожна в світі неповторна,

Є люди світлі, сонячні, палкі…

Буває, що трапляється й потворна,

Але їх мало. Це як будяки…

Я на таких уваги не звертаю,

В них за душею лише колючки…

Їх по словах і по ділах я знаю,

Бувають і такі, як віслючки…

А я люблю, коли людина світла,

Від неї тепло, радісно завжди.

Вона для мене, мов весна розквітла

І з нею легко, навіть в час біди.

Таких людей я дуже поважаю,

Вони несуть і світло, і тепло.

Це люди - сонце! І таких я знаю,

І на таких людей мені везло!

Вони мабуть призначені по долі,

Від цих людей моя душа цвіте!

Вони прекрасні, наче квіти в полі,

Від них іде проміння золоте

Й освітлює усе і окриляє

Дає мені наснагу до життя…

Теплом тендітним ніжно пригортає…

І це назавжди, це без вороття.

Бо в їхніх душах ніжне сонце сяє

І я лечу до сонця і тепла.

Їх доброта у серце проникає,

А в їхніх душах не буває зла.

Надія КРАСОТКІНА

СЕБЕ САМОГО ВМІЙ В ЖИТТІ СТВОРИТИ

Себе потрібно створювати, люди,

Як той коваль, що річ якусь кує.

Хто що створив, то те і мати буде,

Така от правда у житті цім є.

Усе залежить від самого себе:

Старання, творчість, навіть маячня…

Та як зірки збирати хочеш з неба,

То треба розум, мудрість і знання…

Тож над собою треба працювати

Хвилину кожну, щоб дійти мети.

Не можна ні від когось щось чекати,

До мрії треба самостійно йти.

В житті у всіх лише одна дорога,

Яку обрав, то та в житті й веде.

Життя складне, в нім біль є і тривога,

Й від цього ти не дінешся ніде.

Та й радощі і щастя невід’ємні,

У кожну пору всякому своє.

Хвилини є тривожні і приємні,

Та й смуток, й радість завжди поруч є.

Тож коли хочеш добре в світі жити,

Навколо себе сам добро твори.

Себе самого вмій в житті створити –

Працюй побільше й менше говори.

Надія КРАСОТКІНА

ХАЙ ДОБРОТА В ДУШІ СУЦВІТТЯМ КВІТНЕ

Запам'ятай, моя дитино, з юних літ

На все життя, щоб знала, як прожити.

Людина для добра приходить в світ

Й покликана завжди добро творити.

Нелегко це, хто що б не говорив,

Й не кожному зробити це вдається.

Бо в світі стільки смертних є гріхів,

Що доброта не завжди йде до серця.

Та ти людина і тому учись

Добро творити, людям співчувати.

До цього світу пильно придивись,

Злим помислам навчися лад давати.

Йди з добротою - це собі затям,

Із ласкою, прихильністю, привітно.

Й не розлучайся з добрим почуттям,

Хай доброта в душі суцвіттям квітне.

Надія КРАСОТКІНА

Добро лиш створює людину,

Коли вона його творить,

Вона росте у цю хвилину

І вічним полум’ям горить.

Добро окрилює нам душу,

Ключі до інших душ дає.

Добром людським я гори зрушу

В добрі нема твоє-моє.

Добро творить, добро лікує,

Добро одвічно у борні

Зі злом веде і торжествує.

Тож скажем, браття, злому Ні!

Микола САВЧУК, 01.07.2023

Який ти слід залишиш на землі?

Чи темні спогади, чи квіти кольорові?

А що несеш ти у своїй душі?

Чи ділишся теплом і добротою?!

Чи справжня й щира усмішка твоя,

Чи очі правду поглядом говорять?

Чи стримуєш в собі лихі слова,

Й підтримуєш когось у його горі?!

Чи руку подаєш, коли болить

Душа і плаче серце у печалі?

Чи дякуєш, що поруч є в житті

Кохані люди, друзі і знайомі?

Чи радо зустрічаєш день новий

Із його щастям, ніжністю, бідою?

Які залишиш на землі сліди!?

А ти спитай у себе, чи з тобою

Щасливі були всі, кого стрічав

Ти на шляху, дорозі, чи стежині?

Чи плакав хтось, сміявся, чи ридав -

Чи тішився тобі, немов дитина.

Усе в твоїх руках! Твої сліди

Ідуть з тобою, з вчинками, ділами.

Старайся жити так, щоби цвіли

Твої сліди барвистими полями.

Марина СЕМЙОНИК

Забашта

ЗМІНИ ЖИТТЯ НА КРАЩЕ!

Я мудру притчу вам переповім

Про те, змінити як життя на краще!

Мудрець на запитання відповів

Вчинити як, коли життя пропаще:

Життя змінити завжди можеш ти,

Якщо воно зіпсоване у тебе!

Експеримент ми можем провести,

На прикладі, і що робити треба.

Ось є мішок, а в ньому щось бряжчить.

Там: цвяхи, шило, скло та інструменти.

З мішка щось гостре виглядає і стирчить…

До чого ці дурні експерименти?

Мудрець сказав: пошкоджений мішок,

Бо гострі виступи порвали всю тканину.

Отак в житті бува, що ваш грішок,

Що заподіяли, вбива у вас людину!

Щоб цілим цей мішечок залишивсь

Прибрати мусиш все, що його шкодить!

Без ненависті, друже, жити вчись

І заздрість хай до тебе не приходить.

Не жадібним, і не ревнивим будь!

І, як осколки, колять нас образи…

Про негативні почуття забудь

Й життя налагодиться остаточно і відразу!

Людмила СУХАНОВА, 29.06.2023

КУТОЧОК РАЮ

Залишитись людиною на світі,

Без помилок життя своє прожити –

Це дуже складно, я скажу відверто,

Але можливо, якщо бути впертим.

Ти щастя від народження вже маєш,

Коли батьків з любов’ю обіймаєш.

Умій їх цінувати й поважати,

Не довелось щоб згодом жалкувати.

Якщо є друг – ним треба дорожити,

Бо важко одному у світі жити.

Не зрадь йому – і він тобі не зрадить,

Завжди підтримає, завжди порадить.

В коханні вірність зберігати варто.

Не можна гратись з ним, бо це не жарти.

Воно основа щастя для людини,

Коли знайшов ти другу половину.

Коли цінуєш все – дає Бог діток.

Достойно значить ти прожив чверть віку.

Дітей піднімеш й внуків теж надбаєш,

Тоді ти сто відсотків щастя маєш!

Щасливий – це коли не на чужині,

А в рідній стороні ти – в Україні

Відміряні роки дожити маєш,

Коли до старості у парі доживаєш.

Така ось, формула людського щастя.

Та чи усім його пізнати вдасться?

Усе можливо, коли намагатись,

Долати труднощі та не здаватись.

За щастя у житті боротись треба,

Бо в кожного у ньому є потреба.

Коли щасливий, то душа співає.

А щастя – це і є куточок раю!

Людмила СУХАНОВА, 13.04.2024

ПРИТЧА ПРО ЩАСТЯ

Часто нас людей цікавить, що таке є щастя?

Дати відповідь на це не кожному вдасться.

Є упевненість, що всякий хоче про це знати

Чи існує в житті щастя? Де його шукати?

На цю тему притча є… хочу нагадати.

У ній відповідь достойна - основна догмата.

Тому трішечки уваги на якусь хвилину…

Зліпив Бог колись давно із глини людину.

Залишався шматок глини... Тож Господь питає:

«Що зліпить тобі, Людино, чого ти бажаєш?»

Щастя в Бога попросила, щоб не було смутку.

Господь в відповідь поклав шматок глини в руку.

Призадумалась Людина із чого ж почати?

Що для щастя їй потрібно мусила згадати.

Два шляхи лежать до нього: світ матеріальний

І духовний світ, який відчуваєш ментально.

Перший шлях дарує радість та не довговічну,

Коли матимеш авто й кар’єру фантастичну,

Дім збудуєш чи гайнеш десь відпочивати…

Задоволення ці всі щастям не назвати.

Другий шлях допомагає щастя нам пізнати

І гармонію в душі власній відшукати,

Радість від простих речей, що існують в світі:

Піклуватися про інших, ближнього любити,

Проявитись у житті й реалізуватись.

Поєднання двох шляхів – ось ключі від щастя!

Не в багатстві, не в грошах воно полягає…

Щоб прийти на допомогу, коли хтось чекає.

Вдячність, співчуття, любов – ось де справжнє щастя!

Ти даєш, тоді й тобі у стократ віддасться.

Лише Бог в шматочок глини може Дух вселяти

І Людина правду Богу мусила сказати:

«Нажаль, з глини не вдається щастя сотворити,

Бо в гармонії з собою треба завжди жити.

Як же можна це зліпити із шматочка глини,

Коли міститься те щастя у душі людини?

Щастя – стан душі твоєї і бажаний спокій,

Всередині в нас воно десь лежить глибоко!

Всі його чекають довго коли ж воно прийде…

Тож зліпити з глини щастя в Людини не вийде!»

Іван Панський, Людмила СУХАНОВА, 10.08.2023

КОЖЕН НОСИТЬ СВІЙ СВІТ У СВОЄМУ СЕРЦІ

(Притча)

Це було дуже давно. Але ця історія до все ще жива.

Один сивий чоловік сидів біля входу в одне східне місто. До старого підійшов юнак і запитав:

- Я жодного разу тут не був. Скажіть мені, а які люди живуть в цьому місті?

Старий відповів йому питанням:

- А які люди були в тому місті? У тому, з якого ти пішов?

- Це були егоїстичні і злі люди. Втім, саме тому я з радістю поїхав звідти!

- Що ж. Не пощастило тобі. І тут ти зустрінеш точно таких же людей, відповів йому старий.

- Що ж, піду подивлюся на місто.

Юнак пішов далі до міста.

Трохи згодом, інший юнак наблизився до старого, та задав таке ж саме питання:

- Я тут ні разу не був. Скажіть мені, будь ласка, які люди живуть в цьому місті?

Старий подивився на юнака, усміхнувся, та відповів:

- А скажи, синку, які люди були в тому місті, звідки ти прийшов?

- Мені приємно відповісти на ваше запитання, діду. О, це були добрі, гостинні і благородні люди. У мене там було багато друзів, і мені нелегко було з ними розлучатися. Мені так не хотілося йти.

- О як! Пощастило тобі! Ти знайдеш таких же людей і тут, з посмішкою відповів старий.

- Велике спасибі вам, діду. Дай Бог вам здоров’я на довгі роки! Піду, та подивлюся на це місто!

Купець, який неподалік поїв своїх верблюдів, чув обидві розмови. І, як тільки юнак пішов, він звернувся до старого з докором:

- Як ти можеш так кидати слова на вітер? Ти ж дав дві різних відповіді на одне запитання. Та й хто ти такий, щоб обговорювати людей в цьому місті?

Старий мовчки вислухав купця і відповів:

- Сину мій! Мені приємно, що ти прийняв так близько до серця сенс моїх слів. Бачу, тобі не байдуже те, що люди говорять один одному.

Але мої слова не були сказані просто так.

Кожен носить свій світ у своєму серці. Той, хто в минулому не знайшов нічого доброго в тих краях, звідки він прийшов, і тут не знайде нічого. Навпаки ж, той, у кого були друзі в іншому місті, і тут теж знайде вірних і відданих друзів. Яке у людини оточення така ж людина.

Так, ти маєш рацію, питання були однакові, але люди були різні.

Зібрав і записав Олег БОЛСУНОВ

КОЖЕН ДАЄ ІНШИМ ТЕ, ЩО МАЄ В СВОЄМУ СЕРЦІ

(Притча)

Одного дня багатій побачив бідняка і дав йому кошик, який був наповнений сміттям. Бідняк забрав той кошик і пішов геть.

Наступного дня багач застав під своїми дверима бідняка.

Бідняк вручив йому кошик наповнений квітами. Багатій запитав здивовано:

- Чому даєш мені квіти, якщо я дав тобі сміття?

Бідняк відповів:

- Кожен дає іншим те, що має в своєму серці.

Кр Людина починається

Кр Загляньмо

Кр Людина кожна

Кр Себе

Кр Хай

Савчук Добро

Семйоник Який

Суханова Зміни

Суханова Куточок

Суханова Притча

Притча Кожен

Притча 2